«Особливим діткам украй потрібні спілкування і соціалізація», – луцький логопед
24.06.2019
Поділитися
Алла Босюк працює з особливими дітками уже 20 років, каже, що логопедія – її покликання. Вона дуже любить дітей і не уявляє себе без цієї роботи.
«Завжди кажу: якщо вам не подобається ця робота, якщо ви не любите дітей, не працюйте логопедом. Бо тільки нашкодите. Цю справу і цих дітей треба дуже любити. Хочу, щоб особливі дітки розмовляли правильно та чисто», – зізнається фахівець.
НАЙКРАЩА ДОПОМОГА – ЛЮБОВ
«Особливі діти дають нам любов. І ти просто не можеш не віддати своє тепло навзаєм. Звісно, з ними важче працювати, ніж зі звичайними дітьми. Їм треба приділити значно більше часу. Але вони можуть усе зрозуміти. Можуть навчитися. Таку дитину можна навчити писати, читати, малювати, ходити в туалет, – каже вона. – Але самостійно вони не можуть цього навчитися. Навіть таку звичайну, задавалося б, річ, як тримати ложку чи пензлик, шнурувати кросівки, їм треба показати. Одна дитина подивиться на дорослого і зробить це, а інша не може впоратися без допомоги».
Найбільш інтенсивний розвиток активного мовлення дитини припадає на короткий період від восьми місяців до трьох років. Далі процес засвоєння мови сповільнюється. Якщо до трьох років мовлення не було сформовано, то надалі дитина повільно накопичує словниковий запас, а її мова рясніє граматичними помилками. І без допомоги фахівця цю проблему не розв’язати.
Логопед переконана: щоб раннє втручання ефективно працювало, потрібна фахова діагностика. Що раніше розпочнуться заняття, то більше шансів допомогти дитині.
«Одна річ – узяти кубики та пропонувати дитині збудувати з них вежу, а потім скаржитися, що малюк цього робити не хоче. Інша – взяти руку дитини в свою і, давши таким чином підказку, побудувати вежу її рукою, потім дружно та радісно з дитиною завалити цю вежу. Коли малюк бачить, як це може бути весело, сам починає складати кубики, валити вежу та сміятися», – розповідає вона.
Алла Босюк каже, що це лише один приклад із сотні, бо одна дитина зацікавиться, а інша злякається уваги та спробує втекти з кабінету.
«Тут потрібно бути гнучким та креативним, вміти піти за дитиною, її захопленнями. У мене в кабінеті у шафі є ціла коробка різних цікавинок: брязкальця, конструктори, м’ячики. І дітки, які регулярно приходять, вже знають, де їх шукати, відразу біжать до тієї шафи. Перші такі зустрічі зазвичай схожі на суцільну гру, дитині дозволено взяти, що їй подобається, виконувати ті завдання, в яких вона максимально успішна. Таким чином показуємо, що проводити з нами час може бути класно і весело».
ДІТИ ПОТРЕБУЮТЬ УВАГИ
До трьох років мовлення малюка має сформуватися майже повністю. Але на практиці аж ніяк не кожна шестирічна дитина вміє правильно говорити та спілкуватися.
«У сучасних дітей відставання у розвитку мовлення нерідко пов’язане з браком спілкування, – розповідає логопед. – Ні іграшки, ні, тим паче, комп’ютер не можуть замінити дитині спілкування з найближчими людьми».
Пані Алла каже, що зараз батьки надто багато часу проводять в інтернеті, сидять в телефонах чи планшетах. Діти від цього потерпають, бо з ними мало розмовляють, тому виникає мовленнєва затримка.
«Але є й багато системних порушень. Може бути затримка мовлення і фізичного розвитку одночасно в однієї дитини. Уся відповідальність – на батьках, – каже фахівець. – Вони мають спостерігати за дитиною. Бо не завжди логопед потрапляє у такі сім’ї».
За словами логопеда, малюку потрібно приділяти стільки уваги, скільки він потребує, і завжди пам’ятати одну просту річ: якщо ми не будемо розмовляти з власними дітьми, то й вони із нами не заговорять у старості.
Батьки часто намагаються втручатися в діяльність дитини своїми коментарями, дають їй вказівки і не дають можливості виявити себе, а фахівцю – змоги показати, як зробити краще. Тому на початку робота йде не так із дитиною, як із мамою. Логопед зізнається, що контакт вдається знайти не з усіма. Проте якщо співпраця між фахівцями та батьками налагоджується, то і дитина має кращу динаміку розвитку.
«Інколи мама і тато плекають ілюзії, що вони віддають дитину в руки фахівцю, який поверне їм іншу дитину, таку, як їм треба. Але у мене немає чарівної палички, а усі зміни – це результат клопіткої роботи», – розповідає Алла Босюк. Та додає, що ніколи собі не дозволяє робити прогнози щодо розвитку дитини.
«Кожна мама хоче бачити свою дитину найкращою. Так і має бути. У цьому немає нічого поганого. Батьки хочуть, щоб їхні діти навчалися у загальноосвітній школі разом з усіма іншими дітьми. Вони завжди запитують, чи їхня дитина заговорить, піде в школу, стане така, як усі. Я не знаю цього, так чесно їм і кажу. Давати негативні чи позитивні прогнози – це відповідальність, утім аутизм – це такий феномен, що не вписується у жодні закономірності. Якщо з дитиною постійно працювати, зміни будуть обов’язково», – каже вона.
Зрештою, усе залежить від готовності та бажання батьків працювати з дітьми.
«На початках роботи з новою родиною моя основна мета – навчити батьків взаємодіяти з дитиною та розуміти її. Передусім їх треба навчити приймати свою дитину такою, як вона є. На це зазвичай іде чимало часу», – каже логопед.
Наприклад, найчастіше батьки приходять зі скаргами, що дитина не говорить. У процесі занять стає зрозуміло, що малеча не розуміє, що їй кажуть, не вміє функціонально бавитися іграшками, в неї погано розвинута дрібна моторика – а це все передумови для розвитку мовлення як такого. Тому спеціаліст підбирає ті ігри та завдання, які годяться дитині саме на цьому етапі розвитку. Наскільки ефективною є робота – покажуть час та наступні зустрічі з батьками.
«Звертатися до логопеда треба відразу, як тільки побачили, що у дитини проблеми. Наприклад, якщо малюк не реагує на обличчя мами, гучні звуки, яскраві іграшки, на звернення та усмішку. Це все має насторожити, – каже вона. – Зараз логопеди працюють з дітками відразу після народження. Вже тоді можна побачити, що з малюком щось не так. Дитина має зловити пальчик, взяти іграшку, тягнутися до предмета. За малечею треба постійно спостерігати, з нею треба багато розмовляти, звертатися до неї, часто змінювати емоційні вирази».
Батьки мають багато читати, дізнаватися, як дитина має розвиватися.
«Кажуть, що не можна порівнювати свою дитину з іншими. Але спостерігати за іншими дітьми потрібно для того, щоб робити висновки. Мама мусить знати, що має вміти дитина на конкретному етапі життя. Колись наші бабусі казали: «Ой, ще заговорить». Але минав час, а дитина так і не говорила. Є діти, які не хочуть розмовляти, а є й ті, які не можуть цього зробити, – розповідає логопед. – Якщо дитині шість років, весь цей час з нею ніхто не працював, то їй важко допомогти. Все має бути вчасно. Завжди раджу батькам звертатися до спеціалістів. Навіть якщо немає жодних порушень, піти до логопеда не завадить».
За словами спеціаліста, мовлення не може бути відірване від психофізичного розвитку дитини. Фізіологія, харчування, масаж – усе впливає на мовлення.
ОСОБЛИВІ ДІТИ МАЮТЬ ЖИТИ В СОЦІУМІ
За словами Алли, особливим діткам украй потрібні спілкування і соціалізація.
«Колись цих діток ховали від суспільства, казали, що їх не існує, – каже спеціаліст. – З ними соромилися виходити на вулицю, не заведено було про це говорити. Зараз ситуація змінилася. Батьки більше не соромляться. У них такі ж звичайні дітки, які і всі здорові. Вони також хочуть жити в суспільстві, розвиватися, бути потрібними. Намагаємося допомогти не лише дитині, а й мамі, усій родині. Щоб вони розуміли, як слід поводитися, як навчати таку дитину».
Перш за все батьки мають навчитися розуміти свою дитину, усвідомити, що їй потрібна допомога. Логопед каже, що завжди старається підтримати батьків, аби вони не занепадали духом.
«Намагаємося навчити їх підтримувати свою дитину, любити її такою, яка вона є. Ця дитина уже народжена. Вона не винна, що не така, як усі, – розповідає вона. – Такі діти змінюють своїх батьків, вони вчать їх розвиватися, бачити світ зовсім по-іншому».
Логопед каже, що спершу батьків важко переконати, що все не так і погано. Коли минає шок, вони усвідомлюють свою місію, свою потрібність у житті цієї дитини.
«Особливій дитини треба жити і постійно навчатися. Її не можна викинути на смітник, як непотріб, – каже Алла Босюк. – Ці діти постійно просять допомоги у суспільства, але, на жаль, не всі це можуть побачити. Коли батьки усвідомлять це психологічно, їм буде легше».
Спеціалістка переконана: гарний результат – це щоденна робота батьків та логопеда. Особливих дітей треба постійно навчати. Навіть тоді, коли здається, що вони нічого не розуміють.
«Вони розуміють усе, – каже вона. – Тільки це розуміння приходить з часом. Потім дитина обов’язково віддячить за проведений з нею час. Ці діти – інші. Вони потребують більше тепла і уваги. Однакового підходу до всіх не існує. Одна дитина зрозуміє з пів слова, інша – ні. Хтось швидко навчиться тримати пензлик, а хтось дуже довго вчитиметься це робити».
Буває, коли дітки приходять до спеціаліста вперше, то плачуть і вередують. Не всі можуть звикнути до логопеда. Потрібен тривалий час на адаптацію.
«Я маю підлаштуватися під таку дитину, а не вона під мене. Ми знайомимося у грі, – каже вона. – З часом я змінюю цю гру, поступово вводжу в неї елементи навчання. На це все потрібен час. Працювати з цими дітьми треба систематично, якщо батьки взялися це робити, то відступати не можна. Завжди прошу, щоб вони вдома продовжували ту роботу, яку розпочали на занятті. Хороший результат у тих сім’ях, які прислухаються і вчасно звертаються до спеціалістів. У свою дитину постійно треба щось вкладати. Не можна лінуватися».
Логопед каже, що дітей із синдромом Дауна можна навчити і читати, і писати.
«Може, вони не дуже досконало вивчать математику, історію, але писати і читати навчаться обов’язково, – каже вона. – Вони дуже доброзичливі. Чекають допомоги й підтримки від рідних. Зі здоровими дітьми теж треба працювати, розповідати, що особливі діти є, і усі ми маємо їм допомагати та всіляко сприяти, аби їм краще жилося. Емоції мають бути щирими, в спілкуванні з особливими дітьми треба випромінювати добро».
