Ти – особливий! Головне – вірити і спілкуватися!

Вихованці ІТА “ЮН—ПРЕС”, разом із юними акторами театральної студії “Неформат” стали співорганізаторами Фестивалю творчості й дружньої комунікації в спеціалізованій бібліотеці для сліпих ім. М. Островського, інформує «КиевВласть».

“Люди! Я зрозумів, щоб зробити світ кращим, треба любити один одного, прислухатися один до одного, дружити!…. А ще… можна думати… Так, це важко, незвично, але можна… І при цьому залишатися особливим! Ми всі цікаві саме тим, що різні, і кожен із нас — особливий. Головне —вірити!”, — ці слова одного з героїв казкової вистави “Ти— особливий”, яку вихованці ІТА “ЮН-ПРЕС”, разом із юними акторами театральної студії “Неформат”, показали в спеціалізованій бібліотеці для сліпих ім. М. Островського, мають величезне значення.

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“

Моя знайома Ірина, яка не бачить з самого дитинства, часто каже: “Поїхали зі мною до бібліотеки”, мені вже нема чого читати. Я не дивуюся, бо знаю, що вона читає руками і вухами, тобто, мацаючи пальцями сторінки товстезних фоліантів, де літери вибиті крапковим шрифтом Брайля, а частіше слухає озвучені книги на допотопному касетному магнітофоні.

Спеціалізована бібліотека для сліпих ім. М. Островського у Києві, в принципі, мало чим відрізняється від тисяч інших бібліотек. Але книги тут слухають через навушники. Або ж читають пальцями.

Центральна спеціалізована бібліотека для незрячих людей імені Миколи Островського була відкрита у Києві наприкінці 1936 року. Вона пережила багато лихоліть і припиняла свою роботу лише під час окупації Києва в 1941-43 роках. А зараз, на жаль, переживає не найкращий період свого існування. Заклад може залишитися на зиму без опалення, що дуже небезпечно для унікального бібліотечного фонду, який налічує понад 208 300 книг: звичайних, шрифтом Брайля та озвучених. Аби зберегти унікальний фонд, її директор Юрій Миколайович Вишняков власноруч оцифровує плівки з аудіокнигами. У бібліотеці для незрячих налічується 79 тисяч озвучених видань. Найстарішим записам – майже півстоліття. Грошей на оновлення фонду – каже директор, не було й раніше. Однак тепер немає навіть на комуналку.

“Бібліотека є методичним центром для інших 64-х спеціалізованих бібліотек для незрячих в Україні. Будинок звукозапису і друку розсилає надруковані і озвучені книжки як нам, так і їм. А ще – чотирьом невеличким бібліотекам, які працюють на підприємствах УТОСу”, – каже Юрій Миколайович, – “ Загалом столична спеціалізована бібліотека обслуговує близько 3 000 читачів у Києві”.

Найбільша проблема для установи – відсутність власного транспорту для доставки книг до читача додому або у відділення “Укрпошти”. Справа у тому, що одна невеличка книга після друку шрифтом Брайля перетворюється у декілька масивних томів.

“Потреби у незрячих такі самі, як і у інших людей”, – каже директор. Він, колишній офіцер, випускник КВІДКУСу, повністю втратив зір у дорослому віці. Але не зламався. Працював керівником підприємства. А зараз уже 30 років керує бібліотекою.

“До 2009 року бібліотека стабільно поповнювалася і періодичними виданнями шрифтом Брайля: щомісячно друкувалися один журнал для дітей, один – для дорослих, була також газета, яка виходила чотири рази на місяць, – розповідає Юрій Вишняков. Ситуація докорінно змінилася після внесення змін у законодавство, коли влада в Україні вирішила, що фінансування літератури, яка має видаватися для незрячих людей, повинно відбуватися за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Тобто, Фонд виділяє Будинку звукозапису і друку Українського товариства сліпих кошти, зібрані за рахунок штрафних санкцій за нестворення певної кількості робочих місць для людей з інвалідністю. “Різні бюрократичні перепони і те, що Фонд на початку року ще не знає, чи назбирає необхідну суму, призводять до того, що гроші ми отримуємо наприкінці року, і просто фізично не встигаємо надрукувати книги, які запланували. Тому повертаємо ми кошти назад, у бюджет”, – розповідає директор бібліотеки.

Та працівники бібліотеки намагаються якимось дивом, за підтримки небайдужих людей видавати підручники для незрячих студентів, які читають їх за допомогою синтезу мови.

– Завдяки гранту посольства США ми придбали спеціальні комп’ютери, на яких навчаємо незрячих людей, цифруємо старі книги, випущені на магнітофонних бобінах –переводимо їх на диски. Але люди хочуть читати сучасну літературу. Та з цим – значно складніше. Волонтерський фонд “Вір в Україну” допоміг нам записати 50 книг за шкільною програмою.

Працюють в бібліотеці різноманітні гуртки, студії, відбуваються зустрічі з цікавими людьми. Життя продовжується. Аби лишень не заважали нам жити. І не позбавляли права на слово.

“Можете уявити, що вас не вчили ні писати, ні читати? Сьогодні політика держави така, щоб незрячі були безграмотними. Кілька років тому я був на Форумі видавців у Львові, й мене вразила тема одного круглого столу — про те, чи потрібен Брайль при сучасних технологіях. Це те ж, що запитувати, для чого нам театр, кіно, освіта”, — обурюється незрячий адвокат Степан Філіп, який зараз керує одним із найбільших столичних підприємств, де працюють незрячі.

Для людей, які позбавлені можливості бачити, найголовнішим є живе спілкування. І можливість показати свої творчі здібності.

Саме з цією метою й організували юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” й актори театру “Маскам Рад ” творчий фестиваль у бібліотеці.

У програмі Фестивалю: творчі майстер-класи, вистава “Ти — особливий”, підготовлена юними журналістами й акторами, квест-гра “Дракон”, ігри та конкурси, веселі літературні вікторини, фотозони ( найкраще фото в бібліотеці), виготовлення святкових листівок шрифтом Брайля, змагання з шахів і шашок, мейкап від відомого стиліста-візажиста, пісні, танці, спілкування.

Гості й учасники свята мали можливість ознайомитися з експозицією невеличкого музею пристроїв і книг для незрячих: годинники, магнітофони різних років, аудіо-плеєри, спеціальні друкарські машинки й принтер для друку шрифтом Брайля. Як найбільшу цінність дітям і дорослим показали дві книги крапковим шрифтом, випущені в Лондоні (російським алфавітом!) майже 200 років тому. Бажаючі могли потренуватися писати крапками через спеціальний трафарет.

Але найголовніше було — спілкування й передача живих емоцій!

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“

Наталя Плохотнюк, Катерина Редько