Війна нещадна до них: як у Львові допомагають дітям з особливими потребами
24.06.2022
Поділитися
Для п’ятої частини діток війна може стати точкою неповернення, пише«ІА Дивись.info».
Від війни чи не найбільше страждають дітки з аутизмом та іншими розладами. І надто ті, яким довелося разом з батьками евакуюватися з рідного і такого звичного для них міста. Війна може стати точкою неповернення. І мова йде про 1/5 частину українських дітей. Адже на даний момент біля 20% дітей, за даними Львівського обласного центру громадського здоров’я, мають особливості розвитку в різній мірі прояву. За цією ж статистикою, датованою 2021 роком, один із 88 дітей має аутизм.
Переїзд, зміна сталого способу життя та втрата передбачуваності, що давала таким діткам відчуття безпеки, викликають у них стрес. А у сукупності з відсутністю корекційних заходів це може спричинити втрату вже надбаних навичок і непоправну шкоду. Адже такі дітки дуже важко і довго вчаться чомусь і легко втрачають навички. Софія Стасевська, психологиня та засновниця центру дитячої логопедії та психології «Задзеркалля», розповідає, що саме це й спостерігається зараз у багатьох дітей-біженців. Навіть невеликі стреси можуть спричинити відкат назад, що вже й казати за умови сьогодення.
«Є діти, для котрих вкрай важливо мати постійний доступ до певних предметів, до яких вони можуть бути дуже прив’язані, чи дотримуватися якихось звичок, що їх заспокоюють, наприклад, їсти зі свого звичного посуду, спати у своїй кімнаті. При різких змінах дитина може отримати психологічну травму, наслідки якої бувають різними: відмова від їжі, порушення сну, істерика, яку неможливо заспокоїти, енурез, енкопрез.
Така ситуація стає стресовою й для батьків. Вони багато працювали з дитиною, відтак бачити, що вона розгубила надбане, є великим розчаруванням і горем».
Софії й самій довелося пережити евакуацію з Харкова до Львова. У Львові психологиня, яка вже біля 7-ми років працює з дітьми з особливостями, відкрила реабілітаційний центр «Задзеркалля». У центрі профільні спеціалісти безкоштовно допомагають діткам-біженцям з аутизмом, СДУГ, ЗМР, ЗПМР та іншими порушеннями розвитку заговорити, навчитись спілкуватись, стати самостійними, а також консультують і підтримують їхніх батьків. Для тих, хто змушені були покинути свої домівки, заняття проводяться безкоштовно.
У цій справі Софія – не новачок: у Харкові очолювала два реабілітаційні центри для дітей з особливостями розвитку – «Ладо» та «Задзеркалля». Багато маленьких відвідувачів її центрів також евакуювалися до Львова і продовжили заняття вже у львівському «Задзеркаллі».
Спираючись на власний досвід, Софія сформувала поради батькам, як допомогти діткам з особливими потребами.
1. Емоційний фон батьків. Якщо мати в стресі, то й дитина не буде почуватися в безпеці. Тому насамперед треба заспокоїтися батькам і повернути рівновагу. Це необхідно, аби надалі допомогти дитині. Допоможе усвідомлення відчуття відносної безпеки та те, що для своєї дитини ви зробили, все що могли, на даний момент. Отже, ви залишаєтеся для дитини найкращими батьками. Відчуття, що батьки безпорадні і розгублені, лякають маленьку дитину більше, ніж загроза бомбардування.
2. Батькам потрібно якомога скорше на новому місці створити нові рутинні дії для дитини. Заняття з психологом, до яких звикла дитина, також є певною рутиною. Тож потрібно знайти та звернутися до психолога.
3. Потрібно усвідомити, які навички знадобляться дитині власне для адаптації та соціалізації і працювати над їх формуванням.
«На мій погляд, дитину треба навчати комунікації таким способом, який їй доступний», – розповідає Софія Стасевська. – «Це може бути звичайна мова або мова жестів, чи інші альтернативні комунікації».
4. Дитині необхідно формувати навички самообслуговування. Загальними рисами будь-якого порушення розвитку якраз є труднощі з освоєнням навичок самообслуговування. Тут важливий своєчасний відхід від гіперопіки та створення умов, в яких дитина буде ставати самостійнішою та впевненішою.
5. Дуже важливо правильно визначити цілі в роботі з дитиною і навчати її у відповідності до особливостей її розвитку. І навчати саме тому, що буде дитині потрібно в майбутньому.
У дитини можуть бути мовленнєві порушення, пов’язані з розумінням зверненої мови та порушення єкспессивного мовлення. Багато дітей мають поведінкові порушення. Спостерігається зростання кількості дітей, що мають синдром дефіцита уваги з гіперактивністю. Такі діти дуже непосидючі. Їм важко концентрувати увагу, планувати власні дії, вони погано засвоюють інформацію, мають труднощі в освоєнні читання, письма та рахунку. Можуть поводитися агресивно та погано сприймають соціальні норми поведінки, що часто призводить до виключення з дитячого колективу. При цьому інтелектуальні здібності – збережені.
В усіх випадках ускладнюється соціалізація дітей у колективі однолітків та виникають складнощі у навчанні. Та й більшість таких дітей потребують постійного супроводу дорослих: батьків, тьюторів, нянь.
Тут потрібно розуміти, що кожна дитина – індивідуальна і має свої особистісні можливості та обмеження, відповідно індивідуальним має бути й підхід до неї.
6. Є діти, які потребують медикаментозної підтримки. І це також має контролюватися і корегуватися спеціалістами. .
Держава може допомогти таким дітям, створивши умови підтримуючого проживання у дорослішому віці. А для дітей молодшого та шкільного віку треба продовжувати впровадження принципів інклюзивного навчання.
«Майбутні перспективи соціалізації дітей з особливими потребами залежать від багатьох факторів: в якому віці почалося корекційне втручання, чи було воно інтенсивним та якісним, чи має дитина порушення інтелекту, наскільки глибокі порушення, яка саме сфера розвитку дитини страждає найбільше. Так, на батьків очікує важка робота, але позитивним є те, що, як показує моя практика, будь-яка дитинка при правильному підході досягає позитивних результатів», – підсумовує Софія.
