Міністерство освіти та науки України заклало в назви шкільних підручників некоректну дискримінаційну термінологію, яка суперечить Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Так, у рекомендованому МОН переліку підручників для використання в загальноосвітніх навчальних закладах для навчання дітей з особливими освітніми потребами у 2016/2017 навчальному році зазначені підручники, назва яких містить слова “для розумово відсталих дітей”.
Фото двох таких книжок розмістила користувачка Фейсбук з наступним коментарем:
“Уявіть собі, що ваша дитина відкриває підручник і читає: “Підручник для розумово відсталої дитини” … Як вам? Гаразд вам / нам! ЙОМУ як? Адже підручник для 1-2-3 класу. Виду малюк швидше за все не подасть. Але точно відкладеться, що він “розумово відсталий”, “десь там”. Повірте: кожна подібна фраза або навіть натяк відкладаються в голові дитини. Після цього малюк може замикатися, думати, що він “не такий”, плакати, переживати. Блін, та я б сама плакала, якби моя мама принесла мені такий підручник!!”.
У свою чергу експертка з прав людей з інвалідністю, головна редакторка Центру інформації про права людини Ірина Виртосу вважає термінологію застарілою, такою, що походить від радянського уявлення про інвалідність як медичну модель – коли людину з інвалідністю розглядають як пацієнта, як “хвору” людину.
“Коли затверджували цей перелік, чиновники МОН про коректну термінологію, мабуть, на якийсь час забули. Як і перечитати Конвенцію про права осіб з інвалідністю, яку Україна ратифікувала ще в 2009 році. Це основний документ, в якому вказана термінологія. Очевидно, що ані автори, які писали книжки, ані чиновники, які їх затверджували, не напружувалися прочитати один з основних міжнародних документів, який є частиною українського законодавства. У Конвенції – жодного слова “про розумову відсталість””, – говорить Ірина Виртосу.
На її думку, затверджуючи на такому офіційному рівні некоректну термінологію, чиновники ніби підтверджують, що людина з інвалідністю є об’єктом опіки, а не самодостатньою особистістю.
“Така людина потребує лиш жалю, і про права тут зовсім не йдеться. Гірше, що ці стереотипи далі транслюють освітяни, які користуються такою термінологією. Тому це не просто “ляп” і недогляд слів – це поширення й укорінення ставлення до людини з інвалідністю як особи безпомічної й такої, як не здатна на повноцінне життя”, – наголошує Виртосу.
Нагадаємо, 7 вересня Верховна Рада України прийняла закон, яким передбачається внесення змін до Закону України “Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів та Факультативного протоколу до неї”.
Ці зміни розроблені, зокрема, у межах Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року.
Цьому передували зауваження правозахисників, активістів, людей з інвалідністю про те, що у 2009 році, коли Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію, сталася помилка при перекладі. Так, Генеральна Асамблея ООН прийняла назву документу англійською мовою Convention on the Rights of Persons with Disabilities. Однак при перекладі на українську була офіційно використана назва – Конвенція про права інвалідів. І важливе слово “людина” було вилучено з контексту.
Водночас, просто заміну одного слова віце-президентка громадської організації людей з інвалідністю “Генерація успішної дії” Юлія Сачук вважає недостатньою.
Експертка коментує, що незрозумілим залишається з юридичної точки зору переклад “люди” чи “особи” з інвалідністю. Так само лишаються некоректні поняття “сурдоперекладач” (замість перекладач жестової мови), “абетка Брайля” (замість шрифт Брайля), “притаманне їм достоїнство” чи “широка публіка” (замість того, що сприймати людину з інвалідністю як повноцінного учасника суспільства, а не виділяти в окрему касту).
