Американські колеги з повагою ставляться до досвіду українських протезистів та реабілітологів — Ольга Щеглюк

Нещодавно група українських медиків взяла участь у програмі Open World («Відкритий світ»), яка підтримується Конгресом США, за темою «Досягнення у протезуванні».

Серед п’яти українських медиків була й старший ординатор відділення реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками одного з військових госпіталів Ольга Щеглюк. Своїми враженнями від поїздки лікар-невролог та спеціаліст із реабілітації поділилася з кореспондентом АрміяInform.

— Хотіла б зазначити, що програма «Відкритий світ» була заснована Конгресом США у 1999 році з ініціативи двох видатних учених і суспільно-політичних діячів: академіка Дмитра Лихачова та директора Бібліотеки Конгресу США Джеймса Біллінгтона, — наголосила на початку розмови Ольга Щеглюк. — У 2003 році програма була поширена й на Україну. Вона покликана зміцнювати взаєморозуміння й співробітництво між Україною та Сполученими Штатами шляхом надання можливості українським лідерам у різних галузях, зокрема й медицині, зустрітися зі своїми американськими колегами й обмінятися досвідом та ідеями з найбільш важливих для обох сторін питань. Крім нашої делегації, в заході з обміну досвідом взяли участь медики з багатьох країн світу, зокрема з Польщі та Молдови.

За словами Ольги, 10-денна програма була дуже інтенсивною та насиченою. Вона розрахована на кандидатів, які, попри свій відносно молодий вік, уже виявили себе як професіонали своєї справи, показали свої сильні лідерські якості й зацікавлені у вивченні американського досвіду й підтримці професійних та особистих контактів з американськими колегами після повернення до України.

— Наша делегація відчувала до себе особливу увагу, — підкреслила співрозмовниця. — Нас тепло вітали, підтримували. Відчувалося бажання американців різного соціального статусу допомогти нашому народові.

До речі, були приємно вражені зустріччю у Вашингтоні з нашою парамедикинею й волонтеркою Юлією «Тайрою» Паєвською, де вона отримала міжнародну премію International Women of Courage — «Найхоробріша жінка світу».

Дуже емоційною та зворушливою була зустріч на засіданні благодійної організації Rotary Club, під час якої я мала можливість розповісти про перші дні широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну, про те, як нам доводилося працювати під обстрілами. Загалом, розповідати про події в Україні теж входило до завдань нашої місії.

Також ми мали зустріч із представником з американського Міністерства ветеранів, який нам розповів про їхню структуру реабілітації та як вона функціонує. Корисним було відвідання Century College — одного з найбільших навчальних закладів, який готує протезистів та ортезистів. Навчання тут триває 6 років і 60 відсотків занять присвячується практичній діяльності.

П’ятірка українських фахівців побувала в штаті Міннесота, зокрема в Міннеаполісі, де розташована основна навчальна база — клініка благодійної організації «Protez Foundation». Поточний проєкт організації — «Протезування для українців», завдяки якому є змога допомогти українським дітям, військовим та мирним жителям, які втратили кінцівки під час війни та отримати безоплатне якісне протезування у США. До речі, нещодавно у Сваляві на Закарпатті запрацював сервісний центр цього закладу. Хто уже отримав протези, можуть звернутися до нього, аби виправити чи замінити пристрій.

— Відверто скажу, що медики американської протезувальної клініки не очікували на нашу ґрунтовну підготовку, — зазначила Ольга. — Тому під час навчання дещо змінювали програму. Наші фахівці іноді ставили такі питання, на які американські колеги не завжди знаходили відповіді. Це дійсно був обмін досвідом: ми розповідали про те, що ми знаємо, чим володіємо і уважно слухали заокеанських колег про їхні методи, спостерігали за їхньою практичною роботою. А спостерігати було за чим: рівень підготовки американських реабілітологів дуже високий. Реабілітаційна допомога побудована на доказових підходах і є високоефективною. Тому нам було чому повчитися.

Різниця між нами й американськими колегами на сьогодні — у завантаженості. Якщо у них, наприклад, фізичний терапевт займається близько півтори години з однією людиною, то ми такої «розкоші» собі дозволити не можемо. Причина відома: велика кількість поранених. І наш фізичний терапевт змушений одночасно працювати з 8, а іноді з 10 пораненими. Тому під кінець робочого дня наші фахівці почуваються виснаженими.

За словами Ольги Щеглюк, під час лекції на тему політравми для української делегації було запропоновано американські алгоритми ведення пацієнтів з черепно-мозковою травмою. Однак, на думку співрозмовниці, в українських реаліях їх просто неможливо виконати.

— Американські протоколи передбачають залучення на одну людину великої кількості спеціалістів, — пояснює Ольга. — У нас же, навпаки, на одну людину (лікаря) — велика кількість пацієнтів. Саме тому в умовах війни українські медики набули дуже цінного досвіду, надаючи одночасно кваліфіковану допомогу великій кількості поранених пацієнтів. Ми відчували, що американські колеги з повагою ставляться до нашого досвіду реабілітації поранених. Але мушу зазначити, що у них можливості для пришвидшення реабілітаційних процесів набагато ширші через найсучасніше інноваційне обладнання.

Відвідали ми й клініку Мейо в Рочестері. Це некомерційний американський академічний медичний центр, який зосереджений на інтегрованій охороні здоров’я, освіті та дослідженнях з чисельністю персоналу у 70 тисяч осіб. Він розташовується у 27 величезних будівлях. Саме в цій клініці народжуються новітні наукові напрямки і, по суті, задається ритм в багатьох галузях світової медицини. Їхні спеціалісти запропонували нам співпрацю, враховуючи наш великий досвід роботи з ампутантами.

Ми побували в їхній лабораторії аналізу ходьби, де розміщено найсучасніше обладнання, яке для нашої країни на нинішньому етапі поки що не по «кишені». Американські колеги готові допомагати нам в форматі консультацій і навіть приймати наших важких пацієнтів у себе в клініці. І ще одна ініціатива від наших друзів. Українські програмісти розробили спеціальний чіп, який американські фахівці вмонтовують до протеза і відстежують, не лише скільки людина проходила на ньому, а й отримують інформацію про якість протезування, стан кукси тощо. На підставі отриманих даних, фахівці мають змогу корегувати протез, поліпшувати його функціональність і комфортність. Отже, вони пропонують, аби до такої програми долучились й наші ампутанти.

І на завершення хочу додати, що проживали ми в американських сім’ях, які дуже тепло ставились до нас і жваво цікавились подіями в Україні. Ми їм щиро вдячні за гостинність і підтримку.

На переконання Ольги Щеглюк, знання та досвід американських колег безумовно допоможуть систематизувати, удосконалити вже наявні та організувати принципово нові методи реабілітації наших поранених захисників.

Олександр Тереверко

Фото з архіву Ольги Щеглюк