«Давайте будемо уважніше один до одного, нам всім це потрібно»: інтерв’ю з перекладачем української жестової мови Тетяною Журковою

Фото: Суспільне

Щороку 23 вересня відзначається Міжнародний день жестових мов. З нагоди цього, IPnews звернулися до перекладача, викладача жестової мови, голови Всеукраїнської ради перекладачів жестової мови ВГОІ «УТОГ» Тетяни Журкової, щоб розповісти про жестову мову, які є соціальні проблеми у глухих людей та про діяльність Центру Української Жестової Мови.

— Розкажіть, будь ласка, про діяльність Центру Української Жестової Мови

Центр був створений у 2015 році на базі Культурного центру УТОГ. Такі центри є в майже всіх розвинених країнах. До того, можливостей вивчити українську жестову мову було дуже-дуже мало.

Ми не є навчальним закладом, ми є Курси, тому що наші слухачі хочуть вчити жестову мову для того, щоб спілкуватися з людьми, які знаходяться поруч. Це можуть бути й їхні брати, сестри, племінники, діти, друзі. В нас була така історія цікава, коли на наших курсах зустрілися молодий хлопець та дівчина, які втратили слух в пізньому віці. Вони не знали жестової мови й вчилися її опановувати, потім познайомилися й створили сім’ю.

В нас в центрі працюють викладачами носії жестової мови, ті особи, які знають, вміють й дуже люблять викладати. Дуже мало навкруги інформації про глухих та мало можливостей спілкування з глухими. Люди радіють, коли хтось хоче вчити жестову мову. В нас дуже класні викладачі, це дружня команда однодумців, які багато працюють над тим, як популяризувати жестову мову.

— Тетяна Журкова також додала, про проблему сприйняття глухих іншими та нерівність людей з вадами слуху в суспільстві.

Багато людей, які є навкруги, не знають, що таке люди з порушенням слуху, не знають, що таке глухі. Може тому що вони не відрізняються від звичайної людини, як особа з будь-якою нозологією інвалідністю. Глухі просто не чують і їх так розрізнити дуже складно, й можна зрозуміти, коли вони починають говорити за допомогою рук. Тому їх менше бачать у суспільстві. Бар’єром для того, щоб мати якісь відносини з такими людьми є мова. Жестову мову знають дуже не багато людей в нашому суспільстві. У нас є Українське товариство глухих, яке об’єднує десь 50 тис. глухих. Тому мати розуміння, що особа з інвалідністю по слуху поруч з вами, немає фактичної можливості, якщо тільки якісь близькі люди.

Може, тому що ще в нашому суспільстві дуже мало інформації про глухих. Дуже мало для них створено моментів рівноцінності, бо отримання інформації, особливо зараз, це взагалі проблема, тому що жестова мова є сама по собі унікальна, й люди, які мають жестову мову своєю рідною, мову людей, які чують сприймають як іноземну. Тому сприйняття простору, який є навкруги тільки через очі є дуже складно по життю, а послуги в нас жестовою мовою взагалі не надаються. Вивчення жестової мови є такою вагомою частиною соціальної рівності, яка людей з інвалідністю по слуху могла прирівнювати до здорових.

До речі, мова жестів – це коли ви кокетуєте, засмучені й склали ображено руки, або це може бути навіть індійський танець. А жестова мова – це власне мова, якою спілкуються глухі. Ще, жестова мова різниться в кожній країні, але є міжнародна система жестового спілкування – це та мова, якою спілкуються на конференціях або конгресах.

— Пам’ятаю, що давно новини супроводжувалися маленьким віконечком із перекладачем жестової мови. Куди вони поділися?

Перекладачів жестової мови в нас дуже мало – близько 300. Зараз це надає тільки суспільний телемовник. Це «UA: Перший», частинка якого є в марафоні «Єдині новини». Тільки там є переклад, більше зараз офіційно перекладачів ніде немає. Є перекладачі, які одноосібно працюють на суспільство глухих, тобто вони перекладають новини й вкладають їх в групи. Є перекладачі, що працюють в Українському товаристві глухих, вони перекладають новини й викладають їх у групи в соцмережах, які були створені товариством на початку війни не тільки для інформування глухих, але й для можливості переїхати, виїхати – все те, що держава робить для здорових.

— Чи мають усі знати жестову мову?

Ні, звичайно, так само, як всі не мають знати англійську мову. Але обов’язково жестову мову мають знати поліцейські, хоча б якісь базові моменти, які допоможуть у скрутній ситуації при ДТП, при будь-якому порушенні, чи при затримані. Так само й ДСНСники. В серпні, коли попали в харківський гуртожиток, там проживала родина, що не чує. Повинні знати лікарі першої ланки, працівники соціальних установ. Послуга особі з інвалідністю по слуху має бути надана жестовою мовою. Коли це стається, то держава до осіб з інвалідністю по слуху повертається обличчям.

До речі, у нас в Києві є уповноважена КМР з прав осіб з інвалідністю, це є моя колега, перекладач жестової мови Леся Петрівська. Вона дуже багато зараз робить для людей з інвалідністю в різних напрямках їх життєдіяльності.

В Києві в районних та центральних ЦНАПах виявили бажання вивчати українську жестову мову. Наш Центр вчив працівників ЦНАПу ще до пандемії, але вона все порушила. У дорослому житті ми мало чому радіємо, дивуємося, але коли людина сказала, а її зрозуміли та надали послугу, навіть базовою жестовою мовою, саме це дає розуміння, що навчання було не даремним. Так, вони не можуть говорити професійно, але вони можуть привітатися, показати базові жести, а потім підключається вже послуга від ВГОІ «УТОГ», яка називається «Сервіс УТОГ», коли ви за допомогою додатку можете подзвонити й у вас в онлайн режимі вже буде перекладач і за його допомогою звернутися в будь-яку установу.

— Наскільки глухі люди соціалізовані в суспільстві?

Ви знаєте, я працюю в УТОГ більше 30 років. І саме це товариство, яке виконує соціальні завдання, чесно вам скажу, замість навіть нашої держави. Тому що товариство соціалізує, працевлаштовує та інше. В стані війни, до речі, керівництво товариства та її голова Ірина Чепчіна не виїхали за кордон: вони допомагали й допомагають глухим особам виїхати з міст, життя в яких є небезпечним. Також працювали з наданням гуманітарної допомоги та інше, продовжують працювати й зараз. Товариству вже 89 років й впродовж свого існування воно опікується глухими, проблемами глухих.

— Чому ви вирішили вивчити жестову мову та навчати інших?

Я стала працювати з глухими випадково. Я не вступила в медичний університет, не знала, куди себе подіти. Я сама народилася в сім’ї глухих батьків. Колись мій батько працював в театрі міміки та жесту «Райдуга» у Києві, в якому актори глухі та слабочуючі. От, прийшов його товариш, сусід, якого я знаю з дитинства, і запропонував мені працювати перекладачем в цьому театрі. Я сказала, що я взагалі нічого не знаю, не вмію, але він відповів, що нічого страшного. Подумала, ну добре, десь пів рочку попрацюю, а потім кудись вступлю. От я й працюю перекладачем жестової мови більше 30 років, а зараз й викладаю більше 10 років і все моє життя пов’язане з товариством глухих.

— Чи можна навчитися мові самостійно?

Ну як ви можете вивчити англійську мову не спілкуючись, не чуючи, а жестову мову не дивлячись? Я думаю, що ні й вам потрібна обов’язкова допомога.

— Як довго триває навчання людей жестовій мові у Центрі?

В нас є декілька курсів: базовий рівень, поглиблений рівень (по 4 місяці кожен), є навчання для працівників державних установ (3 місяці). Також є експрес курс – 2 й півтора місяці.

— Жестова мова має свою абетку, чи це окремі фрази?

Так, вона має українську дактильну абетку і має жести, які замінюють деякі слова чи навіть словосполучення.

— Якими є складові жестової мови?

Це обов’язково вираз вашого обличчя, так званий немануальний компонент. Людина, яка не чує зчитує й очі виконують завдання не тільки бачити, але й відчувати людину. Відчувати людину – це зчитувати емоції, а зчитувати емоції дуже легко, коли є в цьому практика з дитинства. Люди, що не чують більше відчувають людей, оце як раз немануальний компонент, який є виразом на вашому обличчі. Його дуже важко десь приховати, це є перший момент. Далі, це обов’язкова артикуляція. Артикуляція – це ви вимовляєте ті слова, які хочете сказати. Далі це є положення рук відносно тіла. Над головою, всі точки обличчя, скроні, лоб, щоки, ніс, підборіддя, біля підборіддя, тулуб, лікті – це ті міста, де можуть бути розташовані жести. Також жест може бути сталий, бути без руху. Може мати рух, але цей рух може бути швидким, повільним або може повторюватися.

— За минулі роки в нас з’явилося багато нових слів, наприклад, коронавірус, чорнобаїти тощо. Як поповнюється словник жестової мови неологізмами?

Як з’являється нове слово, так з’являється й новий жест. Наприклад, жест «коронавірус» схожий на їжа, бо сам коронавірус же кругленький, з відростками. Коли почалася вже війна, то з’явилися нові слова, як Байрактар, дрон, ГРАД, Артилерійські системи залпового вогню. Жестова мова розвивається, з’являються нові жести, все так само.

— Чи є сленгові вирази в жестовій мові?

(Сміється) Ну, звичайно! Є діалектичні відмінності в українській жестовій мові. Є жести якими користуються більше в Центральній, Західній Україні. Наприклад, на Західній частіше використовують слово «пательня», а в Центральній – «сковорідка» Все, як в будь-якій мові.

— Я ще чула про «жестові імена». Що це таке?

Це виключно напрямок культури глухих. Це жест, який позначає саме цю людину, як ім’я, але жестове. Чому використовується жестове ім’я? Наприклад, тих ж Тетян дуже багато, але я, Тетяна Журкова, маю своє жестове ім’я. Буде інше Тетяна, вона матиме своє жестове ім’я. За допомогою жестових імен, ми розуміємо, хто є хто навіть не за допомогою прізвищ. Жестове ім’я може з’явитися із характеру особи, з її зовнішніх рис, це може бути передано від батьків. Моє жестове ім’я мені передалося від батька. Я пішла працювати в колектив, де батько працював, хоч і давно, я мала його прізвище, тому в мене з’явилося таке саме жестове ім’я. Взагалі, може бути багато факторів, на базі яких з’являється жестове ім’я.

— Які міри мають бути прийняті для розвитку жестової мови в Україні?

Моя мрія, щоб жестова мова набула статусу державної, як в багатьох розвинутих країнах світу.

Більш того, Тетяна Журкова звернула увагу на те, що зараз, коли інформація може змінюватися впродовж години, глухим людям теж необхідно отримувати поновлену інформацію жестовою мовою.

На сайті Президента України з’явилася петиція щодо запровадження синхронного перекладу для офіційних заяв та субтитрування офіційних каналів. Підтримати петицію можна за цим посиланням.

Наостанок, викладач жестової мови в Центрі Української Жестової Мови пані Оксана Путченко додала, що людей з інвалідністю в срср «не було», тобто їх ховали, ігнорували їхні проблеми. Хоча насправді вони є і це такі самі люди з такими самими побутовими проблемами, що мають ті самі емоції та переживання, як й у чуючих. Через вади слуху, такі люди не можуть самостійно викликати швидку, поліцію чи пожежників. Так, поки люди не зіштовхнуться з цим, або в їхній сім’ї не з’явиться нечуюча людина, вони й не замислюються ніколи про те, що таке відсутність слуху.

«Давайте будемо уважніше один до одного, нам всім це потрібно», – додала Тетяна Журкова.

Вероніка Христіч