Сьогодні 370 людей з вадами зору перебуває на обліку в Олександрійській міській територіально-первинній організації «Українського Товариства сліпих». І майже кожен із цих людей може пригадати історію не толерантного ставлення до них з боку оточуючих: у поліклініці, в магазині чи просто переходячи дорогу.
Не придурюйся, що ти сліпа
Люди з вадами зору говорять, що часто відчувають байдужість з боку оточуючих, а іноді стаються і зовсім прикрі історії.
– Люди по-різному ставляться до нас, людей з вадами зору, і не завжди з розумінням. Приходиш у відділення пошти, щоб заплатити за комунальні послуги, а люди не пропускають, вимагають, щоб стояла у черзі. Говорять, що я придурююся, адже так чисто і гарно вдягнена. Ніби людина з вадами зору не може бути доглянутою, – говорить член ОМ ТПО «УТОС» Валентина Мочалова.
Вдома Валентина, як і інші люди з вадами зору, орієнтується добре, адже пам’ятає, де і що знаходиться. Більшість із цих людей самі себе обслуговують: готують їжу, перуть, прибирають.
Незрячим необхідний супровід
Етелла Кривохижа – член міської територіально-первинної організації «УТОС» говорить, що добре було б, аби повернули людям з вадами зору супровід. Кілька років тому міськрайонний центр зайнятості організував для безробітних громадські роботи по супроводу незрячих людей. Людина з вадами зору телефонувала і домовлялася про дату і час супроводу. Супроводжуючі допомагали незрячим чи тим, хто має проблеми із зором, скупитися у магазині, заплатити за комунальні послуги, прийти на консультацію до лікаря.
Не завжди у людей, котрі мають проблеми із зором, є рідні чи знайомі, котрі будь-якої миті можуть допомогти інваліду і вийти з ним на двір. Часто незрячі не хочуть бути тягарем для оточуючих і вкрай рідко просять у когось допомоги. Вони так і залишаються сидіти вдома у чотирьох стінах. Тому супровід вкрай необхідний людям з вадами зору. Та й організувати його не так складно. В Олександрії чи не у кожній родині знайдеться безробітний, який міг би допомагати інвалідам по зору пересуватися за певну оплату. Справа в тому, що самі незрячі не мають грошей, аби оплачувати такі послуги. Їх мають профінансувати або з міського бюджету, або з добровільних пожертвувань олександрійців.
Звукові світлофори не працюють
Люди з вадами зору вдячні за звукові світлофори, вони допомагають їм орієнтуватися, коли можна переходити дорогу. Адже буває так, що незрячі чи ті, хто має проблеми із зором переходять дорогу самі без супроводжуючого. Тоді такі люди орієнтуються лише на слух. Але незрячі говорять, що часто ці світлофори не працюють.
Не всі олександрійці добрі
Тетяна Жежеря, член ТПО «УТОС», пригадує випадок, який стався кілька днів тому. Тетяна, хоч і носить окуляри, проте допомагає незрячим дістатися потрібного їм місця. Так нещодавно Тетяна Жежеря допомагала колишній голові правління ОМ ТПО «УТОС» Любові Поліщук купити на базарі килимки. Любов Поліщук має проблеми із зором і частіше обирає речі на дотик. Це пояснили підприємцю, у якого купували килимки, він не дуже хотів допомогти, але все ж килимки вибрали і купили. Вдома виявилося, що килимки ковзають по підлозі, а це становить небезпеку для незрячої людини. Любов Поліщук і Тетяна Жежеря знову поїхали на ринок, аби замінити килимки на більш зручні. Тетяна Жежеря говорить, що підприємець не тільки відмовився замінити килимки, навіть із доплатою, а висловився про жінок нецензурною лайкою. У сльозах жінки пішли додому.
Наступного разу вони пішли до іншого підприємця і все ж придбали зручні килимки. Окрім хорошої якості товару, до них поставилися з розумінням. Продавці викликали таксі і допомогли донести килимки до авта, а також попросили таксиста допомогти жінкам занести килимки до квартири.
Тетяна Жежеря говорить, що на прикладі цієї історії можна побачити, що люди в Олександрії різні, є і хороші, є і ті, котрі заради свого прибутку готові принизити інших і не надати їм законного права обміняти товар, що не підійшов.
Тротуари-вбивці
Люди з вадами зору скаржаться на нерівні тротуари по вулиці Пролетарській. Саме по цій вулиці знаходиться приміщення організації, бібліотека та медпункт. Тротуар весь у ямах та вибоїнах. Людині, що має хороший зір, потрібно постійно дивитися під ноги, щоб не впасти, а людям з вадами зору ще складніше.
Приміщення із грибком
Окрім не частих походів на вулицю у справах, люди з вадами зору збираються в приміщенні територіально-первинної організації «УТОС». Вони гуртуються кілька разів на тиждень для спілкування і для того, аби вчити пісні та виступати своїм хоровим колективом «Перлина степу» на різних святах та конкурсах. Проблема в тому, що приміщення, де збираються ці люди, дуже старе і кілька кімнат без ремонту. На стінах грибок, який заважає нормально дихати, а підлога не рівна, що становить небезпеку людям з вадами зору.
– Наша територіально-первинна організація «УТОС» існує з 1975 року, а приміщення наше – ще з часів Великої Вітчизняної війни. Ми своїми силами намагалися зробити косметичний ремонт, але коштів на капітальний ремонт у інвалідів по зору немає, адже пенсії по інвалідності малі. Дякуємо підприємцю, депутату міської ради Євгену Сайку. Він за свої кошти зробив нам ремонт у залі, де ми проводимо репетиції. Але є ще дві кімнати, котрі потребують ремонту, – розповідає Тетяна Жежеря.
Вирішити проблеми самостійно з ремонтом приміщення Олександрійська міська територіально-первинна організація «УТОС» не може. Адже існує організація за маленькі членські внески – це 12 гривень на рік, що сплачує кожен член організації.
Леонід Поліщук, голова правління ОМ ТПО «УТОС» говорить, що на потреби організації їм необхідно 30-40 тисяч гривень. Ці кошти необхідні на ремонт приміщення, на надання допомоги незрячим грошима чи медикаментами, для поїздок хору «Перлина степу» на конкурси й інші потреби.
Кожен може допомогти людям з вадами зору почуватися краще. Хто грошима, а хто просто хорошим ставленням до таких людей: у чергах, в магазині чи переходячи дорогу.
Сьогодні 370 людей з вадами зору перебуває на обліку в Олександрійській міській територіально-первинній організації «Українського Товариства сліпих». І майже кожен із цих людей може пригадати історію не толерантного ставлення до них з боку оточуючих: у поліклініці, в магазині чи просто переходячи дорогу.
