23-річна уродженка Настасова Ольга Зазуляк, мабуть, ніколи не сподівалася, що колись стане відомою, в її честь підніматиметься прапор України і лунатиме державний гімн. Вона, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, зробила себе сама, отримавши звання майстра спорту України міжнародного класу. До розмови ми запросили саму Олю Зазуляк (О.З.) та її особистого наставника, заслуженого тренера України Івана Салука (І.С.).
«У 6 років захворіла на грип, який дав ускладнення на слуховий нерв»
– Як і де пройшли дитячі роки вже відомої легкоатлетки?
О.З.: Народилася я 22 листопада 1994 року в селі Настасів Тернопільського району. В батьків, які до спорту не мали жодного відношення, ще є син Олександр, старший за мене на шість років. Розвивалася нормально, а в 6 років захворіла на грип, який дав ускладнення на слуховий нерв. Батьки одразу на це не звернули уваги, я ж почала менше розмовляти. Потім повезли мене до Києва, зробили аудіограму, виявилось, що лівий і правий слуховий нерв відмер. Фактично не можна було чимось зарадити. Почалися пошуки слухових апаратів. Були варіанти встановлення імпланта, але це ризикована річ, тим більше для малої дитини, тому батьки на такий крок не рішилися. Так я пішла до звичайної Настасівської школи. Навчатися, звичайно, було важкувато, однак вчителі добре розуміли мої проблеми і входили в моє становище. Зараз багато говорять про інклюзивну освіту, думаю, що Настасівська школа випередила інклюзив.
У школі жодної спортивної секції не відвідувала, хоча завжди була активною дівчиною. На уроках фізкультури грала у баскетбол, волейбол, в молодших класах навіть із хлопцями грала у футбол.
– У Вашому житті все змінилося в 7 класі…
О.З.: Вчителька фізкультури Оксана Іванівна Ракочій у 7 класі взяла мене на районні спортивні ігри з легкої атлетики, які відбувалися у В. Гаях. Там виграла попередній забіг і пробилася до фіналу на дистанції 100 метрів, де зайняла третє місце. У «Тернопільгазі» помітили, що є така спортивна дівчина, і оскільки батько працював у «Тернопільміськгазі», запросили на змагання газовиків. Спершу провели попередні старти в Тернополі, а потім фінал знову у В. Гаях. Тоді мала температуру, довго думала – їхати чи ні, однак прийняла рішення бігти і в підсумку виграла забіг на 60 метрів та була другою на 300-метрівці.
І.С.: На районних змаганнях у В. Гаях звернув увагу на дівчинку з Настасова. Обмінялися контактами, через деякий час батьки зателефонували і з травня 2009 року розпочалася наша з Ольгою співпраця. Спершу зробили кілька тренувань, а з початком нового навчального року, з 1 вересня, Оля почала інтенсивні навчально-тренувальні заняття.
– З чого розпочалася Ваша спортивна кар’єра?
О.З.: Була ціла серія перемог у Тернопільській області на всіх змаганнях серед спортсменів із вадами слуху. А відлік спортивних виступів за межами області розпочався у 2010 році. У Вінниці відбувався чемпіонат України серед слабочуючих. Дівчата з вадами слуху бігають досить швидко, тому потрапила у фінал на двох дистанціях, але в призову трійку не пробилася – сьоме місце на 100-метрівці і четверте – на 200-метрівці. А оскільки вибухова сила була розвинута доволі непогано і дозволялося заявитися на третій вид, то я спробувала себе в секторі зі стрибків у довжину. Тоді з результатом 4,17 м посіла третє місце. Це була моя перша нагорода всеукраїнського масштабу.
– Мабуть, Вас запримітили і тренери збірної України?
О.З.: У 2012 році була членом юнацької збірної України з вадами слуху і кандидатом на поїздку в Польщу на чемпіонат Європи серед юніорів. Уже навіть видали форму в національних кольорах, оперативно виготовила закордонний паспорт, інтенсивно готувалася до перших міжнародних стартів. Однак виникла технічна проблема з документами і вся збірна не поїхала до Польщі…
– Чому в 2015 році Оля стала виступати в іншій нозології?
І.С.: Відсутність слуху позначилася на розвиткові Олі. В Євпаторії національні та міжнародні експерти і класифікатори провели дослідження, задавали тестові програми і Оля пройшла у ще одну нозологію. Тобто паралельно вона виступала серед спортсменів як із вадами слуху, так і з вадами фізично-розумового розвитку. Оскільки підготовка до змагань у двох класах є важкою, то в 2015 році виникло питання вибору нозології і ми обрали ВРФР, тому що тут більше стартів, які нам підходять. Хоча зараз Оля продовжує їздити і перемагати на чемпіонатах України серед спортсменів із вадами слуху.
– Чув, що Ви за короткий час стали двічі майстром спорту…
О.З.: У 2015 році на чемпіонаті України в тоді ще Кіровограді вперше виконала норматив майстра спорту в стрибках у довжину. Тоді норматив був 4,70 м, я ж стрибнула на 4,87 м і серед семи учасниць посіла друге місце. А наступного року виконала норматив майстра спорту в другій нозології (з вадами слуху) вже у потрійному стрибку – 10,60 м (на підтвердження сказаного Оля демонструє два майстрівських посвідчення, – авт.).
«Щоби не травмувати Олю, не говорив їй про можливу поїздку на Паралімпіаду до Бразилії»
– З такими результатами, мабуть, Оля потрапила в дорослу збірну України?
І.С.: У склад національної паралімпійської збірної України її включили в 2016 році. На чемпіонаті України в Кропивницькому, за три тижні до Паралімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро (Бразилія), вона стрибнула на 5,35 м, коли прохідний норматив на ігри був 4,95 м. Тоді Оля була в ідеальній спортивній формі, прогресувала від старту до старту і навіть не зі своїм кращим результатом могла бути третьою на Паралімпійських іграх (бронзова призерка із Малайзії стрибнула на 5,20 см).
У спорті інвалідів проходить досить жорстка перевірка. Оскільки Оля ще не виступала на подібних форумах, відповідно не мала на руках необхідних документів, які би підтверджували нозологію. Затримка від міжнародної організації, можливо, ми трохи довго затягнули з їхньою подачею, і так склалися обставини, що Оля в Бразилію не поїхала, хоча фізично була готова показати високі результати.
– Оля психологічно не надламалася, адже могла зійти на п’єдестал найповажніших змагань чотириріччя?
І.С.: Я знав, що всяке могло статися, тому фізично готував до відповідального старту, але безпосередньо не говорив їй про можливу поїздку до Бразилії. Це була б для неї і справді велика психологічна травма.
Багаторазова чемпіонка та призерка міжнародних змагань Ольга Зазуляк зі своїм тренером Іваном Салуком
– Важко, мабуть, було знайти слова для Олі, щоби продовжувати готуватися до наступних стартів?
І.С.: Олімпіаду перебули і потрібно було далі займатися. Але я добре розумів, що організму після великих навантажень треба дати відпочити, адже імунна система була виснажена. Тоді Оля почала хворіти простудними захворюваннями… Але навіть з ними вона не припиняла виступати. Зокрема, в 2017 році на зимовому чемпіонаті України в Запоріжжі серед слабочуючих із температурою та при запаленому горлі виборола два других місця в стрибках у довжину і потрійному. Ці результати дозволили їй поїхати на зимовий чемпіонат Європи, який відбувся на початку березня в Празі (Чехія). Знову червоне горло, думали, чи варто їхати, але оскільки це були перші її міжнародні змагання, то прийняли рішення їхати. І не прогадали, адже там Оля виборола дві медалі. Так у потрійному стрибку наша землячка завоювала срібну нагороду з результатом 10.87, а у жіночій естафеті 4х200 м разом зі своїми колегами по команді виборола бронзову нагороду. Додам, що в стрибках у довжину Оля посіла 5 місце з результатом 4.83 м.
«Перша медаль і перший піднятий прапор України – завдяки дебютантці з Тернополя»
– Найбільший же успіх Ольги Зазуляк був на чемпіонаті світу…
О.З.: Чемпіонат світу відбувся в Бангкоку (Таїланд). Клімат, висока вологість, постійні дощі, зупинка і перенесення змагань. Однак уже в першому заліковому виді – потрійному стрибку – я здобула срібну медаль. Керівництво Національного паралімпійського комітету відзначило у публікації на сайті, що перша медаль і перший піднятий прапор України – завдяки дебютантці з Тернополя.
– Цей результат дозволив тобі отримати звання майстра спорту міжнародного класу?
О.З.: У моїй нозології немає нормативів на вище звання, ніж майстер спорту. Але є умова і вона досить жорстка! Якщо раніше міжнародника могли присвоїти чемпіону Європи, то в 2016 році цю норму відмінили і єдина умова – золото чи срібло на чемпіонаті світу. Так друге місце на ЧС в Таїланді стало умовою, що 13 липня 2017 року Міністр спорту підписав наказ про присвоєння звання майстра спорту України міжнародного класу з легкої атлетики мені, тобто Олі Зазуляк.
– 2018 рік став для Вас теж доволі успішним…
О.З.: У липні ц.р. відбувся перший мій літній чемпіонат Європи в Парижі (Франція). Конкуренція була дуже велика. В першому виді програми – стрибках у довжину –зайняла 4 місце, в естафеті 4 по 100 метрів стала чемпіонкою і «бронзу» здобула у ще одній естафеті – 4 по 400 метрів.
І.С.: В естафеті 4х100 м Оля бігла на першому етапі, хоча я пропонував тренерам, щоби стартувала другою, бо вона серед дівчат мала ідеальну техніку передачі естафетної палички, яку ми відпрацьовували в Тернополі з хлопцями. До того ж потрібно було чітко зреагувати на стартовий постріл, а вона, маючи проблеми зі слухом, могла з запізненням його почути. Однак Оля стартувала дуже добре, передала першою естафету, дівчата її темп підтримали і збірна України здобула «золото», яке стало першою медаллю найвищої проби для Олі Зазуляк у її міжнародній спортивній кар’єрі. Могла наша землячка повторити свій успіх і у наступній естафеті 4х400 м, але одна українка захворіла, а підміна була набагато слабшою, проте дівчата знову здобули медаль, цього разу бронзову.
– Якими є Ваші особисті рекорди в легкоатлетичних дисциплінах, у яких берете участь?
О.З.: Найкращий результат у бігу на 100 м – 13,1 с, 200 м – 27,2 с, довжина – 5,35 м, потрійний стрибок – 11,02 м.
– Хто фінансує виїзди на змагання за кордон, адже у Вас їх уже досить багато?
О.З.: Завдяки президенту Національного Паралімпійського комітету Валерію Сушкевичу вся паралімпійська збірна має можливість їздити на змагання за державні кошти. І навіть на наступні Паралімпійські ігри, які відбудуться у 2020 році, передбачено преміювання спортсменів з інвалідністю на рівні зі здоровими.
– На змагання Оля їздить сама чи з тренером?
І.С.: Спортсменам, які мають інвалідність, вкрай потрібна опіка тренера. Та оскільки держава не має можливості забезпечувати кожного спортсмена тренером, постановили, що тренер їде на змагання, коли він має мінімум двох спортсменів, або візочника або з вадами зору першої групи. У нашому випадку Оля на всі змагання їздила сама, а з нею спілкувалися по Скайпу чи Вайберу. Плюс маю тісний контакт із тренерами збірної, довіряю їм, передаю плани на тренування, які би мали підвести Олю на оптимальний рівень.
– Олю, якою є твоє мрія?
О.З.: Хочу поїхати в Токіо (Японія) не лише виступити на Паралімпіаді, а й вибороти там одну з медалей, хоча мрію про «золото»! Зі своїм тренером цілеспрямовано готуємося до найбільшого світового форуму чотириріччя.
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
– Звання міжнародника у фінансовому плані допомагає повноцінно жити і тренуватися?
О.З.: Як член збірної України (спортсмен-інструктор) перебуваю на державному забезпеченні, отримую заробітну плату і тисячу гривень президентської стипендії як молодий та перспективний спортсмен.
– Олю, чи можна придбати окреме житло за зароблені преміальні?
О.З.: Чемпіонати світу і Європи для спортсменів з інвалідністю не є джерелом хорошого доходу, щоби можна було собі покращити житлові умови. Чого не скажеш про Паралімпіади! У здорових спортсменів є ще комерційні старти, де хороші призові, 5-6 разів кваліфікований спортсмен виступить і може заробити від 20 до 50 тис. доларів, а в спортсменів-інвалідів, на жаль, такого немає.
– Скільки кілограмів можна скинути за одне тренування?
І.С.: Оля здебільшого виконує швидкісно-силову роботу. Спринт, стрибки – за тривалістю короткі, але за енергозатратами – максимальні. Тому за тренування втрачає щонайменше півтора кілограма.
– Харчуються спортсмени чимось особливим?
О.З.: Білок тваринного і рослинного походження, кальцій, кисломолочна продукція, хліба майже не їм, хіба інколи сірого можу з’їсти. В Іспанії на тренувальних зборах у раціон було включено морепродукти, вітаміни, фрукти. А от коли поїхала у Францію, то взяла йогурт і вітаміни, а мені сказали, що можна взяти щось одне. Неприємна трішки вийшла ситуація.
– А хто формує Ваш раціон?
О.З.: Тренер. Він слідкує за фармакологією, вітамінізує організм, додає спеціальні енергетики.
– А яка Ваша оптимальна вага?
О.З.: Бойова вага – 52 кг (сміється, – авт.).
– У спорті високих досягнень не обходиться без травм. Чи були вони у Вашій кар’єрі?
О.З.: Якщо давати великі навантаження, то відбувається збій у певних системах організму. Серйозних травм, на щастя, не було, тільки дріб’язкові. Та віднедавна ОЗД-діагностика показала, що маємо проблеми з нирками, в яких виявили камінчики. Тому зараз проходимо курс лікування. До Паралімпійських ігор ще півтора року, тому маємо час, щоби належно підлікуватися.
– Застосування медпрепаратів має чітко погоджуватись?
І.С.: Кожен медпрепарат має погоджуватись як з особистим тренером, так і з лікарем збірної. Ми не повинні один одного підставити. Адже маємо гіркий досвід двох легкоатлеток-українок, які попалися на вживанні допінгу. Ми цього не хочемо, це великий мінус як особистий, так і для держави. До того ж спортсменів з інвалідністю, особливо переможців та призерів, ретельно перевіряють представники антидопінгової організації ВАДА на допінг. До прикладу, можуть у будь-який момент без попередження приїхати навіть до Тернополя.
– Олю, чи підтримує Вас земляк, відомий тернопільський аграрій Іван Чайківський?
О.З.: Коли стала майстром спорту міжнародного класу, зустрічався зі мною й обіцяв збудувати в Настасові бігову доріжку і сектор для стрибків. Це було б дуже добре, адже в минулому році тернопільський стадіон, де зазвичай тренуюся, був на реконструкції і не дозволяли займатися навіть на бігових доріжках.
– Де здобуває освіту майстер-міжнародник?
О.З.: Навчаюся на 4-му курсі за спеціальністю «діловод» у приватному університеті «Україна».
– Спорт дозволяє мати особисте життя, чи маєш хлопця?
О.З.: Поки, як зараз модно казати, бойфренда не маю, акцент роблю на спорті, адже поставила перед собою амбітні цілі.
Віталій Попович, головний редактор тижневика “Номер Один”