В Україну приїхав протезист Чед Нілсон, говоримо про протезування українців
Чед Нілсон / Громадське радіо
21.07.2017 — Громадське радіо підготувало інтерв’ю з Чедом Нілсоном, який приїхав в Україну, щоб допомогти підібрати протези 15-м пацієнтам з ампутаціями кінцівок, а також поділитися з українськими протезистами новими знаннями. Також у студії Громадського радіо Олена Цимбалюк, офіційна представниця в Україні Канадсько-українського міжнародного фонду підтримки.
Олена Цимбалюк: Цей проект ми проводимо втретє, і кожного разу ми привозимо якісь новинки в Україну, і навчаємо українських протезистів нових технік. Три роки назад ми вперше привезли електричні протези рук, деякі спортивні протези, і просто вчилися новітнім технологіям, які, на той момент, не запроваджувалися в Україні. Виготовлення куксоприймачів, тобто цієї частини, куди вставляється кукса людини з ампутацією, використовуючи гнучкі пластики. Після нашого проекту ці технології вже були прийняті законодавчо і застосовувались в Україні. Під час другого проекту ми проводили сертифікацію фахівців на виготовлення електричних протезів рук, і завдяки, в тому числі, нашому проекту, зараз у нас є сім сертифікованих протезистів, і цей вид протезування доступний в Україні, а цього року ми будемо навчати саме спортивному протезуванню, лише технікам виготовлення куксоприймачів для спортивних протезів. Уже привезли різні насадки для нижніх та верхніх кінцівок, будемо вчити українських протезистів як будувати спортивний протез.
Анастасія Багаліка: Ви будете протезувати бійців, які в проекті «Ігри Нескорених»?
Олена Цимбалюк: Різних. Ми будемо протезувати жінок і чоловіків, які активно займаються спортом, паралімпійців, учасників «Ігор Нескорених», учасників «Ігор Героїв». Хто займається спортом із ампутантів, вони намагаються брати участь у різних видах змагань, в тому числі, я знаю, що деякі військові подаються в паралімпійську збірну, їх зацікавило взагалі заняття спортом.
Анастасія Багаліка: Чи стикалися ви раніше з протезуванням українських бійців?
Чед Нілсон: До 2015 року ніякого досвіду роботи з українськими військовими не було. У 2015 році був перший досвід праці з українськими людьми з ампутаціями, тоді ми протезували Влада Кузнєцова, військового, який втратив руку на війні, і з того часу, кожного разу, коли ми організовуємо новий проект, це як взаємне навчання: навчаються українські фахівці, і ми все краще і краще готуємось до нового етапу проекту, враховуючи той попередній досвід, також я протезував не лише військових, а й цивільних.
Анастасія Багаліка: Хто стане учасниками цієї хвилі протезування?
Олена Цимбалюк: Цього разу у нас відібрано 15 людей, ми їх відбирали попередньо, це будуть військові і декілька цивільних. У нас два паралімпійці, і решта військові, які активно беруть участь у різних змаганнях.
Анастасія Багаліка: Ви вже знайомі з історіями хвороб людей, яким будете допомагати?
Чед Нілсон: Я не знаю їх особисто, тільки декількох знаю, ми перед цим спілкувалися але я знайомий загалом з їх історією, як вони живуть в повсякденному житті, що вони очікують від спортивного протеза, чим вони хочуть займатися. Проекту передує такий етап підготовки, коли ми робимо аналіз пацієнта для того, щоб підібрати йому правильний протез, який би його задовольняв і яким би він користувався. Але персонально більшість пацієнтів я не оглядав, лише по фото і тій інформації, яку ми збирали.
Анастасія Багаліка: Наскільки важливо знати чим людина займається в звичайному житті? Який треба мати опис рухової активності, щоб підготувати протез?
Чед Нілсон: Треба обов’язково знати чим людина займається у повсякденному житті, чим вона займається у вільний час, які рухи вона може виконувати, які рухи вона не може виконувати і причини цього. Все це важливо перед тим як зупинятися на виборі того протезу, тим більше для того, щоб людина була задоволена.
Анастасія Багаліка: Розкажіть більше про самі протези?
Чед Нілсон: Це різні протези, вони так і називаються: specific activity, тобто протези для виконання специфічних рухів, для специфічного виду активності. Наприклад, одна людина хоче піднімати штангу, інша людина – займатися стрільбою з лука або грати в гольф. Навіть якщо людина підіймала штангу тричі на тиждень – це великий крок для неї, для того, щоб вона могла повернутися назад до нормального життя, до якого вона звикла до ампутації. Або навіть якщо людина гратиме в гольф один раз на тиждень – це все одно допоможе їй в соціалізації: відчути себе частинкою суспільної громади.
Анастасія Багаліка: Як відбувається сам процес протезування?
Протезист і пацієнт кожного разу вчаться, разом шукають найбільш зручний варіант для пацієнта
Чед Нілсон: Неважливо який це протез, все починається однаково: спочатку знімається гіпсовий зліпок. Гіпсом обмотується кінцівка для того, щоб отримати таку форму. Потім цей зліпок заливається рідким гіпсом, він застигає і ми отримуємо вже як таку гіпсову статую. Потім ми її обробляємо і робимо тестовий культиприймач, який виливається з легкоплавкого пластику. Людині одягають цей пластик, щоб зрозуміти: зручно чи ні, якщо щось незручно – це все підкореговується, і після цього вже виробляється постійна гільза на основі цієї модифікованої. На самому початку процесу ми з пацієнтом можемо думати про один стиль протезу, а вже в процесі виготовлення можемо зрозуміти, що нам цей варіант не підходить, і йти зовсім іншим шляхом. І протезист і пацієнт кожного разу вчаться, разом шукають найбільш зручний варіант для пацієнта.
Анастасія Багаліка: Чим спортивний протез відрізняється від звичайного?
Чед Нілсон: Звичайний протез розрахований на те, щоб закрити декілька функцій щоденного життя, щоб людина могла працювати, займатися своїми домашніми справами, або щоб він імітував реальну руку. Спортивний протез призначений для того, щоб виконувати одну функцію: пограти в гольф, підняти штангу, вистрілити з лука. Це вже більше протези для хобі або для спортивної діяльності.
Анастасія Багаліка: Що відбувається після того, як зліпок готовий?
Чед Нілсон: Куксоприймач – це як рукавиця або взуття для ноги, тобто та частина, яка з’єднує сам протез до кінцівки. Коли виготовляється куксоприймач, людині вставляють куксу ноги або руки в куксоприймач. До куксоприймача привінчується спеціальним з’єднувачами сам протез, це і є конструкція, яка одягається на руку або ногу.
Анастасія Багаліка: Хірургічно процес приєднування до руки, наприклад, складний чи ні?
Чед Нілсон: Є декілька способів, якщо ми говоримо про руки, то можна зафіксувати куксоприймач за лікоть, можна використати вакуумні спеціальні клапани, для того, щоб він тримався за рахунок присмоктування до кінцівки. Можна використовувати різні ремінці або лайнери. Є дуже багато способів. Коли я казав про те, що ми шукаємо найзручніший спосіб, то це стосується способу яким чином цей протез буде триматися на кінцівці.
Анастасія Багаліка: Як ви вчите людей користуватися протезами?
Чед Нілсон: Протезист може навчати людину користуватися протезом, але взагалі-то цим займаються спеціальні терапевти. Ми маємо команду протезистів і фізіотерапевтів, іноземну команду, і також запросили українських фізіотерапевтів і протезистів, які будуть вчитися як навчати користуватися протезом, і будуть навчати наших пацієнтів користуватися протезом так, як це робиться завжди. Тому дуже важливо, що ми запросили у проект українських терапевтів для того, щоб вони вчилися як правильно навчати пацієнтів. Що я помітив, що українські пацієнти, особливо військові хлопці, не дуже прислухаються до рекомендацій, вони хочуть все і відразу, вони хочуть навчитися всьому швидше, скоріше.
Анастасія Багаліка: Де це все буде відбуватися? Учасники отримають протези в Україні, чи, наприклад, поїдуть в Канаду?
Олена Цимбалюк: Вони отримають протези в Україні, ми свідомо обираємо для проекту державні підприємства, в цьому році це буде на базі Дніпровського державного протезного підприємства, щоб показати, що у нас досить хороше обладнання на підприємствах, які дозволяють на сучасному рівні виконувати складне протезування, і що немає необхідності вивозити пацієнтів на протезування за кордон.
Анастасія Багаліка: Чед, Скільки триватиме ваш візит і якою буде ваша програма?
Чед Нілсон: Три тижні. Зараз я прилетів для того, щоб зробити деяку попередню підготовчу роботу перед проектом, подивитися пару пацієнтів, які в нас в Києві. Потім, протягом проекту, два тижні ми будемо протезувати людей з ампутаціями верхніх і нижніх кінцівок. Післязавтра в Дніпро прилітають протезисти з Америки і фізіотерапевти з Австралії, з Великої Британії. Після проекту я на тиждень залишусь для того, що підстрахувати, проконтролювати чи все гаразд.
Анастасія Багаліка: Розкажіть про свій досвід протезування в Канаді.
Чед Нілсон: Більшість роботи я виконую в Америці, тому що я сертифікований саме Американською Асоціацією протезистів і ортопедів. Я протезував і цивільних і військових з різних країн.
Анастасія Багаліка: Це буди складні випадки ампутації?
Чед Нілсон: Були різні. Коли приходить пацієнт, то завжди існує ризик того, що буде якийсь складний випадок, або буде якесь ускладнення, пацієнтів багато і всі випадки абсолютно різні. Ці сюрпризи можуть виникнути в таких ситуаціях як зараз, коли їдеш протезувати пацієнта з яким не був знайомий перед тим.
Анастасія Багаліка: Що найголовніше в процесі огляді пацієнта, що треба врахувати?
Чед Нілсон: Перш за все – фізичний стан пацієнта. У нього можуть бути ще якісь супутні травми, особливо якщо це стосується таких ампутацій, які відбулися на війні. Треба дивитися на стан шкіри. Наступний крок – це вже обрання самого протезу, в залежності від того, що людина хоче робити. Якщо це дитина, то вона хоче мати змогу гратися весь день, ганятися за собакою, якщо це військовий, то в нього вже буде певний специфічний запит на якісь певні дії, або, наприклад, він хоче, щоб рука привертала менше уваги. Це все дуже індивідуально.
Анастасія Багаліка: Ви вже не вперше приїжджаєте в Україну. Чи змінюється тут рівень навченості місцевих протезистів?
Фактор, який уповільнює процес розвитку протезування і реабілітації в Україні – це бюрократична система
Чед Нілсон: Я був дуже вражений від своєї першої поїздки тим високим рівнем кваліфікації українських спеціалістів. Ми займаємось на проекті тим, що привозимо в Україну нові технології. Українські протезисти досить кваліфіковані і мають досить гарні навички і досвід протезування. Єдине що, деякі види протезів не були офіційно дозволені для протезування і не забезпечувались державою на офіційному рівні. Це не значить, що протезисти не були достатньо кваліфікованими, щоб робити таку роботу. Ми навчаємо, сертифікуємо, і ці новітні технології впроваджуються для загального користування в Україні. Я вважаю, що фактор, який уповільнює цей процес розвитку протезування і реабілітації в Україні – це бюрократична система. Є гарні фахівці, але система дуже повільно реагує на повсякденні виклики.
Анастасія Багаліка: Олено, можете озвучити більше інформації про українських протезистів, які братимуть участь в проекті?
Олена Цимбалюк: Це буде 20 протезистів і реабілітологів з різних підприємств, з різних куточків України. Деякі з них навчаються уже третій рік поспіль, деякі – новенькі. Ми відслідковуємо їх досвід, як вони працюють з пацієнтами після проекту, чи вони запроваджують ці нові техніки в своєму протезуванні чин ні. Якщо ми бачимо, що людина не запроваджує, то ми вже її не беремо в наступні проекти, і розвиваємо тих, хто використовує цей досвід. Це протезисти з державних та приватних підприємств, але більшість державних, цього разу з приватних буде дві людини. Ми обов’язково запрошуємо реабілітологів для того, щоб привчати, що це має бути системний підхід, що протезист не може сам працювати і відправляти пацієнта з протезом, навчати користуватися протезами – є обов’язковим. Це має проводитись комплексно.
Текстову версію програми підготувала
Катерина Мацюпа