Дмитро Жарий: “За останні 10 років спостерігається невпинна тенденція до зростання кількості справ в суді про захист специфічних прав людей з інвалідністю”

Нагадуємо, що у травні 2021 року відбулося нова дискусія в рамках ініціативи УГСПЛ #експертиЗА! Цього разу ключовою темою була проблема забезпечення прав людини людей з інвалідністю. Пропонуємо вашій увазі серію публікацій із витримками з обговорень окремих питань.

Тема цієї публікації – захист прав людини людей з інвалідністю в суді, яку ми обговорюємо з адвокатом та правозахисником Дмитром Жарим.

Дмитро Жарий: Відповідаючи на це питання, потрібно враховувати декілька моментів. По-перше, про які саме порушення прав людини ми говоримо? Якщо це специфічні права людини з інвалідністю, які гарантовані і мають дотримуватися, то це один механізм. Якщо це загальна ситуація, наприклад, в яку потрапляє кожна людина протягом свого життя, то це зовсім інший механізм.

Якщо узагальнювати, то можна сказати, що є три засоби, як можна захистити свої права. Перший – це, звичайно, на місці: звертатися до тих органів чи осіб, які власне і порушують ваші права. Тобто, якщо це порушення відбулося в Пенсійному Фонді України або у місцевому управлінні праці та соціального захисту, то слід безпосередньо звертатися до цих органів. Всі вони наділені достатніми повноваженнями для того, щоб розглядати індивідуальні звернення, заяви та реагувати на порушення прав.

Другий – так званий «спеціальний» механізм, коли людина може звертатися за захистом до спеціально уповноважених державою осіб. На сьогоднішній момент є три такі особи: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю та Урядовий уповноважений з прав осіб з інвалідністю. Тобто це три особи, які мають повноваження для того, щоб розглядати не лише індивідуальні звернення, але й дивитись на проблему системно, вносити якісь пропозиції для зміни нормативно-правових актів. Для того, щоб порушення були не системними і виправлялися.

Якщо ми говоримо про найбільш універсальний спосіб захисту, то це, звичайно, судовий захист. І люди з інвалідністю не просто мають рівні права для того, щоб захистити свої права: держава надає їм певні преференції. Наприклад, вони звільнені від сплати судового збору і можуть звертатися за захистом своїх прав без будь-яких матеріальних обмежень. Навіть якщо людина перебуває у скрутній матеріальній ситуації, коли не може собі дозволити заплатити за правову допомогу адвокату чи адвокатському об’єднанню. В державі існує такий інститут як безкоштовна правова допомога і люди з інвалідністю можуть вільно звертатися, їх заяви будуть розглядатися, і будуть призначатися адвокати, які вирішуватимуть їх питання.

Слід зазначити, що існує певне упереджене ставлення якраз щодо захисту прав людей з інвалідністю. Деякі порушники їх прав стверджують, що вони не мають повноважень і не зобов’язані розглядати їх питання. В таких ситуаціях звучить, як правило, одна відповідь: «Ми не уповноважені займатися особами з інвалідністю, у нас є (як вони кажуть) «собєси», от звертайтеся до «собєсів», і вони вам будуть допомагати вирішувати ваші права».

Інколи, навіть звертаючись до суду, можна почути, що «ви передчасно звернулися за судовим захистом, спочатку вам потрібно було написати заяви в усі інституції, отримати відповіді, і тільки якщо ваші права не будуть захищені, то тоді вже суд буде захищати ваші права».

Як адвокат, хочу сказати, що всі ці аргументи є спекулятивними та не мають нічого спільного з реальним життям. Захищаючи свої права, людина може вибирати той засіб захисту, який вона вважає найбільш ефективним та дієвим. Тому будьте вільними та захищайте свої права так, як ви цього хочете.

Максим Петров: Скажіть, будь ласка, Ви, як практикуючий адвокат, можете сказати, можливо, з Вашої практики, або загалом, як часто справи щодо порушення прав людей з інвалідністю розглядаються в суді?

Дмитро Жарий: Все залежить від того, які справи ми маємо на увазі. Якщо ми говоримо про загальний обсяг справ, то, звичайно, кількість дуже велика, тому що люди з інвалідністю – це такі самі люди, які приймають участь у суспільному житті, які мають певні проблеми із роботодавцями. І в побуті, звичайно, вони чи за власною ініціативою, чи в ролі відповідача виступають в судових процесах.

Спеціальна статистика з цього приводу не ведеться. Її можна виключно дізнатися за ключовими словами при пошуку у реєстрі. Якщо говорити про загальний обсяг, то це сотні, якщо не тисячі справ кожного року. Але коли ми говоримо про захист специфічних прав, наприклад, коли людина захищає право на доступність або право на інформаційну доступність, то таких справ не так багато. Тому що, по-перше, щоб їх захистити, потрібно мати певний адвокатський досвід. Треба розуміти, що є такі документи, які наше суспільство розглядає як декларативні, наприклад, Конвенція про захист прав осіб з інвалідністю, різні програми. Тобто їх реалізацію люди можуть не відчувати у повсякденному житті, але насправді ці всі документи є спеціалізованими та спеціально створеними для того, щоб захищати специфічні права людей з інвалідністю.

За останні 10 років спостерігається невпинна тенденція до зростання кількості таких справ. Якщо говорити про приблизну кількість, це декілька десятків на рік. Стосуються вони різних питань, абсолютно.

Максим Петров: З Вашої практики за останній рік, наприклад, чого стосувалися ці справи?

Дмитро Жарий: Зараз можу вам розповісти, що я представляю спортсмена з інвалідністю, який був обмежений у отриманні страховки. Але без неї він не міг займатися своєю спортивною діяльністю, тому що існувало обмеження. Для того щоб захистити його права, ми використовували і використовуємо два механізми. Перший механізм – це звернення до уповноваженого з прав людини. Коли ми звернули увагу на те, що є така системна проблема, за його ініціативою було внесено зміни у законодавство і дискримінаційна норма була прибрана. Наразі, справа перебуває у суді.

Є справи щодо доступності вільного пересування, коли особа не може, наприклад, кудись потрапити, а підприємство каже: «Ми не зобов’язані створювати вільне середовище, тобто є держава, яка має про це піклуватися, а ми – приватний бізнес, який займається своєю діяльністю виключно з комерційною метою». Є справи, коли люди з порушеннями зору або слуху добиваються інформаційної доступності, щоб відбувалася адаптація інформаційних джерел: наприклад, створювалися сайти, придатні для користування таким людям.

Багато є справ, коли люди зазнають дискримінаційного поводження у школі або на роботі, коли не лише діти дискримінують, але й батьки: не хочуть, щоб їх діти навчалися в класі з людьми з інвалідністю.

Звичайно, виключно в судовій площині не досягти позитивного результату. Така комплексна проблема потребує дуже широкого підходу з усіх рівнів.

Дискусія в рамках ініціативи #експертиЗА! була проведена разом з онлайн виданням www.newssky.com.ua та інститутом досліджень суспільства «Кронос».

Українська Гельсінська спілка з прав людини