150 тисяч столичних інвалідів потребують допомоги (ВІДЕО)

Інвалідність – не вирок навіть тим, хто втратив віру у життя, адже приносити користь суспільству неповносправні можуть за будь-яких умов. Головне – підтримка держави, створення умов та віра у їхнє майбутнє. Однак люди з інвалідністю закриваються у собі та соромляться свого тіла.

Виробнича травма прикувала дев’ятнадцятирічного Володимира до інвалідного візка. Багатотонні броньовані двері, які впали на хлопця, зламали йому хребта. Українські лікарі виявилися безсилими. Щороку стан юнака погіршується. Володимир майже ні з ким не спілкується, адже соромиться своєї інвалідності.

Володимир Ігнатенко, неповносправний: “Сразу были какие-то намерения, что через год, через два что-нибудь будет. А так зараз все, эта коляска привязала”.

Його мама, Ганна Ігнатенко, бідкається – куди тільки не зверталася, аби вчасно допомогти синові. Однак, через брак коштів усі спроби виявилися марними.

Ганна Ігнатенко, мама неповносправного: “Нам врач, канєшно, зразу сказав, що він останеться глубоким інвалідом. Але ж знаєте, як кажуть – завжди надія умирає останньою”.

Не замкнутися у собі і не почати ворожо сприймати світ – це, на думку психологів, головна проблема, яку треба подолати неповносправним.

Вадим Колесников, психолог: “Когда человек переживает это состояние, он оказывается, как бы, к этому не готов. Как следствие, он испытывает определенное чувство стыда. Те, кто получил травму в зрелом возрасте, как правило, закрываются в четырех стенах в отличии от тех, кто является инвалидом с детства”.

А от шістдесятирічний Павло П’ятак уже двадцять три роки в інвалідному візку. Діагноз “розсіяний склероз” позбавив чоловіка можливості ходити. Втім, хворобі не вдалося викреслити його із суспільного життя. Павло – почесний донор України. За це він отримує щомісячну надбавку у дві сотні гривень до своєї пенсії, яка складає тисячу гривень. На це і живе.

Павло П’ятак, неповносправний: “Я б дуже хотів, якби хто з Верховної Ради пожив на мою пенсію, купив ліки. Хочеться дуже жити, хочеться приносити користь”.

У столичному департаменті соціальної політики розводять руками – на розмір пенсії вплинути не можуть, оскільки цим займається Міністерство соціальної політики. Саме за його ініціативи або профільного парламентського комітету Верховна Рада може збільшити виплати неповносправним.

Валентина Шицька, заступник начальника управління пільг та державних соціальних допомог КМДА: “Надається інвалідам першої групи в розмірі сто відсотків від прожиткового мінімуму. Інвалідам другої-третьої – там розмір менший, але за рахунок також державних коштів доплата здійснюється, щоб цей розмір був не менший, чим розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність”.

Нині лише у столиці мешкає близько ста п’ятдесяти тисяч неповносправних. Вони, зазвичай, живуть тільки на пенсію, яка менша за прожитковий мінімум звичайного українця. А підробіток для більшості з них – майже недоступний, оскільки підприємства за нормативами не готові працевлаштовувати більше, ніж одну людину з інвалідністю на тридцять сім робочих місць.

Нонна Лактіонова, Віталій Кононов та Валерій Савицький