Мандрівний візок із Луцька кличе в подорожі людей із інвалідністю: як це працює (ФОТО)

41-річний лучанин Максим Михалюк мріє поїхати до Воротнева та на власні очі побачити, як виглядає заказник, пахне ліс та співає природа. Дивна мрія, подумаєте. Адже до Воротнева не проблема заїхати автобусом, машиною чи на велосипеді і гуляй хоч до носі по тим стежкам. Все так, втім для Максима ця подорож ускладнюється, адже у 15-річному віці він отримав травму хребта і тепер не може самотужки планувати свої далекі і близькі мандри, пише ІА “Конкурент”.

Людей, з такими ж, як у Максима складнощами, у Луцьку чимало. Що вже казати про область. Втім, перетворивши будь-яку проблему на задачу, її можна вирішити, підключивши інженерські знання та людську підтримку.

Так, схоже, подумав лучанин і Олег Бондарук. Минулого року під час заходу «Файна гутірка» до Луцька приїжджала команда зі Львова, які мандрували до океану із другом, який мав інвалідність та мусив пересуватися на спеціальному візку. Маючи технічну освіту, Олег взявся розробити такий же ж за функціями транспорт, однак значно дешевшим.

Вже восени минулого року розробка для людей із інвалідністю була готовий до випробувань. Тести на міцність, комфорт та безпеку візок пройшов на відмінно. Простою мовою кажучи, конструкція складається з сидіння, де людину кріплять ременями, колеса, на яке йде все навантаження та ручок, якими два «водії» балансують рух та напрямок візка.

Перший пасажир транспорту, вагою в 110 кілограмів, від поїздки залишився задоволеним. А згодом, візок змогли випробувати на міцність, беручи участь у змаганнях «Стежками УПА» (на заголовному фото).

«Ми тоді пройшли двадцять кілометрів, не міняючись з напарником. Наступного дня я прокинувся і не відчував якоїсь болі. Тобто навантаження фактично немає. Вся вага тримається на центральному колесі. А дві людини повинні лише його балансувати», – пояснює механізм дії Олег Бондарук.

Нині створили сторінку «Мандрівного візка» у мережі «Фейсбук», аби кожен зацікавлений міг допомогти проєкту: у якості пасажира, волонтера, мецената чи транспорту для доставки візка.

Аліна Гарщаль разом з друзями блукали лісом понад Стиром

«Це такий майданчик, аби знайти волонтерів, які мають бажання допомогти та людей із інвалідністю, які хочуть скористатися візком», – каже Олег.

Є засторога, що буде незручно. Але всі, хто користувався, були задоволені. Адже сидіння м’яке, є амортизатори, кріплення.

«Візок зручний та комфортний. У ньому сидиш і можна розслабитися, не переймаючись, що десь вивалишся. А по-друге, важливо, що він всюдихідний. Тобто ним можна залізти і у хащі, і у кручі, і на гори. Це така штука, яка дозволяє, людям із обмеженими можливостями, наприклад, побувати в такому лісі, як він є. Бо у парку пройтися – це не ті враження. А коли ти в лісі… Мурашники під ногами, всі ці запахи, квіти навколо. Це прекрасні враження», – ділиться враженнями Максим Михалюк.

Свою першу мандрівку він пам’ятає чудово, адже до того він довгі роки не мав можливостей побувати у незайманому лісі. Якщо ж і вдавалося виїхати на природу, то можливості людини у звичайному візку – обмежені. Натомість на подібних візках для пересування – хоч на Говерлу. Хоча сам Максим зараз думає про куди ближчі місця. Адже сама дорога до гір – це вже випробування.

«Перша мандрівка була на берег Стиру поруч Кульчина. Там такий гарний краєвид! Я навіть не знав, що у нас під Луцьком є такі локації. З однієї сторони – круча до Стиру, а з іншої – ліс. Там такі сосни! Дуби старі і галявини. Це наче в наче джунглі потрапляєш»

Максим каже, що візок може йти хащами

Олег Бондарук каже, що вже написані дві заявки на отримання грантів із виробництва цих візків. Однак поки що відповіді не було. Його мета – аби самі люди із інвалідністю знали про такий візок, комунікували між собою, шукали волонтерів для мандрівок, а також залучити кошти, щоб зробити більше візочків, а відповідно – дешевше. Луцьк у цьому плані міг би стати пілотним проєктом. На думку Олега візки можна було би ставити на баланс балансоутримувачів різних туристичних місць. А вони вже могли би надавати цей візок за потребою людям. Таким чином вирішилося б питання транспортування візка.

Під час змагання стежками УПА

Цей проєкт, каже Олег, матиме нульову рентабельність, тобто потрібно покрити лише витрати. Орієнтовна ціна одного пристрою – близько 10 тисяч гривень.

«Мені особисто сподобалася ідея і цікаво було знайти технічне, конструктивне вирішення. А по-друге, ті емоції, які люди отримають – не передаються нічим. Така річ, співпраця просто повинні існувати. І волонтери, і пасажири отримують цілий вир емоцій. Коли діти з ДЦП потрапляли в ліс і бачили це зелене небо, то їх просто розривали емоції», – ділиться Олег.

Тетяна Грішина