Андрій Одаренко займається з реабілітологом, 2023 рік. Фото: Суспільне Хмельницький.
Ветеран бойових дій Андрій Одаренко з Хмельниччини втратив на фронті ногу, тепер вчиться керувати своїм протезом. Він також допомагає побратимам адаптуватися після протезування. Андрій виграв гранти та розпочинає свій бізнес, інформує Суспільне.
Про це в етері Українського Радіо Хмельницького розповів ветеран бойових дій Андрій Одаренко.
Андрію, як ви почуваєтеся, як відбувається опанування протеза ноги?
Почуваюся добре. Зараз проходжу реабілітацію в плані навчання керування своїм протезом. Навчаюся правильно ходити. На сьогодні я вже звик до протеза. Без нього я не особливо уявляю зараз своє життя. Раніше я ходив на протезі й час від часу брав милиці. Але зараз я вже, як і раджу хлопцям, зранку прокинувся, вдягнув протез і знімаю його, коли вже повертаюся додому і більше нікуди не буду виходити. Можливо і вдома хтось ходить на протезі, як кому зручніше.
Як довго ви вчитеся ходити на протезі?
Загалом пішов рік. Але тут треба ще розуміти, що я чекав протез довго. Я змінив один протезувальний, тому що там не змогли, скажімо так, зробити мені культиприймач, такий, щоб я міг ходити без болю. Я витратив там три місяці й потім ще три місяці я чекав коліно, на якому я сьогодні пересуваюся. Це тому, що всі комплектуючі ідуть з-за кордону. В нас в Україні не виробляють комплектуючі для протезів настільки. Протезисти роблять культиприймачі й налаштовують протези, проте всі комплектуючі йдуть з-за кордону.
Ветеран бойових дій займається з реабілітологом, 2023 рік. Фото: Суспільне Хмельницький.
Вам довелося щось доплачувати за цей протез?
Та ні. Якраз скажу хлопцям на майбутнє, хто ще не отримав протези. Ви можете обирати протез в рамках програми коштів, які виділяє держава, а держава забезпечує нормально. Немає такого, що виділяють на якийсь поганий протез, на якому ти не зможеш ходити. В мене біонічний. Це досить хороший протез. І все мені покрила державна програма. Мені запропонували спочатку одне коліно. Потім взнав про інше, попросив це коліно мені замовити. Не було ніяких проблем. Тобто, хлопці, ви перед тим як підписувати договори з протезувальними центрами, спочатку попробуйте протез. Як вам на ньому ходити, чи не боляче, чи вам зручно і так далі. Коли ви вже відчуєте, що вам зручно, ви можете реально ходити, тоді підписуйте документи. Якщо вам незручно, ви можете в будь-який момент змінити протезувальний, змінити протез.
Андрію, ви готові допомагати іншим військовим з ампутаціями? Як це відбувається?
Я познайомився з керівником громадської організації “Підтримка України” Олександром Вербіцьким і почав працювати над проєктом “Новий горизонт” з постереабілітації ветеранів. Ми спільно розробили цей проєкт, в якому хочемо допомагати ветеранам бойових дій. Зараз ми співпрацюємо з громадською організацією “Захист”. Там багато громадських організацій і кожна займається певним напрямком. Наприклад, ветеран звертається і каже: мені потрібно працевлаштуватися, знайти роботу. Його направляємо до тієї громадської організації, яка цим займається. Хтось каже: хочу займатись підприємництвом, написати грант, то відправляємо до нас. Зараз ми працюємо в такому напрямку.
А як ви розпочали свій бізнес?
Я після реабілітації хотів йти працювати в ТЦК, проте мені запропонували займатися цим проєктом по допомозі ветеранам. І я прекрасно розумію, що маю певну відповідальність і я повинен спілкуватися з ветеранами, показувати, як можна змінити життя. Що життя не закінчилося. Окрім цього, хочу сам заробляти гроші. Олександр Вербицький, про якого я вже розповідав, запитав, які в мене є хобі , і допоміг визначитися з бізнесом. Ми прийшли до такої ідеї, що я захотів відкрити свою дитячу ІТ-школу. Тому що я дуже люблю працювати з дітьми. Олександр запропонував податися на гранти. Перший грант був “єРобота” на 250 000 грн і один грант був ветеранський, теж на 250 000. Один грант на відкриття школи, а інший — на розвиток, розширення. І я виграв обидва гранти. Проте, через деякий час мені сказали, що можна зараз вже подаватися не на 250, а на 500 тисяч — ветеранський грант. Тому я від 250 ветеранського відмовився і зараз чекаю, щоб затвердили відмову і податися на 500 тисяч гривень. Зараз за цих 250 тисяч, що я отримав, відкривається школа. Сподіваюся, з лютого місяця. Якраз ми днями вже маємо отримати кошти з грантів. Будемо поступово закупляти обладнання і починати працювати.
Юлія Фищук