“Інвіктус” не закінчується змаганнями. Це лише початок”. Максим Зубов – про Ігри нескорених та новий шлях для ветеранів

Максим Зубов на тренуванні в межах підготовки до Ігор нескорених-2023. Фото: Invictus Games: Team Ukraine

Історія Максима Зубова – ветерана, який зазнав поранення під час звільнення Слов’янська, коли в Україні “ніхто не був готовий” до роботи з травмованими військовими, а нині знайшов нову місію в Іграх нескорених.

У розмові з Суспільне Спорт учасник збірної України на Invictus Games 2023 Максим Зубов розповів, як опинився в лавах ЗСУ ще до 2014 року, про поранення й проблеми з базою для реабілітації, а також про важливість ветеранського спорту як початку нового життя й перспективу перейти на паралімпійський рівень.

Максим народився в Росії, у Бєлгородській області, проте своїм рідним містом вважає Шостку, що на Сумщині. Військова справа прийшла в його життя ще до початку російсько-української війни. З дитинства він мріяв про десантні війська, тож після випуску з університету відмовився від аспірантури й у 2013-му – менш ніж за рік до окупації Криму та перших бойових дій на сході України – пішов служити в ЗСУ за контрактом.

“Вирішив, що треба мати навички захищати свою країну, – розповідає 33-річний ветеран. – Тоді ще були високомобільні десантні війська, зараз це – десантно-штурмові. Обрав для себе частину, пішов до 95-ї бригади: тоді вона була аеромобільною”.

“Самий початок [війни] я зустрів уже в армії, – згадує Максим. – Ми були під Кримом, у Чонгарі Херсонської області. А потім проводили операції в АТО”. Воювали на Донеччині, зокрема в Краматорську й Слов’янську.

Саме під час звільнення останнього, влітку 2014 року, військовий зазнав вогнепального поранення обох ніг, травмувавши стопи.

“Це був штурм одного з блокпостів під Слов’янськом. Наша колона була в “мішку*”, і активно по нам вели обстріл з вогнепальної зброї. У нас більшість поранень тоді були кульовими”.

“Тоді ніхто не був готовий”

Коли Максим отримав поранення, про якісну реабілітацію в Україні годі було думати. Хоча й зараз, наголошує ветеран, розвиток цього напрямку потребує чималих змін: “Ми зараз не маємо ті умови реабілітації для поранених військовослужбовців, які б хотіли мати. Цей шлях ми ще йдемо”.

“Тоді насправді ніхто не був готовий. Через певний період я потрапив у Київський військовий госпіталь. З базою були проблеми, дуже великі. Від лікарів ми чули, що тоді вже хотіли цей госпіталь закривати: до АТО він нібито не був потрібен. Але з допомогою волонтерів ми поліпшували базу”.

Найкращу реабілітацію, за словами Зубова, він отримав у Польщі. “Там була робота з фізіотерапевтами, – ділиться “нескорений”. – На 2014 рік в Україні я ще не бачив таких. Був достатньо індивідуальний підхід. Один фізіотерапевт закріплявся за кількома пораненими й з ними працював. Через біль, через піт, але воно давало результат. І саме після двох курсів у Польщі я повернувся у стрій”.

Лікування й реабілітація тривали близько року. Та попри успішні результати здоров’я не дозволяло Максимові повернутися на фронт, і його перевели до навчального центру, де він готував поповнення для Десантно-штурмових військ у статусі інструктора.

У 2016 році Максим вирішив повернутися до навчання та, звільнившись зі служби, закінчив Києво-Могилянську академію за спеціальністю “публічне управління та адміністрування”, що, зізнається, “було непросто, але того вартувало”.

З новими навичками Зубов у 2019 році подався до держслужби та встиг попрацювати в кількох міністерствах. У Мінрегіоні, зокрема, займався створенням безбар’єрного простору, а пізніше, в Мінветеранів, його основним напрямком стала меморіальна робота – вшанування пам’яті загиблих захисників і захисниць.

“Тут твій ворог – це ти сам”

Про Ігри нескорених Максим Зубов дізнався в 2016 році, коли проходив курс з англійської мови, що його організували спеціально для ветеранів. “Я там познайомився з одним хлопакою – Павлом Мамонтовим, – згадує колишній військовий. – Він був членом першої збірної України на Invictus Games у 2017 році**. Від нього дізнався, що є такі Ігри. Далі, вже в Могилянці, в мене теж був одногрупник з першої збірної – Валерій Рак***”.

У 2018 році Максим спробував свої сили на відборі, але тоді не потрапив до збірної. Натомість це вдалося у 2023-му. На кваліфікаційних змаганнях у Львові він брав участь у паверліфтингу в категорії до 63 кг та волейболі сидячи. “Хлопці підбили” й на естафету з бігу, бо їм якраз не вистачало однієї людини для команди.

Максим Зубов на тренуванні до Ігор нескорених-2023. Фото: Invictus Games: Team Ukraine

Упродовж тренувальних зборів Зубов також опанував стрільбу з лука та баскетбол на візках.

“Стрільба з лука мені подобається, бо, як і паверліфтинг, це вид спорту, в якому ти змагаєшся сам із собою, – пояснює свій вибір Максим. – У тебе немає такого явного суперника, як у бігу, де можеш бачити, хто в тебе зліва, справа, чи ніхто не наздоганяє. У стрільбі з лука ти не дивишся, як “випадають” твої суперники. Тут максимальна концентрація на собі, і твій ворог – це ти сам. Ти долаєш свої внутрішні переживання, стрес, можливо, якісь фізичні обмеження”.

Волейбол сидячи й баскетбол на візках припали Максимові до душі завдяки динамічності й командній грі. “Це такий заряд енергії, адреналіну, відчуття приналежності до команди, як до одного підрозділу”, – описує емоції від занять цими видами спорту ветеран.

Каже, що пристосуватися до баскетбольного візка було нескладно, адже у 2014-му, після того, як два місяці був прикутим до ліжка, певний час пересувався на візку: “Майже дев’ять років пройшло, але м’язова пам’ять залишилася. Незвично одночасно крутити й працювати з м’ячем, але це все практика. Отак просто сісти на візок і спробувати кинути [м’яч у кошик] насправді важко. Не завжди люди можуть з першого разу влучити на ногах, а тим паче на візку, коли знаходишся ще нижче. Тут не можна підстрибнути – треба працювати виключно руками”.

Уже на самих Іграх у Дюссельдорфі Зубов знову долучився до естафети, хоч легка атлетика й не була серед його провідних видів. Раніше він уже займався бігом та брав участь у проєкті “Ветеранська десятка”.

“Під час різних марафонів або півмарафонів, які проводилися в Україні, була дистанція 10 км для ветеранів, і я активно бігав. Це теж можливість зустріти побратимів, яких давно не бачив, поспілкуватися. Це випробовування своїх меж і їх розширення. Ти задоволений собою, тим, що зміг, що не здався”.

“Ігри нескорених покликані дати нову місію ветерану через спорт”

Саме спілкування з побратимами й посестрами, на погляд Зубова, є одним із найважливіших елементів у проєктах, присвячених відновленню ветеранів, як-от Ігри нескорених.

“Ти розказуєш про свої проблеми, вони тобі – про свої, і це розвантажує. Також ти маєш якусь мету, знаєш, що в тебе є шанс потрапити в збірну й потім на міжнародній арені гідно представити свою країну. Кожен із нас, хто зі зброєю в руках захищав Україну, [на таких заходах] відчував свою потрібність і приналежність до чогось більшого, ніж просто буденне життя”.

“Після поранення й повернення в мирне життя часто починаєш шукати свою нову місію. Бо, можливо, ті вподобання, які були в цивільному житті, тобі вже не підходять. Ти змінив свої цінності й шукаєш нове захоплення, нову ціль. Якраз Ігри нескорених покликані дати цю нову місію, новий шлях ветерану через спорт. Безумовно, тут всі зацікавлення в результаті, в тому, щоб стати кращими, ніж були вчора. Але всі, в першу чергу, [мають] внутрішнього суперника. Тому Ігри нескорених – це більше про реабілітацію“.

Максим наголошує на тому, що актуальність Invictus Games зростає, адже кількість поранених ветеранів з початку повномасштабного вторгнення стає дедалі більшою. “Нам треба розвивати базу адаптивних видів спорту в країні, щоб кожен міг на місцях займатися тим видом спорту, який йому подобається, – вважає Зубов. – І в майбутньому ми можемо побачити паралімпійські збірні, де вже будуть у складі поранені ветерани, які гідно представляють країну на ще більшій міжнародній арені й знов підійматимуть стяг нашої держави. Знову світ бачитиме, що Україна нескорена”.

Зокрема, Максим наводить приклад Віктора Легкодуха, який у 2022 році переміг на Invictus Games та двічі здобув “золото” на Warrior Games, а вже у 2023-му дебютував на паралімпійських змаганнях і виборов “срібло” у штовханні ядра на чемпіонаті світу з параатлетики.

“Це дуже гарна мотивація для хлопців. Вони бачать, що “інвіктус” не закінчується тим, що ти взяв участь у змаганні. У тебе є шлях далі. Це лише початок”.

*Оточення

**Момонтов тоді здобув “бронзу” в веслуванні на тренажерах.

***Срібний призер Ігор нескорених-2017 у командній першості зі стрільби з лука.

Катерина Макаревська