Влада не вжила системних заходів, які б забезпечили облік усіх переселенців з інвалідністю – уповноважений президента України з прав людей з інвалідністю
Ставлення до людей з особливими потребами ‒ показник розвитку суспільства. Турбота про своїх громадян і особливо про тих, хто цієї турботи потребує більше інших ‒ індикатор оцінки роботи уряду і партій. Про життєві обставини людей з особливими потребами на Донбасі та в зоні проведення антитерористичної операції говорили у програмі «Донбас.Реалії» із уповноваженим президента України з прав людей з інвалідністю Валерієм Сушкевичем.
‒ У якій ситуації опинилися люди з особливими потребами на окупованих територіях?
‒ Війна для будь-якої людини є горем і бідою. А якщо взяти людину, яка пересувається за допомогою візка, протеза, має травми хребта, не чує, не бачить, для неї війна ‒ справжній жах і катастрофічна ситуація. Бомбардування, воєнні дії роблять таку людину немічною. Навіть втекти у критичній ситуації вона не може, тому що у неї відсутні відповідні функції.
‒ Скільки людей з особливими потребами уже виїхало із зони бойових дій?
‒ Близько трьохсот тисяч людей постраждало загалом, за моїми підрахунками. Це ті люди, які страждають внаслідок війни і на окупованій території, і на лінії розмежування, і у звільнених районах. Хоча дуже складно прослідкувати статистику. Я вважаю, що влада не вжила максимальних системних заходів, які забезпечили б облік усіх людей з інвалідністю, які переселяються.
Хоча, за моїми даними, пенсійне забезпечення на підконтрольній Україні території, а також забезпечення іншими засобами, необхідними для людей з інвалідністю, вирішуються після звернення до органів соціального забезпечення. Утім, навіть зважаючи на мою критичність щодо відсутніх та впроваджених владою заходів для людей-переселенців з інвалідністю, є цифра, яка говорить про суттєвий позитив у ситуації. Загалом на Донбасі перебуває мільйон двісті тисяч пенсіонерів, у тому числі інваліди праці та інваліди за віком. Держава виплачує пенсію восьмистам тисячам з них, включаючи окуповані території, а це, повірте, на межі неможливого. Це один позитивний суттєвий факт. Як уповноважений президента з прав людей з інвалідністю я ініціював лист глави держави до прем’єра щодо проблемної ситуації переселенців з особливими потребами щодо неадекватної адресної допомоги, адже вона несуттєва для людини з інвалідністю, яка перебуває не вдома.
‒ Який розмір цієї допомоги?
‒ 949 гривень ‒ це небагато. Але є страшніші речі. Діти з інвалідністю і без інвалідності отримують однакову допомогу ‒ 884 гривні. А у них абсолютно різні потреби.
‒ Наскільки реально отримати допомогу від держави, перебуваючи на окупованій території? Оскільки проїхати блокпости у такому стані майже неможливо.
‒ Голова пенсійного фонду та міністр соціальної політики відгукнулися і змогли хоч якось реалізувати це стосовно достатньо великої кількості людей, які тепер отримують пенсію. Утім, проблема ще в іншому. Якщо взяти, наприклад, гуманітарну допомогу: будь-яка людина може прийти і отримати цю допомогу, а така людина на візку, як я, не може. Особливо у сільській місцевості. На території, підконтрольній Україні, ми можемо ще якось допомогти таким людям, але на окупованих територіях ситуація катастрофічна. Як уповноважений президента з прав людей з інвалідністю я став заручником ситуації: українські інституції влади не мають можливості вирішувати елементарні питання людей з інвалідністю на окупованих територіях. Фактично, вони заручники ситуації і ми є заручниками ситуації.
‒ Як бути людям-переселенцям, у яких немає не те що житла, а навіть засобів гігієни?
‒ Дитина з інвалідністю має особливі потреби, на жаль, доки влада у своїх постановах і рішеннях каже про те, що здорові діти та діти з особливими потребами отримують допомогу в однаковій кількості. А працездатні родичі, які доглядають за такими дітьми і не можуть працювати, отримують 442 гривні. Зокрема, загальна сума допомоги від держави не залежить від того, чи має дитина інвалідність і складає загалом на сім’ю не більші двох тисяч чотирьохсот гривень. Це несистемний підхід і неврахування того, що у сім’ї переселенців є людина з особливими потребами.
‒ Що конкретно можуть зробити батьки дітей з інвалідністю?
‒ І я, і Кабінет міністрів, і президент звернулися до прем’єр-міністра щодо підвищення державної адресної допомоги для сімей, які мають дитину з інвалідністю. Доки відповідного рішення влади немає. Я вважаю, що у цій ситуації сім’я нічого не може зробити, може зробити влада ‒ забезпечити належною допомогою від держави. Місяць, як я повернувся із комітету ООН з прав людини з інвалідністю у Женеві, там представники організації звернули увагу на ситуацію сімей переселенців, у яких є члени родини з особливими потребами. Їхню занепокоєність з цього приводу я обов’язково донесу до прем’єр-міністра. На жаль, досі нічого не вирішено з питань, які президент направив до прем’єр-міністра.
Олексій Мацука
«Copyright © 2015 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»