Українське товариство сліпих (УТОС) було створене 4 червня 1933 року. В його рядах люди, які не бачать або погано бачать навколишній світ, відчули себе повноцінними, затребуваними і захищеними. Вони навчаються, працюють, пишуть картини, співають, читають, займаються спортом, мають змогу придбати технічні та інші засоби реабілітації, вартість яких компенсовує держава.
Про це пише «Район.Шацьк» з посиланням на газету «Новий погляд+».
Любомльська громадська міжрайонна територіальна первинна організація УТОС, яка об’єднує Любомльський і Шацький райони, молодша за свою альма-матер: 20 лютого нинішнього року їй виповнилося 25. Першим головою добровільного об’єднання був Ігор Гручман, після нього майже два десятки років віддав роботі на цій посаді Ігор Мороз. Сьогодні структуру очолює Наталія Ляшук.
Аллі Гурняк, яка протягом 17 років є секретарем-бухгалтером організації, не потрібно шукати записів з показниками діяльності місцевого УТОСу, адже вона про нього знає все.
«До лав об’єднання входять 106 громадян з враженням зору з двох районів, у тому числі з Шацького – 19. Це переважно люди літнього віку, які постійно потребують консультацій фахівців з питань користування пільгами, пенсійного забезпечення, змін до законодавства, медичної допомоги, сприяння в придбанні засобів реабілітації і просто усвідомлення того, що вони не одні з їхніми проблемами», – розповідає Алла Михайлівна.
Незрячі нині можуть придбати аудіоплеєра, палицю тактильну, мобільного телефона та отримати за них компенсацію. Оператор мобільного зв’язку «Київстар» спеціально для людей з вадами зору пропонує вигідні тарифи з щомісячною абонплатою в 25-35 гривень. Керівництво організації щороку має можливість виплачувати людям з інвалідністю невелику грошову допомогу – за рахунок коштів з місцевих бюджетів. До послуг членів товариства – одяг і взуття, які були у вжитку. «Гуманітарки» є вдосталь, можна приїжджати в Любомль і підбирати для себе речі.
Також, зі слів Алли Гурняк, незрячі потребують годинників з озвученням, книг зі шрифтом Брайля, багато хто з них не проти того, щоб поїхати в санаторій. До речі, минулого року двоє членів районної організації оздоровлювалися в Боярському будинку відпочинку УТОС. В спеціалізованих торгових закладах України є великий асортимент аудіокниг, проте люди похилого віку – основний контингент товариства – не мають змоги їх прослуховувати через відсутність у них вдома сучасних гаджетів.
Утосівці двох районів – розумні, активні, не обділені різноманітними талантами люди. Одні вчителюють, інші працюють на будівництві, треті є успішними в певних видах спорту. Іван і Наталія Котовичі – відомі на Волині літератори, Іван Іванович – член Національної спілки письменників України. Творить поезію також Лідія Конашук, а Віра Ярмошук, Володимир Чак, Валентин Богдан гарно співають. В Шацькому районі кістяк організації складають Галина Яновець, Марія Палчей, Костянтин Чесноков, Микола Дрозд.
Костянтин Петрович із Шацька донедавна був членом правління міжрайонної організації, зараз він групорг. Розповідаючи про проблеми, з якими щодня стикаються люди з вадами зору, 95-річний ветеран Другої світової наголосив, що їх немало. Справжнім випробуванням для незрячого є звичайний похід у магазин, відвідання районної установи, перехід через дорогу.
Донька ветерана – Лілія Костянтинівна – додає: «Серйозними бар’єрами, які перекривають такій людині вільний доступ до потрібного об’єкта, є високі бордюри, неправильно побудовані пандуси або їх відсутність. Так, 9 травня нам було досить проблемно потрапити з інвалідним візком на територію біля обеліска Слави. Люди з вадами зору були б вдячні владі, якби світлофор, котрий планують встановити в Шацьку, оснастили звуковим супроводом».
У Костянтина Чеснокова є багатофункціональний плеєр, спеціальна палиця, годинник з озвученням, мобільний телефон – все це, звичайно, полегшує доступ до інформації та орієнтування в просторі. Ці засоби обов’язково повинні бути в незрячих, які ведуть активний спосіб життя, працюють, навчаються. Особисто для Костянтина Петровича, який нещодавно переніс важку хворобу, зараз більш важливою є підтримка рідних, близьких. Саме їм він вдячний за всебічну допомогу і турботу.
Інтеграція людей з вадами зору в суспільство завжди була основою діяльності Українського товариства сліпих. Саме завдяки йому представники влади дізнаються про проблеми незрячих і намагаються сприяти їх вирішенню. Цих болючих точок на сьогодні ще багато. Проте УТОС розвивається, члени товариства працюють над собою, і є надія, що в нашій державі незрячі з часом здобудуть максимальну незалежність від сторонньої допомоги, зможуть повноцінно трудитися та організовувати своє дозвілля.
Мирослава Цюп’ях