Євгеній Шваб – поліцейський з Житомирщини. Захищати Україну визвався сам. Каже, заради сина, якому нині 6 рочків.
Перед тим, як відправитися на фронт, він пройшов навчання у Великій Британії. Після цього відразу вирушив на Луганщину, де служив кулеметником десантно-штурмової бригади.
«Якось в грудні 2022 року під час масованого обстрілу українських позицій окоп Євгенія атакував ворожий танк. Поцілив з третього пострілу. Кулеметник отримав важкі поранення ноги та спини. Годину він з побратимами чекав на евакуацію. Жені здавалося, що це тривало цілу вічність», – розповідають в лікарні.
Захисник погано пам’ятає перший місяць після поранення, бо приходив до тями лише зрідка – всього на кілька хвилин після чергової операції.
До Національного реабілітаційного Центру НЕЗЛАМНІ Євгенія привезли у важкому стані і дуже слабким. Тут його 40 днів виходжували спеціалісти реанімації.
«М’язи атрофувались настільки, що Захисник нічого не міг робити навіть руками. Та завдяки тривалій фізичній реабілітації, його стан значно покращився й він почав готуватися до протезування. Дбають у Центрі і про психологічне здоров’я наших воїнів», – додали у лікарні.
Ще з дитинства Женя вболіває за донецький “Шахтар”. Він навіть мріяти не міг, що колись вийде на поле з улюбленою командою та ще й зробить перший удар по м’ячу. А після матчу поспілкується з гравцями в роздягальні.
І ось мрія здійснилася. На одній нозі та милицях Євгеній виходить на головну спортивну арену Львова і символічно розігрує м’яч у матчі “Шахтар”-”Львів”. Потому зізнається, що насправді хвилювався, але тепер дуже щасливий.
Наступного дня після матчу НЕЗЛАМНИЙ захисник нарешті отримав штучну кінцівку.
«У таких випадках, як у Євгенія, це один з найскладніших видів протезування. Бо дуже висока ампутація і фактично немає кінцівки, на яку має кріпитися протез. А, отже, контролювати елементи штучної ноги можна лише рухами тазу. Це означає, що потрібно задіювати значно більшу кількість м’язів, ніж в інших випадках. Євгеній тренується і старанно вчиться управляти протезом», – кажуть медики.
Щодня бійцю телефонує син. Хвилюється за татка й повсякчас питає чи він раптом не повернеться на війну. Захисник не приховує: йому дуже шкода, що так рано довелося залишити побратимів. І, якби це було можливим, то неодмінно повернувся б на фронт. Реабілітація Євгенія триває.
