«Готовий проконсультувати розробників „Дії“ щодо доступності». Історія ексфутболіста, а нині — незрячого тестувальника EPAM, який впливає на світ, роблячи його доступним

Ігор Процюк — колишній менеджер і спортсмен. Та життя героя сьогоднішньої статті склалося так, що через проблеми зі здоров’ям чоловік був змушений змінити своє життя докорінно. Залишивши хорошу роботу в Данії Ігор був змушений повернутися до України та починати життя буквально з чистого аркуша. Його історія доводить, що немає нічого неможливого, і що сила духу та цілеспрямованість допомагає звернути гори. То читайте історію тестувальника доступності EPAM, який попри проблеми із зором, долаючи виклики долі, увійшов в IT і допомагає іншим користуватися електронними сервісами, навіть якщо вони не можуть їх бачити так, як здорові люди. Далі — пряма мова Ігоря.

Історія, якої могло б і не бути

Моя історія могла б і не трапитися. Я жив у Данії, працював менеджером, грав у місцевій футбольній команді, у нас із дружиною були плани.

Але якогось ранку я прокинувся і зрозумів, що втрачаю зір. Через шість місяців і кілька операцій я опинився в Україні — без зору, дружини, але з ноутом і підтримкою друзів і батьків.

Старе життя закінчилося, почалося нове, де з’явилося місце для ІТ, нових друзів та покликання.

У 2012 році в Черкасах я закінчив місцевий державний технологічний університет за спеціальністю телекомунікації. Не сподівався, що за 10 років диплом вишу стане мені в пригоді. Ще студентом я перебрався в Данію, влаштувався працювати на ферму, вивчав данську мову в школі та загалом пов’язував своє життя з цією країною. У 2020 році, коли через інфекцію я повністю втратив зір, роботу, я вимушений був повернутися додому.

Пам’ятаю день, коли зрозумів, що нічого не бачу. Прокинувся, але не міг зрозуміти, котра година. Це настільки страшно, що я просив друзів мені дзвонити що три години та повідомляти про час.

Та згодом прийшло усвідомлення, що після того, як я втратив зір, в мене з’явилося багато вільного часу. І його можна використати по-різному. Я спробував себе в театрі, створював вироби з глини.

Але якось подумав, що теоретично я можу працювати з ноутбуком. Знайомі підказали, що це можливо за допомогою спеціальної програми розпізнавання знаків — screen reader. Вона озвучує все, що є на моніторі, втім щоб це спрацювало, треба, щоб «під капотом» сайтів та додатків все було правильно прописано розробниками. Почав шукати інформацію, яка могла б мені допомогти опанувати нову професію.

Вихід у світ IT

Якось в чаті для незрячих зустрів інформацію про навчальну програму для людей з інвалідністю. Хотів опанувати професію тестувальника. Здавалося, я відповідав всім вимогам — технічний диплом, знання англійської, бажання. Але виявилося, що навчання було більш орієнтоване на участь людей з порушеннями рухового апарату, і не адаптоване для людей з вадами зору. Хоча, знаєте, я все-таки спробував!

Склав тест англійською, згодом технічний, але коли далі під час занять стали писати код в прямому ефірі, скрінрідер уже не міг мені допомогти і я залишив навчання. Але не ідею потрапити в ІТ.

Я знайшов курс з 10 уроків з Python, які розробив незрячий програміст. Згодом знайомий підказав безплатний американський курс для людей з інвалідністю. Потім настала війна і довелося на якийсь час зробити перерву.

Війна та сумніви

Спершу, як і більшість українців, не розумів, що мені робити. Потім почало «накривати» почуття провини, здавалося, я нічого не роблю. Навколо всі почали плести маскувальні сітки. Почав це робити і я (і, до речі, плів аж до моменту, поки не приєднався до ЕРАМ, відтак тепер допомагаю ЗСУ донатами). Трошки оговтавшись, повернувся до навчання і за три місяці отримав сертифікат про закінчення курсу, згодом знайшов львівську компанію для практики.

Між тим, ніколи не забував про ЕРАМ. Тим більше на той час я вже мав сертифікат про проходження курсу, CV, практику і ще більше бажання потрапити в компанію. Відправляв мейли, переглядав вакансії, одного разу навіть знайшов контакт рекрутера, але це не допомогло.

Аж ось в ЕРАМ з’явилася вакансія QA тестувальника з доступності. Згадуючи, стільки відмов я отримав раніше, вирішив написати супровідний лист. Мовляв, я незрячий, в мене мало досвіду і я вже пів року намагаюся потрапити до вас. Але настрій, як кажуть, «хочу і буду».

Вже наступного дня зі мною зв’язалися. Згодом сказали, що «спрацював» супровідний лист. Від моменту, коли я задумався про ІТ-сферу, до приєднання минуло пів року. Зараз я на junior позиції, але планую перейти на наступну — middle — сходинку вже цього року. Мені тут цікаво і я бачу, як можу зростати в компанії. Знаєте, оце кайфове відчуття після насиченого відпрацьованого тижня і суботи попереду — я чекав його півтора року. І тут мав би бути хепіенд, адже ось я в ІТ, в ЕРАМ, куди мріяв потрапити.

Катастрофа з онбордингом

Але стався онбординг — і це була катастрофа! Перші дні — взагалі біда! Багато посилань, інформації, анімації, більшість внутрішніх ресурсів — недоступні. Щоб зрозуміти інформацію, я мушу зайти в кожну екселівську клітинку документа, а їх сотні. Вирішив, не зволікати та не соромитися просити допомоги в команди.

Знаєте, що ще я зрозумів, втративши зір? Всі люди одразу здалися мені хорошими. Кожен хоче допомогти — чи то розібратися з Jira, чи перевести через дорогу.

Тому потихеньку з допомогою колег я впорався, працював на проєкті у сфері охорони здоров’я, де тестував доступність додатків. Робота — як для себе, перевіряв, чи всі кнопки, посилання доступні. Зараз цей проєкт закінчився, але роботи в мене вистачає.

Допомагав з адаптацією на внутрішньому епамівському проєкті з вивчення англійської мови. Провів серію вебінарів для колег, які хотіли б дізнатися більше про доступність цифрових рішень — яким має бути сайт, яка навігація використовується користувачами. Зараз починаю з колегами писати курс для корпоративної навчальної платформи з теми доступності. Думаю, він буде дуже корисним, потрібним. Через війну та її наслідки ми маємо якомога швидше стати інклюзивною країною, зменшити максимально всі бар’єри.

Великі плани на майбутнє

Мені часто кажуть, що моїй цілеспрямованості можна позаздрити. Але вона можлива лише за певних умов. Щоб зерно проросло, треба хороший ґрунт, вода, повітря, турбота. Такими ресурсами для мене є допомога батьків, друзів, яким я дуже вдячний.

Я бачу своє нове покликання — я амбасадор в питаннях доступності. Вважаю, що такий має бути у всіх ІТ-командах.

Моя цінність не в тому, щоб просто відтестувати, а щоб розповідати й показувати розробникам, як люди з порушеннями зору взаємодіють з цифровими продуктами. Багато справді не знають, і своєю просвітницькою місією я вважаю роз’яснювати, доносити таку інформацію. Таким чином впливати на світ, робити його доступнішим, зручнішим для людей, особливо в часі війни. Щонайменше готовий проконсультувати розробників ресурсів на зразок порталу «Дія» щодо доступності. Це дуже популярний продукт, яким пишаються і користуються мільйони українців. Власне, я сам користуюсь і бачу можливості для його вдосконалення.

Марія Бровінська

dev.ua