«Для багатьох людей з інвалідністю ІТ могла б стати сферою для професійної реалізації». Історія девопса EPAM, який увійшов в IT попри травму, і тепер абсолютно щасливий

З 2002 року вінничанин Олександр Марченко внаслідок травми пересувається на колісному кріслі. Інженер-будівельник за фахом, він продовжив працювати в галузі — почав складати кошториси на виконання будівельних робіт. Восени 2021 року побачив оголошення про навчальну програму EPAM і ЮНІСЕФ і зареєструвався. Мова йшла про потрібну професію DevOps-інженера. Скористатися цією можливістю могла молодь з інвалідністю, люди, які доглядають за дітьми з інвалідністю, одинокі мами або тати. Зізнається, раніше ні про EPAM, ні про DevOps нічого не знав. Але цікавість перемогла. Далі — пряма мова Сашка.

Як я куштував на смак IT

Я закінчив Вінницький технічний університет, до травми працював будівельником, виконробом. Після травми почав складати кошториси. Це хороша робота, у ній я досяг високого рівня. На жаль, будівництво — сфера, де можуть бути тривалі перерви, окрім того, часом передбачається робота в офісах, які не завжди вони облаштовані для пересування на колісному кріслі.

Тому в паузах між будівельними проєктами цікавився іншим напрямами, багато навчався самостійно. У сторону ІТ також дивився, але не бачив можливостей перейти в галузь. Спочатку робив сайти на WordPress, Joomla, згодом пройшов курси QA-тестування на Prometheus, інші курси від ІТ-компаній, але далі отримання сертифікатів справа не йшла.

Про знайомство з DevOps

Перед початком війни побачив оголошення про курс DevOps. Почав розбиратися, що це за напрям, — видався складним. Згадка про ЮНІСЕФ викликала довіру, почитав про ЕРАМ — зрозумів, що компанія серйозна. В оголошенні йшлося також і про те, що учасники, які покажуть хороші результати, отримають можливість приєднатися до компанії. Це мене найбільше привабило. Пройшов співбесіду, почав навчання. Через початок повномасштабного вторгнення будівельні проєкти спинилися, а я зміг зосередиться винятково на навчанні. Через три місяці зовнішньої лаби підготував проєкт, перейшов до внутрішнього навчання та зрештою отримав пропозицію перейти в продакшн.

Оскільки DevOps для мене — повністю новий напрям, було непросто: концепція, методологія, усі інструменти — невідомі. Колись чув про Linux, трошки знав Python — ось і всі мої ази.

Поруч навчалися ті, хто вже мав досвід в ІТ чи адмініструванні, тому зрозумів, що мені треба доганяти, вчитися ще більше за інших і постійно гуглити. Допомогло те, що вже мав навички самонавчання та застосовував системний підхід. Велика перевага цього навчання — на програмі в учасників були додаткові ментори.

Відмінності зовнішньої та внутрішньої лабораторій

Зовнішня лаба — простіша, переважно дають загальні лекції з навчальними матеріалами. У внутрішній лабі вчилися поглиблено та більше навантаження на самостійне навчання. У зовнішній лабі є загальні вимоги, згідно з якими створюєш фінальний проєкт. Метою мого проєкту було створення інфраструктури для розміщення телеграм-бота на Python із застосуванням інструментів DevOps. Я намагався їх використати якомога більше й показати весь процес DevOps. У внутрішній — маєш ідею і ментор допомагає визначитися, як вона буде реалізована.

Після переходу до внутрішньої лабораторії треба складати тест з англійської. Поки вчився в зовнішній лабі, почав її «підтягувати». Навчався сам, близько однієї години щодня. Використовував «Англійська за плейлистами», телевізійний канал англійською.

За пів року мені вдалось перейти з базового рівня А1 до впевненого В1. І хоча зараз я не спілкуюсь безпосередньо з клієнтами англійською, навчання не припиняю. Ба більше, тепер на це щодня йде до двох годин.

Придивляюсь до мовних курсів, які є в компанії. Спинятися не можна — на відміну від технічних знань, практику англійської можна легко забути. А для ІТ — це важливо, тому що вся документація та спілкування з клієнтами відбувається саме цією мовою.

Що зараз?

Як і було вказано в оголошенні, я виконав всі умови, підготував і здав фінальний проєкт, пройшов тестування англійською й отримав бажану пропозицію перейти на продакшн. Зараз я залучений на внутрішньому проєкті, водночас продовжую багато навчатися та чекаю на пропозиції комерційного проєкту.

Мій менеджер порадив заповнити прогалини — зараз вдосконалюю Terraform та опановую Kubernetes. У подальших планах — скласти екзамени й отримати сертифікацію AWS.

Чому IT — це круто

У будівельній галузі кошторисником я працював із 2003 року, і рано чи пізно ставало питання мобільності. Керівники хотіли, щоб я працював поруч, але важко назвати кабінетний простір — безбар’єрним. Часом виникала необхідність зробити заміри, поїхати завірити кошторис у замовника або відвезти в казначейство. Зробити це без сторонньої допомоги — майже неможливо. В ІТ — інакше. Я можу відвідувати вінницький офіс EPAM на вулиці Воїнів Інтернаціоналістів — він доступний і зручний. Якщо хочу поспілкуватися чи, як зараз, через відключення електроенергії, можу завітати до офісу.

Для роботи важливий результат, а не присутність. Дорога до офісу займає годину на візку або 30 хвилин, якщо скористатися тролейбусом. Якщо погода погана і дороги слизькі, залишаюсь удома.

Друга причина, через яку я обираю ІТ, — ця сфера міжнародна. Зі своїм досвідом в підготовці кошторисів я навряд чи зможу швидко влаштуватися десь за кордоном. Поки не планую переїзд, але радує, що можливість знайти роботу ще деінде, є.

Третя причина — це регламентований робочий час. Раніше часто доводилося працювати аврально, «на вчора». Тут усе прогнозовано — маю нормальний 8-годинний графік, вихідні тощо.

Професійна реалізація людей з інвалідністю

Не секрет, в Україні можливостей для професійної реалізації — менше. У Вінниці з цим питанням допомагають у центрі «Гармонія». Тут раніше пропонували курси англійської, дизайну тощо. Виглядає, що для багатьох людей з інвалідністю ІТ могла б стати сферою для професійної реалізації. І хоч не всі володіють технічним хистом, але зрештою тут чимало напрямів, які цього не потребують. Але проблема з працевлаштуванням лишається — це все ще непросто.

Моя мотивація — це моя родина. Коли щось не виходить чи виникають сумніви, підтримує дружина, каже, що не помиляється лише той, хто нічого не робить. Моя 8-річна донька — моя найбільша натхненниця.

А загалом для підтримки мотивації мають бути досягнення, проміжкові результати. Я не люблю стояти на місці, радує, що в ІТ якраз багато можливостей для продовження кар’єри.

Інколи помічаю, що люди з інвалідністю, буває, розчаровуються або відчувають депресивний настрій, їм складніше знайти заняття. Їм частіше потрібне заохочення, підтримка, особливо під час війни. Думаю, питання перенавчання та працевлаштування ще не раз постане в суспільстві, адже з фронту повернуться чимало захисників із травмами, інвалідністю. До цієї теми не можна ставитися формально.

Поради для майбутніх студентів:

1. Користуватися сучасними можливостями. В ІТ їх зараз багато, на державному та на рівні компаній робиться все, щоб люди навчались сучасних професій — IT Skills 4U, IT Generation, проєкти EPAM, зокрема IT Fundamentals, курси самонавчання. Пишіть заявки, претендуйте на гранти, не бійтеся англійської. У цьому світі можливо все, головне мати бажання.
2. Розраховувати на підтримку. Уся відповідальність, звичайно, на нас самих. Але можна розраховувати на допомогу. Під час навчання існував телеграм-канал, де учасники програми могли допомагати, підказувати один одному. Також із нами був ментор Антон Приходько, який дуже простою мовою пояснював для нашої окремої групи від ЮНІСЕФ. Тут є фахівці-практики, викладачі, до яких можна було звернутися за потреби за порадою на всіх етапах навчання.
3. Не боятися змін. Я прийшов в абсолютно нову для мене сферу в 47 років. Перед цим пройшов стандартною кар’єрною доріжкою, звільнився з попередньої роботи, бо обрав ІТ головним напрямом. Тут я хочу досягти такої ж професійної досконалості, як із кошторисами в будівництві. У мене все вийшло. Вийде й у вас.

Марія Бровінська

dev.ua