Суспільне Тернопіль
У Тернополі досі немає доступних укриттів для людей з інвалідністю – каже голова громадської організації “Безбар’єрний Тернопіль” Тарас Хоміцький. Він входить до громадської групи при міській раді, яка оглядає об’єкти інфраструктури на доступність. Про це чоловік розповів в інтерв’ю Суспільному.
За словами Тараса Хоміцького, упродовж останніх двох місяців досліджували доступність міста, оцінювали пішохідні переходи.
Cформували перелік 15 пішохідних переходів, які потребують першочергового ремонту
“Ці вулиці були обрані на основі нашої віртуальної карти. Це місця, де є велике скупчення людей, де часто пересуваються люди з інвалідністю. Яскравим прикладом є вулиця Чорновола, а також біля ринку, там насправді багато дуже високих тротуарів.”
Чимало підприємців, зокрема, власники кафе і ресторанів, дбають про створення доступності
“Останній результат — це співпраця із закладом на вулиці Чорновола. Там вирішили зробити пандус. Точніше, хочуть відновити пандус, який був колись, зроблять його в новій інтерпретації. Почали робити, але є певні недоліки щодо доступності. Я про це проінформував, проконсультував, що потрібно змінити чи додати. Дуже продуктивно вийшло. Переробили”.
Побачивши в місті проблеми щодо доступності, ГО “Безбар’єрний Тернопіль” звернулася до міської ради
“Міська рада відреагувала на наші активні звернення, що стосувалися доступності на вулиці Бродівській. Я живу неподалік і тому мав можливість моніторити, підказувати, як правильно зробити. Цим ремонтом я здебільшого задоволений”.
Мобільні укриття з минулого року так і залишилися недоступними для людей з інвалідністю
“В цих укриттях проводили благоустрій, але стосовно їхньої доступності — не з’явилося нових і не облаштували. Є певні зрушення з боку держави. Недавно прийняли державні норми, які регулюють облаштування укриттів, але це стосуються лише нових, а от переобладнають старі — це під питанням. Укриття на Бродівській залишилось без змін, лише відремонтували доріжки і пішохідні переходи навколо нього”.
Крім укриттів є чимало інших об’єктів, у яких треба забезпечити доступність
“Першочергово це комунальні заклади, поліклініки, лікарні, приміщення сфери соцзахисту. Це різні ЦНАПи, установи. Зараз багато вже цифровізували і це насправді дуже допомагає, але ще багато потрібно робити фізично. Часто це відбувається так: якщо є кнопка, то людина дзвонить і до неї хтось виходить, а як ні, то треба телефонувати або когось кликати. Буває, що надворі на коліні пишеш заяву. Якщо влітку це ще можливо, то взимку руки мерзнуть. Так, наприклад, я ходив взимку в управління соцзахисту. Подавав документи на ремонт колісного крісла і був вимушений робити це надворі. Наприклад, автовокзал, знаходиться на такому собі острівці. Кожен пішохідний перехід має високий тротуар. Тобто, якщо тобі потрібно когось зустріти, чи скористатися автобусом, то треба когось просити, щоб підштовхнули”.
Громадська група зараз консультує міську раду щодо створення доступності
“Збирали заявки охочих брати участь у цій групі. Спочатку я подав у електронному вигляді, як голова громадської організації. Не отримавши відповіді, чи взяли, чи не взяли, я спробував ще піти на Листопадову і написати особисто звернення. Зіткнувся з певними бар’єрами. Це пішохідний перехід. Бордюр був високий. Також там сходи. Люди допомогли мені потрапити на тротуар, а потім покликали працівника відділу звернень. Так я написав заяву. Тоді через тиждень сконтактувалися зі мною і сказали: “Ви в комітеті”. Тоді нас запросили вже в міську раду і розказали, чим ми будемо займатися”.
Тарас Хоміцький разом з іншими членами робочої групи моніторить місто на доступність для людей з інвалідністю. фото: Тарас Хоміцький
Маломобільність зараз дуже важлива
“До маломобільних груп належать різні громадяни. Ще до війни був проведений статистичний аналіз і за підрахунками держстатистики, 45% людей, які проживають в Україні, входять до маломобільних груп. Це число коливається, залежно від різних обставин. Маломобільними є люди, які пересуваються на колісних кріслах, батьки з дитячими візками, люди з порушеннями зору, люди з нестандартними формами тіла. Час від часу є маломобільною групою ті, хто отримує травму. Зараз кількість маломобільних збільшиться у зв’язку з війною, травмами, отриманими під час бойових дій. Тому дуже актуально створювати саме безбар’єрне середовище, як по місту, так і в громадських закладах, державних установах, підприємствах, кафе”.
Коли пересуваєшся на кріслі колісному, то чудово розумієш, що саме у місті треба змінити
“Коли я був ще малим, здавалося, ніби це нормально, але з часом зрозумів, що в світі трохи по-іншому. Можна робити краще. Можна робити вулиці більш зручними. В якийсь момент спало на думку: чому б не вплинути на ремонт вулиці, якою я пересуваюся? Тоді я склав петицію. Вона набрала багато голосів дуже швидко, протягом доби. Ту вулицю відремонтували. Я зрозумів, що можу впливати, можу бути частиною змін. Це реально. Так, дуже багато перепон, але можна змінювати місто на краще. Потім, з часом з’явилося багато друзів, багато людей, які підтримують такі ініціативи. І, в принципі, стало набагато простіше”.
Тарас Хоміцький разом з іншими членами робочої групи моніторить місто на доступність для людей з інвалідністю. Суспільне Тернопіль
Через відсутність доступності, деякі люди з інвалідністю не виходять з дому
“Коли ти розумієш, що виїхавши з дому, стикнешся з одним бордюром, з іншим, в той магазин ти не потрапиш, на поштове відділення ти не потрапиш, а щоб гуляти в парку, тебе туди мають доставити — зникає певною мірою бажання виходити з дому”.
Люди на вулицях часто допомагають пересуватися тим, хто на колісному кріслі
“Ставлення людей скоріше хороше. Тут скоріше якесь неприйняття з боку влади. Не було кроків до створення доступності. Ну просто не звертали уваги. Не вимагали в підрядників дотримуватися тих норм. Не контролювали відповідним чином, хоч були норми. З боку бізнесу – ну це, знову ж таки, потрібні додаткові витрати і потрібне розуміння того, як саме створити доступність”.
У Тернополі ще багато треба зробити, аби забезпечити доступність людям з інвалідністю
“З пішохідними переходами більш-менш зрозуміло, зараз вже і підрядники, і контролюючі органи, розуміють: якщо зроблять погано, то приїду, наприклад, і поскаржуся в міську раду. Їм доведеться переробляти. Однак, залишається така проблема, як доступність комунальних закладів, установ. Тому це буде наступним кроком: їх якісно промоніторити і дати розуміння владі, де потрібно робити першочергово доступність, яку саме доступність так, щоб це було оптимально”.
Ірина Терлюк, Діана Качуровська