Це стратегія, від якої виграють усі — держава отримає нову сферу доходів, бізнес — розширить аудиторії, а люди отримають роботу та можливості подорожувати Україною та світом, пишеНВ
Про що ми думаємо, коли згадуємо про «доступність» подорожі? Про знижки на готелі й перельоти, візовий режим чи наявність транспортного сполучення? Однак велика кількість українців під доступністю розуміє взагалі можливість скористатися сервісами туріндустрії. Мова йде про людей з інвалідністю та здатність країни забезпечити якісний відпочинок людям з особливими потребами.
За даними Держстату, на початку 2021 року в Україні налічується 2 мільйони 703 тисячі людей з інвалідністю. Багатьох з них в документах держструктур ще й відносять до категорії маломобільних груп населення. Однак низька мобільність — це не вибір людей, а недоліки інфраструктури українських міст, громадських просторів, рекреаційних зон. А якщо подивитись на питання з точки зору туризму, то мова йде не тільки про українців, але й про громадян інших країн — за даними ВООЗ, 15% світового населення (1 млрд людей) живуть із якоюсь формою інвалідності. Вони теж могли б відвідати культурні й природні пам’ятки нашої країни, але майже позбавлені цієї можливості.
У Державному агентстві розвитку туризму констатують, що однією з причин, через які готелі не можуть отримати зірки, залишається повна непристосованість для людей з особливими потребами. Або, що дивує ще більше, лише номінальна пристосованість — коли, наприклад, пандус будують під кутом близько 45 градусів, а разом із тим мають вузькі ліфти й коридори, куди людина просто не може потрапити на візку. Та навіть до того, як людина потрапить в Україну — їй елементарно немає де дізнатись про ситуацію: туристичні сайти вкрай рідко мають адаптовані версії для людей з вадами зору.
Питання комплексне й потребує системного рішення
Найчастіше про питання інклюзії говорять в термінах прав людини й це правильно, але іноді корисно подивитись на це, як на бізнес. Фактично мова йде про перспективи залучення нових аудиторій, які поки що навіть не розглядають нашу країну, як напрямок для подорожі. У той же час лише в США люди з інвалідністю протягом 2018−2019 рр. витратили $58,7 млрд на поїздки (дані Open Doors Organization). В ЄС потенційна аудиторія складає понад 80 млн людей (або 130 млн, якщо враховувати осіб, що їх супроводжують). При цьому, наприклад, в Іспанії туристи з інвалідністю за відпустку витрачають близько більше €800, у той час, як мандрівники без інвалідності — близько €600. І тут слід розуміти, що згідно до даних ООН понад 46% усіх людей старше 60 років мають порушення здоров’я. Тобто ми говоримо про доволі великі групи туристів, про яких майже не думають в нашій країні.
Уже зараз критична ситуація з відкритістю всім групам населення негативно впливає на ставлення до України в світі. Аналітичний центр Atlantic Council наводить невтішні дані дослідження ініціативи dostupno.ua: серед 13 проаналізованих українських міст перше місце посідає Чернігів усього лише з 20% доступної інфраструктури, а останнє — Херсон, де лише 5% транспорту й просторів враховують всіх людей з особливими потребами. Експерти Atlantic Council зазначають, що наша країна успадкувала закритість громадського простору для людей з інвалідністю ще з радянських часів. І це те, що потрібно радикально оновлювати, якщо ми прагнемо витримати конкуренцію на світовому ринку туризму найближчими роками.
Зрозуміло, що питання комплексне й потребує системного рішення. Так, минулого року була затверджена Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, яка передбачає введення єдиних стандартів для перетворення всіх сфер насправді доступні. Проте для реальних змін одних державних розпоряджень недостатньо — потрібне розуміння проблеми в суспільстві й злагодженість дій бізнесу, неурядових організацій, усіх громадян. Тільки тоді можна буде справді говорити про сталість нових підходів.
Уже зараз існують цікаві й важливі ініціативи, такі як Асоціація Інклюзивний реабілітаційно-соціальний туризм, або тематичні групи в соціальних мережах, які допомагають громадянам знаходити безбар’єрні місця відпочинку. Однак виключення має стати правилом — бар’єрів мають позбутись усі рекреаційні та й взагалі громадські простори України. Крім того, необхідною умовою є інтеграція безпосередньо тих груп людей, для яких створюються ті чи інші рішення. Мова йде як про експертне залучення, так і фактичне працевлаштування в туристичній сфері. Це стратегія, від якої виграють усі — держава отримає нову сферу доходів, бізнес — розширить аудиторії, а люди отримають роботу й нові можливості подорожувати та досліджувати Україну й світ.
Сергій Кириченко Керуючий директор Join UP! Incoming
