“Наша мета – допомогти людям повернутися до повноцінного життя”: як у Черкасах працює протезно-ортопедичний цех (ФОТО)

Черкаському протезно-ортопедичному цеху вже понад 50 років. Тут виготовляють протези, ортези, ортопедичне взуття та устілки. Працівники впевнені, що їхні вироби нічим не поступаються закордонним, проте нині цех потребує сучаснішого обладнання.

Журналісти Про все поспілкувалися з працівниками протезного цеху про роботу в умовах повномасштабної війни та постійних відключень світла.

Лікар ортопед-протезист Черкаського протезно-ортопедичного цеху Григорій Гриценко працює тут понад 40 років – із 1979-го. Він говорить, що зараз у цеху працює значно менше людей, ніж було раніше.

Григорій Гриценко

– У минулі часи у нас лише ортопедичні устілки робили 10 працівників, а взуття – 11. Нині цю роботу виконують дві особи, обсяги зменшилися. Однією з причин цього є те, що пільги особам з інвалідністю познімали і складніше стало самим людям оформляти документи. Раніше ми, наприклад, робили ортопедичні устілки на всю Україну. Ми маємо спеціальні копили (ред. – взуттєві колодки), які були розроблені ще у 70-х роках Харківським інститутом ортопедії та травматології. По цих копилах цех виготовляв устілки. У ті часи в мене було більш як 7 тисяч пацієнтів. Це ще були люди з інвалідністю після Другої світової війни, їх у мене було понад 3,5 тисяч, тепер їх залишилися одиниці, і афганці, – згадує Григорій Васильович.

Нині більшість пацієнтів протезного цеху – пенсіонери, інваліди праці та люди, які мають інвалідність з дитинства.

– Пенсіонерам, наприклад, проводять ампутації переважно через цукровий діабет чи якісь судинні захворювання. Сьогодні військові до нас зазвичай звертаються за ортопедичним взуттям, устілками чи ортезами. Протезуються військові, я так розумію, у Києві, Львові чи за кордоном. Хоча ми робимо те саме. Однією з причин, я вважаю, є те, що в тих містах є покращене обладнання. Але ж саму роботу виконують люди, а в нас фахівці – найкращого рівня, – каже лікар.

У Черкасах виготовляють сучасні протези та використовують такі ж механізми, як за кордоном.

– У нас сучасні колінні механізми і стопи. Ми отримуємо комплектуючі німецького, турецького та японського виробництва. Механізми ті ж, які ставлять за кордоном. Але нам не вистачає обладнання, тому якби держава допомогла, це дало б нам змогу працювати ще краще, – говорить Григорій Гриценко.

До виготовлення протеза залучені кілька спеціалістів.

– Спочатку ми виготовляємо гіпсовий негатив, тобто гіпсуємо куксу (ред. – частина кінцівки, що залишається після ампутації), потім по цьому негативу знімаємо розміри, заносимо в бланк замовлення. Коли негатив висихає, ми його заливаємо та робимо, так би мовити, копію кукси. Потім за цією копією виготовляємо куксоприймач. А інше – це вже діло слюсаря та механіка. Протез збираємо до примірки, а на самій примірці вже підганяємо потрібні параметри: виставляємо кут, під яким повинні бути стопа і колінний механізм, виставляємо куксу тощо. Добре те, що ці всі механізми поворотні, – розповідає Григорій Гриценко.

Дитячий протез, за практику Григорія Васильовича, в черкаському цеху робили лише один.

– Ми можемо їх робити, але діти, наскільки я знаю, протезуються переважно в Харкові. Не знаю, правда, як зараз. Ми навіть один раз робили протез для собаки, – каже лікар.

Усіх пацієнтів також обов’язково навчають користуватися протезами.

– У нас є спеціально обладнаний реабілітаційний кабінет, де ми навчаємо наших пацієнтів. Ходити з протезом не так просто. Для цього потрібно мати фізичну підготовку, здоров’я. Тому потрібно працювати над собою і у фізичному плані, і в моральному. Ми також розказуємо, як потрібно доглядати за куксою, що робити. Протез – це опора. Але користуватися ним треба вміти, він сам не бігає, – говорить лікар.

Григорій Васильович каже, що складніше працювати, коли пацієнт має парну ампутацію.

– Коли в людини немає, наприклад, двох ніг. Це складніше. Не у виготовленні, а саме в тому, щоб людину на ці протези поставити, навчити з ними жити та бути готовим до повсякденних завдань. Людина має розуміти, як тепер їй жити.

Лікар переконаний, що за якісним протезом не обов’язково їхати за кордон.

– До нас приходили налаштовувати протези люди, котрі робили їх за кордоном. І ми бачили, що ті протези нічим не кращі за наші. Також часто чув про випадки, що лікарі ампутують в Черкасах, а чомусь пацієнтів направляють в інші міста. Було таке, що до нас приходили і казали, що не знали, що в Черкасах можна робити протези. Якщо ми хочемо зберегти в цілому цю галузь, я вважаю, соціальні працівники мали б інформувати пацієнтів про наявність і державних, і приватних протезних цехів, – каже пан Григорій.

У черкаському цеху виготовляють також ортопедичне взуття. Часто його потребують діти.

– Багато дітей потребують спеціального взуття, а також пенсіонери з деформаціями стопи тощо. Людям з інвалідністю видаємо його безкоштовно: дві пари на два роки, – каже Григорій Васильович.

Роблять у черкаському цеху й корсети Шено (ред. – ортопедичний корсет, призначений для корекції та відновлення функцій при захворюваннях хребта), за якими до міста приїжджають пацієнти з інших областей України.

– Дуже багато зараз звертаються дітей зі сколіозом. Якщо раніше ми робили 4-5 корсетів на місяць, то зараз 20-25. Корсети Шено – складні у виготовленні, на багатьох підприємствах немає майстрів, щоб їх робити. Тому до нас приїжджають пацієнти з різних куточків України: з Київської, Донецької, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Полтавської, Сумської та Кіровоградської областей. Що ще раз говорить про професіоналізм наших працівників, – додає лікар.

Проте, як говорить директор цеху Анатолій Тімон, нині працівникам цеху не вистачає сучасного обладнання та кадрів, що дозволило б більш якісно та ефективно забезпечувати пацієнтів протезно-ортопедичними виробами.

– У нас працюють гідні спеціалісти, але обладнання вже застаре. Також зараз готують мало кадрів, які могли б працювати у цій сфері. Ця професія нині затребувана, тому має й добре оплачуватися. Галузь потрібно виводити на новий рівень престижності, а навчальні заклади мають готувати гідні кадри, – зазначає Анатолій Тімон.

Сергій Дегтярьов, Григорій Гриценко та Анатолій Тімон

Від початку повномасштабної війни цех не припиняв своєї роботи, розповідає майстер Черкаського протезно-ортопедичного цеху Сергій Дегтярьов.

– Зараз дуже важкий час. Але наші люди тут, вони працюють і я за це їм дуже вдячний, – говорить майстер.

Працюють у цеху й за відсутності опалення.

– Опалення немає зараз, холодно. Світло вимикають, тому виготовлення зупиняється. Складно працювати. Але працюємо, – каже лікар Григорій Васильович.

Майстер Сергій Дегтярьов вважає головним те, що люди, які втрачають надію після ампутації – виходять з їхнього цеху з посмішкою.

– Це те, заради чого ми працюємо. Люди після парної ампутації ходять без паличок, після протезування управляють великогабаритним транспортом. Вони отримали повноцінне життя та почуваються зараз корисними для держави. Це головна наша мета – допомогти людям повернутися до повноцінного життя. Але багато залежить від самої людини. Якщо вона хоче, вона все зробить. Дуже приємно, коли ти допомагаєш людям. А я зараз й сам із цим зіштовхнувся. Моїй мамі зробили ампутацію, але нічого, боремося, – каже майстер.