15 жовтня в Україні відзначають міжнародний День білої тростини. Це означає, що щороку у кожному місті згадують про людей із вадами зору. У Львові на обліку налічується 1203 незрячі особи.
Ось і у четвер у Львові згадали про цих людей із вадами зору. Як саме? У місті відбулось кілька заходів, під час яких організатори намагалися привернути увагу львів’ян до проблем незрячих.
На одній із акцій перехожим, наприклад, зав’язали стрічкою очі, дали в руки тростину і пропонували відгадувати предмети. Люди, які взяли участь в акції зізналися, що розпізнавати речі наосліп досить складно.
А Ви уявіть собі, що Вам потрібно не просто розпізнати якусь одну річ, а перейти дорогу чи купити продукти чи сісти в автобус?
Незрячих людей у Львові багато, але чи помічаємо ми їх і якщо помічаємо, то чому лише один раз в рік?
Степан Підлужний незрячий, який працює бібліотекаром за Брайлем ось уже 15 років. Чоловік зізнається, що він та його друзі дуже люблять читати, але це їм не завжди вдається.
«Читацький попит великий, але, на жаль у нас дуже мало україномовних книг. Є також проблема з дисками на які ми записуємо аудіокниги з різних джерел», – говорить Степан Підлужний.
Також, він розповідає, що у повсякденному житті незрячим важко користуватися громадським транспортом, особливо автобусами.
«Ми дуже хочемо, щоб були озвучені зупинки в маршрутках і ще таке елементарне, щоб номера маршрутів були виведені великими літерами. Але ми розуміємо, чому цього ніхто не робить. Водії не хочуть мати клопоту із пільговиками. Поки ми придивимося який це автобус, то він вже поїде», – каже пан Степан.
Олена Рідонова, бачить на 40%. Жінка зізнається, що у людей із вадами зору часто виникають проблеми, коли необхідно зайти у якесь приміщення.
«Зайти до приміщення не зможуть усі люди із вадами зору, без супроводу. Також у нас погані переходи, а ще машини ставлять на тротуарах і коли йдеш то натрапляєш на автомобіль», – каже пані Олена.
Щодо того, чи допомагають їй перехожі, відповідає: «Люди які повністю бачать незрячу людину ще допомагають їм, але мені, наприклад, не дуже часто».
У Мирослави теж проблеми із зором, вона дуже рідко виходить на вулицю без супроводу. Жінка просить, аби люди та водії були уважнішими до таких як вона.
«Хочеться, щоб водії були уважнішими, а вони втікають від нас. Ми навіть не встигаємо зайти до автобусу», – говорить Мирослава.
Поспілкувавшись із людьми, які мають вади зору, розумієш, що всі вони намагаються дивитися позитивно на світ. Кожен дякує керівнику Львівської територіальної первинної організації УТОС Любов Кукурудзі за допомогу, а також міськраді за озвучені світлофори.
Але що ще зробило місто, аби людям з вадами зору було легше жити у Львові?
Так, і справді, у нас озвучено понад 70% світлофорів, місто здійснює грошову матеріальну виплату людям з глибоким порушенням зору, озвучили і зупинки в електротранспорті. А ще на вулиці Коперника і на вулиці Лисенка один з переходів буде облаштований тактильною плиткою.
Але чи цього достатньо? На жаль, громадський транспорт для людей з вадами зору є все ще недоступний. Як кажуть самі незрячі, вона навіть не встигають розпізнати номер автобуса, як він вже їде. Також не має зовнішнього озвучення на зупинках електротранспорту. Відтак, незрячі людини не знають, який трамвай чи тролейбус приїхав.
І що ще важливо, хоч вони мають свою організацію по студії звукозапису, озвучених книжок в них недостатньо. А вони так люблять читати.
Організація УТОС має автобус, але підтримувати його в належному стані дуже важко. Капела бандуристів, які є дуже талановиті, теж має свій автобус, втім його потрібно замінити, він уже понад 20 років в експлуатації.
Люди з вадами зору дуже потребують допомоги львів’ян. І не потрібно чекати 356 днів знову, аби знову згадати про них і висловити свою підтримку, взявши участь в експерименті, чи поставивши «лайк» під картинкою на якій пише: у Львові відзначають День білої тростини.
Вийдіть на вулицю, оберніться навкруги. Почате їх львів’яни, вони поруч.
