«Наше мистецтво – специфічне, – каже голова Рівненської обласної організації УТОГ Тетяна Кривко. Я б додала, що воно особливе, адже щоб передати пісню мімікою та жестами, виконавцю треба мати неабиякий хист.
Рівненська обласна організація Українського товариства глухих представила на фестивалі «Парафест – Рівне 2015» кілька номерів. Неперевершений успіх у глядачів здобули пантоміма і пісні в жестовому виконанні.
– Мистецтво і художня самодіяльність людей із вадами слуху трошки специфічне, – розповідає керівник організації Тетяна Кривко. – І в той же час воно гарно сприймається чуючими, здоровими людьми. Нам це приємно.
У будинку культури УТОГу, який знаходиться на вулиці Набережній, 28, щовечора збираються люди. Сюди приходять не тільки учасники художньої самодіяльності, а й мешканці гуртожитку, в якому знаходиться цей клуб, – послухати новини, переглянути пресу, випити чаю і просто поспілкуватися.
– Головний напрямок роботи будинку культури, звичайно, культурно-масова робота, – каже Тетяна Кривко. – В тому числі й художня самодіяльність. Ми надаємо пріоритети малим формам: сценкам, клоунадам, пантомімам і пісням у жестовому виконанні. А от щодо танців, то поки що не маємо сміливців, які б відважилися піти на велику сцену і затанцювати. Хоча в цілому люди з вадами слуху досить гарно танцюють, оскільки вони тонко відчувають ритм музики і можуть рухатися в такт.
Велика сцена для членів УТОГу – не проблема. Вони вже давно звикли до виступів на концертах, конкурсах і фестивалях.
– Українське товариство глухих постійно проводить і всеукраїнські, й місцеві конкурси, – пояснює моя співрозмовниця. – Часом беремо участь і в загальних заходах для інвалідів різних нозологій. Звичайно, на широкий загал виносимо або пантоміми, або сценки, де за нашими рухами люди розуміють, що їм хочуть показати. А от пісні в жестовому виконанні – це особливий жанр, коли треба не просто показати пісню руками, тобто, перекласти на мову глухих, а й донести до глядачів її зміст за допомогою тих же рук, емоцій, виразу обличчя.
Дуже добре це вдалося зробити під час «Парафесту» наймолодшій учасниці концерту – Вікторії Пінчук. Вміння залишатися невимушеною і впевненою на сцені, напевне, передалося цій дівчинці спадково від мами. Вона вміє так передати твір, що глядач, навіть не знаючи жодного жесту і не чуючи музики, може зрозуміти зміст і настрій пісні, відчути її душею.
– У нашому клубі займається 14 постійних учасників художньої самодіяльності. Бажаючих значно більше, і ми даємо можливість спробувати себе у мистецтві всім, але не завжди люди мають достатньо терпіння для цього, – зауважує пані Тетяна. – А репетиції вимагають багато зусиль, бо якщо чуюча людина сприймає пісню на слух, то нам треба відчути ритм і одночасно перекласти текст. Для цього ж треба знайти комплекс жестів, які допомогли б відобразити те, що хотів сказати автор. Це складна робота. Крім самодіяльності проводимо інформаційну роботу, а ще дуже часто організовуємо вечори відпочинку. Особливо їх люблять наші ветерани, для яких це хороша можливість зустрітися, поспілкуватися, пожартувати, подивитися новини, посидіти за чашкою чаю.
Для молоді тут також влаштовують різноманітні цікаві заходи. Наприклад, цього року представники рівненського УТОГу брали участь в обласному, а потім і Всеукраїнському спортивно-розважальному конкурі «Ігри патріотів», що проходив у Затоці.
– Нашій команді треба було показати не тільки спортивні успіхи, а й злагодженість у діях, логіку, артистичні здібності, – каже Тетяна Олександрівна. – Це дуже цікавий напрямок, особливо для молоді. А ми завжди йдемо назустріч людям, цікавимося їх уподобаннями, допомагаємо організувати щось незвичайне.
Віковий ценз членів УТОГ від 14 років. Але часто трапляється так, що серед активістів є й діти з вадами слуху. Їм ніколи не відмовляють, радо запрошують у гості.
– Для дітей у нас працює окремий клуб, де влаштовуємо ігрові програми, екскурсії й тому подібні речі, – уточнює голова товариства. – Найменшому учасникові цього клубу лише чотири роки. Роботу з дітьми вважаємо пріоритетною з кількох причин. По-перше, діти безпосередні, легко навчаються. По-друге, змалечку перебуваючи в комфортному для себе середовищі, ростуть розкутими, вільно йдуть на контакт, не бояться оточуючих. А це важливо для їх майбутнього життя.
Співробітники товариства також мають різноманітні таланти. Наприклад, директор будинку культури Сергій Василевич виконує клоунади, а художній керівник Катерина Самчук із натхненням займається постановками.
– Незважаючи на те, що до цього вона ніколи не стикалася з нечуючими людьми, за кілька місяців вивчила жести й одразу почала спілкуватися з оточуючими, – підкреслює Тетяна Олександрівна. – Штат у нас невеликий. Але навіть перекладач і прибиральниця активно обговорюють номери, допомагають учасникам готуватися до концертів. Крім того, в нас є з кого брати приклад: це культурний центр глухих у Києві, театр «Райдуга». Ми часто їздимо до них у гості, переймаємо досвід, вчимося жити творчо, наповнено та цікаво.
