Юні актори спілкувалися за допомогою жестів
Унікальний пересувний ляльковий театр із Києва завітав 9 серпня до Вінниці, щоб кожному глядачеві подарувати позитивні емоції. Юні актори навчали вінничан спілкуватися мовою жестів і не боятися комунікувати з людьми, які мають порушення слуху та мовлення, повідомляє Vlasno.info.
Просто на Європейській площі учасники інклюзивного лялькового театру “Білий Куб” встановили міні-сцену, де показали казку про Зайчика. Але перед цим десятикласник реабілітаційного центру №6 для людей з порушенням слуху та мовлення подарував глядачам пісню “Добрий ранок, Україна”. І кожен рядок показував за допомогою жестової мови. Тоді ж хореограф Володимир Івлєв навчив вінничан показувати своє ім’я.
– Це перші гастролі, які розпочалися з Вінниці. Наші актори – це хлопці та дівчата з 6 та 10 класів, які мають порушення слуху чи мовлення. Дітям з порушенням слуху та мовлення важко щось казати і грати, тому ми обрали такий шлях: робити фонограми, і під них діти грають ляльками. Лялька і актор – це єдине ціле: що чує і відчуває актор – те відчуває лялька, вони взаємодіють. Деякі наші учасники ще бояться показати себе публіці, а от за таким образом ляльки вони роблять перші кроки до виступу на сцені без жодних масок. У майбутньому ми з вчителями хочемо навчити дітей самостійно говорити та виступати перед сценою. Сцена допоможе розкути людину, зробити її вільною, сміливою, відкритою, – розповідає пан Володимир.
Підтримати гостей прийшло чимало вінничан. За кілька метрів перед сценою вишикувалася малеча в очікуванні справжнього дива. Вони без настанов своїх батьків відразу почали повторювати усі жести, яким їх навчали учасники театру, а тоді дружно та захопливо споглядали за грою.
– Сьогодні тут виступає мій рідний брат, я прийшла його підтримати, і з великим задоволенням навчилася мови жестів. Інклюзія набирає популярності, адже це є велика проблема у суспільстві, ми повинні знати мову жестів, щоб спілкуватися з людьми, які мають порушення слуху, щоб їм стало простіше жити та дружити, не боятися заговорити із ними, – розповідає сестра одного з акторів театру.
Вінницька мама Оксана Момот разом із дитиною намагається осягнути мову жестів:
– Я з дитиною саме йшла з садочка додому, і по дорозі нам вручили запрошення на цю виставу. Ми із задоволенням прийшли. Дуже класно. Моїй дитині дуже подобається. Я трішечки зрозуміла, як це – спілкуватися мовою жестів. Ми не повинні боятися підходити і допомагати людям, які мають якісь проблеми, вони такі самі, як ми.
Голова Правління ГО Центру громадських ініціатив “Ми разом” Олена Полозок була однією з тих, хто підтримав ідею дітей про створення такого лялькового театру:
– Ідея такого театру виникла у дітей, ми до них дослухалися та організували їм це все. Наш режисер і діти разом це все створюють, записують звук, придумують, що за чим, як краще, кому яка роль. Після першого концерту у Києві діти запитували мене: “Ми вже зірки?”. Я їм казала, що так.
Учасник вистави Максим Іванов грав Ведмедя, каже, що спочатку було важко, але коли навчився – стало легше і зрозуміло. Після таких виступів хоче швидше вийти на сцену до людей.
14-річний учасник Володимир Абрукін щасливий, що йому в житті трапився такий шанс стати частиною театру:
– Я часто беру участь в театральних постановках, виконую ролі багатьох тварин. Коли я був ще в шостому класі, мене запросили зіграти у ляльковому театрі, я був не проти. Мені настільки сподобалося, що я досі граю у ляльки. Мені сподобалася Вінниця, навіть більше, ніж Київ, в якому я живу. Тут дуже чисто, спокійно, не так багато машин. У нас часто сміття може валятися, а тут лише листочки від дерев.
Головна мета інклюзивної театральної студії “Білий Кут” – просунути ідею інклюзивності в Україні та допомогти спеціалізуватися дітям із порушенням слуху в суспільстві через розвиток їх творчого потенціалу. Перед виставою учасники роздали глядачам абетку української жестової мови, щоб вінничани зробили перший крок до вивчення мови жестів.
– Перед тим, як щось сказати мовою жестів, потрібно зрозуміти, що саме ви хочете сказати, тому що кожну букву ніхто не показує, лише в деяких випадках, коли потрібно дізнатися ім’я. Найчастіше спілкуються жестами. У людей, які мають порушення слуху є прізвиська, які показують якимось жестом, зазвичай одним. Вони даються людині зразу під час знайомства, щоб спростити спілкування. На папері жестова мова передається звичайною письмовою українською мовою. Часто за допомогою жестів люди швидко знаходять спільну мову, це стосується навіть при спілкуванні з іноземцями. Найважче для дітей з порушенням слуху – це вивчити букви та правильно писати, – каже вчителька історії та права Вероніка Пугачова.
В українських школах повільно впроваджують інклюзивну освіту. Найбільшою проблемою у впровадженні інклюзії є нестача вчителів-професіоналів, які мають викладати різні предмети у школі.
– Спочатку потрібно підготувати вчителів на кожен рівень. Тому що початкова школа – це одне, а середня та старша – вже інше. На жаль, в Україні ще не вивчають мову жестів, якщо б це сталося, у нашому суспільстві стало б менше проблем, – наголошує пані Вероніка.
Наталя Притуляк