Кагарлик. Ми намагалися розрадити зранену душу і тіло молодих людей, хоча ні – дітей, які мають статус молодих інвалідів (вік від 18 до 35 років). Не хотілося б їх так називати, вони дуже-дуже хочуть бути такими, як і їхні однолітки. Хочуть, щоб оточуючі їх розуміли і сприймали, як звичайних людей… Чому почала саме з цього, мабуть, тому, що це наболіле питання для більшості з нас! Називати імена не буду, але маю розказати кілька історій. Сподіваюсь, що до нас, шановні, достукаюсь.
Проводжаючи волонтерів по домівках після акції для військовослужбовців, на одній з лавочок в центрі міста ми побачили дівчину, яка сиділа сама і плакала. Говорити вона не хотіла, була, як злякане вовченятко… Але, піднявши на нас очі, коли ми запитали, що сталося, вона поглядом відповіла – я нікому не потрібна…
На сьогоднішній день у цієї славної дівчини є ми! На святі вона обмінялась номерами телефонів із новими друзями в записнички, які були подаровані за активність, за веселість, доброзичливість. Хоча, ні, всі подарунки були в цей день просто так, тому що такі люди є на світі, для рівноваги, для того, щоб ми, глянувши у їхні очі, задумались над своїм життям. Кольоровий настрій у кульках, подарунки запрошеним дітям вручали працівники Кагарлицького РС ГУ ДСНС України у Київській області під керівництвом Василя Чеха, який, почувши про нашу акцію, сам вирішив допомогти, запевнивши, що це не остання з нами співпраця. Дякуємо.
Інша дівчина, яка, боячись, підходила з мамою до БК, де ми збирали усіх, не розуміла, що відбувається! Вона вперше з нами, вперше її кудись запрошують (адже нещодавно переїхала до Кагарлика), вона бачить героїв казок (це переодягнені волонтери) і, тримаючи маму за руку, каже: “Я тільки з тобою…” (Ми пропонували батькам залишитись і відпочити 4 години, поки буде проходити свято Піци). Десь за півгодини дівчину було не впізнати – вона намагалася танцювати з усіма, розмовляти і посміхатися. Особливо цікаво було спостерігати, коли молоді люди самі намагалися робити піцу. Батьки лише витирали сльози.
Юнак, якому виповнилося вже 24 роки, не вміє розмовляти, його розуміє тільки мама. Він має діагноз ДЦП, але він нестримно запрошує на повільний романтичний танець дівчат, хоче фото на пам’ять.
Наприкінці свята заплакала і я. Цей хлопчина, коли ми всі збиралися вже їхати додому, намагався мені сказати, що він хоче допомогти – понести мою сумочку-клач. Стільки щастя не буває! Уявіть, скільки у його погляді було радості від цієї допомоги!
А є у нашому волонтерському загоні дівчинка Іруся, яка своїм настроєм, випроміненням позитивної енергії, постійними посмішками підтримувала, знайомила один з одним усіх запрошених. Тому, як вона заряджала усіх енергетикою у танцях, можна було позаздрити.
Тож зібрали ми молодих людей у найсмачніший день літа – це День Піци, який припадає на 15 липня.
«У серці кожного з нас живе Доброта, Вдячність, Любов. Змінюємось ми – змінюються наші пріоритети, втрачаючи один статус, набуваєш інший…», – почав свою розмову з нами Сергій Бачківський, господар закладу «Поляна». Коронною стравою закладу є піца. Саме на свято цієї «смакоти» і запросив нас Сергій до себе, провівши благодійну акцію для молодих інвалідів. Вони уже не діти, але і не дорослі (багато з них не можуть обходитися без сторонньої допомоги), тому помічниками для них були волонтери загону «Молодь». Вони допомогли запрошеним відчути себе і дітьми, і дорослими одночасно, тому що тут була і казка, і ігри, і танці, декламування віршів та виконання пісень.
Також заклад надав можливість учасникам акції приготувати власноруч, самостійно смачнючу піцу. Молодь поділилась на дві команди та наввипередки прикрашала свої «витвори», які через 15 хвилин їм винесли гарячими та запашними.
Куштували ці витвори усі. Заклад «Поляна» пригощав гостей також картоплею-фрі, овочевим салатом, соками та морозивом.
Після такого обіду та веселощів всі стомились, але додому повертатись не хотілося, адже там залишаєшся сам на сам зі своїми проблемами…
Подякувавши господарям кафе та обслуговуючому персоналу за добре проведений час, за доброчинність та небайдужість, за теплі серця та працьовиті руки, всі сіли в автобус і поїхали по домівках.
Від себе, від молоді і ще разів сто від їхніх батьків, опікунів хочемо подякувати за приємні зустрічі в кафе-мікс «Поляна», за щиросердність колективу, за те, що відгукнулись на наші потреби.
– Вибір завжди за нами. У бік милосердя, щирості й добра. Філософія добротворення воістину не знає меж…, – такими були настановчі слова міського голови Олександра Панюти, який безвідмовно надав транспорт для перевезення до кафе і розвезення по домівках енергійних молодих інвалідів.
– Ми завжди будемо підтримувати і робити все, що у наших силах, але ви маєте нам пообіцяти не здаватися! – ці слова постійно повторювала Альона Чередник, провідний спеціаліст міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, яка є ще й керівником волонтерського загону «Молодь». Не помилимося, якщо скажемо про неї – найактивніша з нас. Дякуємо їй і бажаємо подальшого творчого розвитку.
– Хто сповнений милосердям, неодмінно володіє мужністю! – ці слова про всіх, хто працює у Центрі, тому що без їхньої підтримки не було б того добра і тієї викоханої колиски Мужності, яка на даний час існує у нашому місті.
Аліна Захарченко, Надія Стеценко, Олександр Шумський