Поради журналістам: як висвітлювати людей з особливими потребами

За спостереженнями експертів ІМІ, в останні роки кількість матеріалів, що стосуються людей з особливими потребами, зросла, і це пов’язано передусім з війною на сході. У результаті бойових дій, за даними Уповноваженої Президента України з мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях Ірини Геращенко, 4 тисячі осіб отримали статус «інвалід війни». А матеріали, що стосуються законодавчих ініціатив людей з інвалідністю, та історії людей, що отримали інвалідність у результаті бойових дій, активно висвітлюються ЗМІ:

«Рада виділила пенсії добровольцям з інвалідністю та хоче прибрати “аватарів” із армії» (Радіо Свобода);
«Переселенці з інвалідністю змушені повертатися з Одещини у зону бойових дій» (УНІАН);
«Сила нації. Змагання ветеранів АТО з інвалідністю у Маріуполі» (Hromadske.TV);
«У Дніпрі відбулися “Ігри героїв”» (5-й канал).

Головне завдання ЗМІ у висвітлені таких людей — це уникати стереотипів і висвітлювати людей з особливими потребами як звичайних представників суспільства. Не варто акцентувати увагу на неповноправності таких людей чи через міру їх жаліти, але не потрібно й героїзувати.

Значна частина журналістських матеріалів висвітлює людей з особливими потребами в образі жертви, над якою було вчинене насилля, але це лише укорінює стереотип про беззахисність, вразливість та неповносправність таких людей.

Також слід уникати висвітлення людей з інвалідністю як тягаря для родичів. Навіть якщо матеріал прямо і не називає таких людей «тягарем», але в ньому йдеться про те, як важко рідні з такою людиною, це дискредитує людей з інвалідністю в очах суспільства. Натомість досить зрідка ЗМІ зображають людей з особливими потребами як повноцінних чи навіть пересічних членів суспільства. Постійно наголошується на тому, що ці люди вимагають особливих речей, які непотрібні людям без інвалідності. Це певною мірою може ускладнювати інтеграцію людей з особливими потребами в суспільство.

Висвітлювати людей з інвалідністю варто як звичайних людей, але зауважувати, що всі ми прагнемо поліпшення життєвих умов, а таким людям таке поліпшення необхідне, це об’єднуватиме цих людей з людьми без інвалідності.

Ще одним вкрай важливим аспектом висвітлення людей з інвалідністю є використання коректних та необразливих слів.

У своїй статті для Mediasapiens «Як розповідати про людей з інвалідністю: поради для журналістів», журналістка Центру інформації про права людини Ірина Виртосу окреслила, чого варто уникати при висвітлені таких людей:

Слово «неповносправні» — це опис, а не група людей. Завжди вживайте термін «люди з інвалідністю» чи «особа з інвалідністю».
Уникайте вживання медичних штампів, здатних підсилювати стереотипи про людей з інвалідністю як про «нездорових людей».
Уникайте таких фраз, як «хворіє на…», «жертва (чогось)», які викликають жаль та навіюють відчуття постійного болю та безнадійності.
Уникайте використання образів, які передають страждання, небезпеку, ізоляцію або пасивність.
Більшість людей з інвалідністю використовують звичні слова для опису щоденного життя. Користувачі візків «ходять на прогулянки». Люди з погіршеним зором можуть бути раді або не раді «вас бачити». Погіршений стан може лише означати, що дещо робиться по-іншому.
Слід уникати загальних фраз, які можуть надати порушенням стану здоров’я людини негативного відтінку, наприклад: «глухий як тетеря», «глухий до наших бажань», «німий як риба» тощо.
Уникайте пасивних слів та слів, які асоціюються з людиною як жертвою. Вживайте слова, що показують повагу до людей з інвалідністю як активних громадян, які контролюють власне життя.

Некоректно	Коректно
інвалід, неповносправний, каліка	людина з інвалідністю
людина з обмеженими можливостями	людина з особливими потребами
колясочник, візочник	людина, що для пересування використовує візок
психічно хворий	людина з розладами психіки
сліпий	слабобачучий, особа зі слабким зором
глухий	людина зі слабким слухом, слабочуючий
дитина-даун	сонячна дитина, дитина з синдромом Дауна