Імітація доброти?

1 27 8-a9df-e419e32458b5 1. інклюзивної освіти, інклюзії

18-21 червня Житомирський державний університет імені Івана Франка спільно з Болонським університетом (Італія) провів семінар «Професійний супровід дітей з інвалідністю в умовах навчання у державних та приватних школах».

Головний висновок: інклюзивна освіта дає найбільше можливостей для розвитку у порівнянні з іншими формами навчання (у спеціалізованих ЗОШ, у школах-інтернатах, при домашньому навчанні). Інклюзивна освіта – це коли дитина з вадами психофізичного розвитку навчається у звичайній школі за місцем проживання.

Які фахівці мають працювати в системі інклюзивної освіти? Які їхні функції та посадові обов’язки? Як воно має бути і які маємо реалії сьогодення? Міжнародний семінар об’єднав зусилля науковців, працівників освіти, громадських організацій та органів місцевого самоврядування для обговорення цієї проблеми. Тож відбувся обмін досвідом та вироблення програми практичних дій щодо поліпшення якості інклюзивної освіти у Житомирській області.

Тема семінару доволі вузька, проте такий собі «десант» з італійських науковців й інвалідів-візочників трапляється нечасто. Як повелося, з нашого боку не обійшлося без показухи.

Координатор проекту професор ЖДУ імені Івана Франка, декан соціально-психологічного факультету Олександр Музика пригадав попередній українсько-італійський семінар рік тому: тоді зарубіжні гості зауважили брак будь-яких методик чи бодай відповідальних посад у царині інклюзії, зокрема, у Житомирі. З нашого боку висловлювали обережні сподівання, що через 3-5 років спроможемося на сякі-такі плоди. Та ніколи не знаєш, як воно буде. «Я вражений тими темпами, бо півроку тому ще цього всього не було!» – окреслив Олександр Леонідович набутки інклюзивної освіти на Житомирщині. Щоправда, насьогодні все здебільшого обмежується голою теорією.

Ректор ЖДУ Петро Саух у вітальному слові не шкодував гарних слів. Проте в означенні регіональних перспектив інклюзії був стриманим: «Коли це переводиться у площину практики, тут ми зустрічаємо багацько перешкод». На жаль, небайдужості та цікавих знахідок у наших далеких од європейської впорядкованості умовах замало для успіху. Хоч і байдужості вистачає: на відкритті семінару так і не дочекалися заявленого у програмі мера Дебоя. Директорка департаменту праці та соцзахисту ЖОДА Г.Корінна подала стандартну статистику щодо інвалідизації. Обіймаючи свою посаду вже не перше десятиріччя, вона мусила визнати складність будь-яких новацій через «наявний певний супротив і батьків, і суспільства». Водночас доволі непевна міністерська ідея масованого відкриття «центрів денного перебування дітей з проблемних сімей» обіцяна до втілення у найбільших райцентрах краю вже до кінця поточного року.

«Без діяльності органів влади зусилля громадських організацій не матимуть сили», – зазначив перед уласною науковою доповіддю «Інклюзивна освіта: функції фахівців в Італії» професор Болонського університету Дімітріс Аргіропоулос. Це була своєрідна відповідь молодому заступникові голови ЖОДА Ярославу Долгих, який перед тим «щедро» віддав «пальму першості» чи не в усіх починаннях у сфері соцреабілітації так званому «третьому сектору». Звісно, з огляду на нестачу бюджетних коштів.

Законодавство Італії вимагає переважної ролі у навчальному процесі інклюзії двох професійних постатей: нейропсихіатра та викладача підтримки. Нейропсихіатр – це і психолог, і лікар, і викладач, «три в одному». Тамтешній викладач підтримки має значно ширші функції порівняно з нашим асистентом вчителя.

Українська теорія вже доволі струнка, проте сам професор О.Музика сумовито визнав, що фахівця кшталту вищезгаданого італійського нейропсихіатра у нас ще годі чекати. Позаяк це «щось на межі медицини, педагогіки та психології», поза всіма вітчизняними класифікаціями. У 20-ті роки минулого століття були вигулькнули ідеї такої собі новітньої науки «педології», зрештою викорінені сталінськими репресіями на користь зашкарублих прусських схем освіти. До речі, ці останні чи не сторіччя як відкинуті у самій Німеччині.

Добре це чи ні, але другий рік поспіль від освітян вимагають звітності щодо інклюзії. Відтак наверх іде справна статистика, в якій до «інклюзивників» зараховують дітей з домашнім навчанням.

Італійські гості нарікали на брак взаємодопомоги у нашому суспільстві. Українці, мовляв, коли й подекуди здатні на самопожертву, то «заради відносин з європейськими фондами». Спантеличений професор О.Музика на це зауважив: «Фундаментальна помилка сучасної української освіти – знання і тільки знання на шкоду прищепленню доброти, щедрості, щирості, емоційної стійкості».

І все ж не нам суворо судити не надто тактовних західних гостей. Нормальний туалет для візочників з-поміж низки освітніх закладів, демонстрованих учасникам семінару, був тільки в Інклюзивному читальному залі обласної наукової бібліотеки. А той зал запрацював з кінця квітня коштом Посольства США в Україні.

Олександр Кіб

“inzt.net”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*