Війна на Сході України безжально забирає здоров’я в наших захисників. Чимало ветеранів постраждали фізично, втративши кінцівки, зір, слух, можливість рухатися тощо. Пережити цю втрату та адаптуватися до нового життя досить важко. Багато в цьому процесі залежить не лише від допомоги та підтримки рідних, але й від коректності оточуючих. А вона проявляється як у діях, так й у висловлюваннях, пише «Обозреватель».
Питання інклюзивності, толерантності суспільства та коректної термінології звучить все частіше. Якщо зробити більш дружніми міста й містечка, селища та села – справа не одного дня, то стати більш коректними у висловлюваннях можливо вже сьогодні.
Чи коректно називати людину з фізичними чи психічними порушеннями такою, що має особливі потреби? Давайте розглянемо наступні ситуації. Вегетаріанці споживають виключно рослинну їжу. Для одужання хворі мають приймати ліки за призначенням лікаря. Учням низького зросту бажано сидіти за першими, а не останніми партами. Це все особливі потреби. І кожен з нас має власний перелік таких вимог.
А як щодо “людини з обмеженими можливостями”? Поміркуймо, чи зручно двохметровому чоловікові сидіти в маршрутці з маленькою відстанню між сидіннями? А тендітній дівчині нести важку валізу? Тож, будучи фізично здоровими та повносправними, за певних обставин ці люди все ж мають обмежені можливості. Напевно, таке відчував хоча б раз у житті кожен з нас.
Чи вживати термін “інвалід”? Він дістався нам у спадок з радянських часів. На перший погляд в ньому нічого крамольного. Навіть в офіційних документах зазначають “інвалід І групи”, “інвалід ІІ групи” тощо. Та погляньмо на переклад слова “invalid” з англійської – “неспроможний”, “непрацездатний”, “недійсний”. Чи коректно так називати людину?
В центрі уваги завжди має бути власне людина, а не її особливість. В Європі та Штатах це стало нормою. А ми й досі пасемо задніх. Тому що не готові зрозуміти та прийняти те, що “інвалідом” людину роблять не обставини, а стереотипи й судження – ментальні бар’єри. Також не останню роль в цьому відіграють інституційні бар’єри, пов’язані з законом та політикою; економічні та фізичні бар’єри – недоступність до багатьох місць загального користування, до інформації, комунікацій.
Тому максимально коректним буде термін “людина з інвалідністю” чи “особа з інвалідністю”. А слів та висловів на кшталт “неповносправний”, “нездоровий”, “хворий на…”, “жертва (чогось)…” варто уникати. Слід використовувати лексику, котра демонструє повагу до людей з інвалідністю, та підкреслює, що вони є активними громадянами, які контролюють власне життя.
Тетяна Калашнюк, менеджер з комунікацій Центру практичної допомоги захисникам України AXIOS
