«Перешкоди для інвалідів починаються після відкриття дверей квартири» – Щебетюк (ВІДЕО)
04.01.2016
Поділитися
Нещодавно громадські активісти започаткували ініціативу «Доступно.UA» – це моніторинг різноманітних закладів на їхню доступність для людей з інвалідністю. Співзасновник ініціативи, чемпіон України з плавання, учасник резерву паралімпійської збірної зі стрільби з лука Дмитро Щебетюк запевняє: виходити в місто, ходити на концерти та в кафе людям з обмеженими можливостями можна і треба, не зважаючи на перешкоди.
– Коли люди звертаються до тебе: «Ходімо!» чи «Сходимо кудись!», то це вже показує, що вони не бачать інвалідності, вони бачать людину. Немає спеціальних способів звертання до такої людини. Це те саме, як спілкуватись із людиною, яка не має фізичних чи інших обмежень. А найкращий спосіб допомогти – це підійти та запитати у людини, чи потрібна їй допомога.
Дмитро Щебетюк
– Тобто якщо я запитаю: «Чи не потрібна тобі допомога?», це не образить людину.
– Звісно ні, адже це прояв толерантності, людяності. Коли в мене таке запитують, я частіше кажу: «Ні, дякую», але разом із тим якщо ви просто запитали, отримали таку відповідь і пішли далі – це окей.
– Дуже цікавить «Доступно.UA». Розкажіть про ініціативу, її мету і, можливо, Ви вже націлені, навіть, на якийсь результат?
– Так, «Доступно. UA» ми започаткували разом з Марго Гонтар. Гуляючи Хрещатиком, вирішили зайти в один із закладів. Марго каже: «Там три сходинки». Тож почалося з того, що ми сходили до цього закладу, написали відгук до книги скарг і вирішили продовжити такі походи.
– А що Ви написали? Що немає пандуса?
– Так, ми написали про те, що треба зробити пандус для людей із інвалідністю, які користуються візками, щоб всі вільно могли туди потрапити. Також ми написали про доступність до санвузла. Написали все, що потрібно від них, але, зрозуміло, що основне, чого ми очікуємо від того закладу – це пандус, тому що взагалі майже ніяк неможливо зайти.
І от, щодо ідеї моніторингу, то тут нібито є дві паралельні цілі. По-перше, це посил для людей, які користуються візками: можна виходити в місто, потрапляти в будь-які заклади, незважаючи на те, що є перешкоди. Ми будемо описувати ці перешкоди, аби вони, ідучи, знали про них та психологічно були готові до них. Крім того, людина, яка буде знати, що до неї десь можуть нешанобливо поставитись, вже задумається, чи відвідувати їй той заклад чи ні.
– Також буде певний перелік закладів, де легко, доступно, безбар’єрно піти і попити кави, а де, навпаки, треба ще попрацювати?
– Так, ми хочемо створити саме таку базу: сайт, на якому можна подивитися інформацію про заклад в тому чи іншому місті. Поки що це – Київ та частково охопили Дніпродзержинськ, поки я був там. Хочемо, аби людина вводила хештег #ДоступнийКиїв, #ДоступнийЛьвів і бачила, що є такі місця, куди можна без перешкод потрапити. Щоб людина читала і розуміла: «Тут є пандус, але він дуже похилий і сам я сюди не зможу піднятись, мені потрібна буде допомога». Або ж «Там до вбиральні двері шириною 58 сантиметрів, а у мене візок 56 сантиметрів». Тобто кожна людина буде дивитися і вирішувати, наскільки доступний є той чи інший заклад, чи відповідає нормам, які взагалі мають виконувати заклади.
– Ще одна ініціатива киян – це бойкот закладів, які не звертають уваги на потреби людей з інвалідністю, наприклад, заклади, що не обладнані пандусами. Як вважаєте, такий бойкот може спрацювати?
– Якщо поставити себе на місце такого підприємця, якому байдуже до людей з інвалідністю, то якби до мене прийшли і сказали таке, то я б ніяк не відреагував. Я б почекав місяць-другий, до тих пір, поки не побачив реальних цифр, які б показали, що за цей час через це я зазнав фінансових втрат. Можливо, такий тиск вплине якось. Бо, наприклад, була інформація в інтернеті про магазин, який після звернення людей встановив пандус. Але, на жаль, він не відповідав нормам. І мені треба трохи розігнатись, аби на нього заїхати. То, звісно, було б добре, якби підприємці зреагували на такі скарги.
– Дуже цікаво: Ви – спортсмен і кажете, що можете розігнатися й заїхати. Це, напевно, і відрізняє Вас від інших людей, але розкажіть, як і чому Ви почали займатися спортом?
– Приблизно півтора року після травми (приблизно 5 років тому) я займався реабілітацією. Потім з часом я почав розуміти, що тепер треба займатись собою та жити далі, почав шукати себе. Обрав спорт. Спочатку я пішов на каное, потім на лижний спорт і після того на плавання, а після плавання ще й до стрільби підключився. І тепер для мене основні види спорту – це плавання та стрільба з лука.
– Люди самі намагаються вплинути на державну та міську владу або на власників, щоб якось змінити ситуацію. Але питання в законодавстві, чи прописують там всі ці вимоги, чи їх просто не виконують?
– Так, прописано. І головна для нас – це Конституція України, у якій написано, що кожний громадянин має право вільного пересування територією країни. І у конвенції ООН, яка ратифікована у 2009 році, прописані всі норми і правила, згідно з якими держава повинна забезпечувати таких людей. І 5 грудня, здається, був наказ президента України про сприяння доступу для людей з обмеженими можливостями, про будівельні норми також, згідно з якими жоден заклад не може відкритись без їх дотримання. Але вони відкриваються. Можливо, то корупція, можливо, у нас просто немає такого чіткого контролю за виконанням тих правил. Аптекам взагалі не мають видавати ліцензії, якщо вони не є доступними для всіх верств населення, але все-таки якось видають.
– Що має зробити чи держава, чи громадянське суспільство, чи ті самі власники мають щось змінити в своїх кав’ярнях та магазинах?
– Тут має бути злагоджена дія всього суспільства: як держави, так і закладів, і людей з інвалідністю. Держава зі свого боку має забезпечувати можливість людей з інвалідністю добратись до тих закладів, тому що перешкоди починаються вже після відкриття дверей своєї квартири. Навіть сходинки: мені потрібно двічі або тричі на день спускатись та підніматись на 7 сходинок щоразу. На щастя, я маю здорові руки, можу сам піднятись, нікого не прошу допомогти. Але для більшості людей це є серйозною перешкодою, і сам уже ніяк не вийдеш. І я певний час не виходив, бо далі піти десь погуляти треба обов’язково брати когось із собою. Тобто зі боку держави має бути забезпечення доступного простору. У нас жахлива ситуація із пішохідними, підземними переходами на різних проспектах.
Разом з тим, коли я був у Львові, більше бачив на вулицях людей із інвалідністю, вони все ж починають виходити на вулиці. А це означає, що є якісь зрушення у людей, навіть психологічний бар’єр вже долається і немає страху того, що суспільство не прийме тебе.
