Почути тих, хто не чує

Почути тих, хто не чує. одеса, вади слуху, глухий, школа жестової мови surdo, інвалідність

Почути тих, хто не чує. одеса, вади слуху, глухий, школа жестової мови surdo, інвалідністьНа знімку: команда школи Surdo — Інна Шеварева, Альона Синявська, Катерина Хоменко, Роман Харчук (зліва направо).

Про людей із проблемами зору можна почути значно частіше, ніж про тих, хто погано чи взагалі не чує. Світлофори, що «розмовляють», для сліпих є. А що в соціумі є для допомоги глухим?

Поставивши собі це запитання, чесно кажучи, не одразу знайшов відповідь на нього. І це при тому, що шляхів відновлення зору сучасна медицина знає безліч. А от повністю відновлювати слух в умовах, коли проблеми з ним виникають у дедалі більшої кількості людей, поки що не навчилися.

Перша на півдні України школа жестової мови Surdo з’явилася в Одесі більш як два роки тому. Її створила архітектор за освітою і небайдужа людина Катерина Хоменко. Катя уявила собі світ глухих і вжахнулася: він найчастіше існує абсолютно відокремлено від світу тих, хто чує. Люди з вадами слуху не можуть зателефонувати в «Швидку», в аварійні служби, бо там приймають тільки голосові повідомлення. Їх не розуміють лікарі, юристи, чиновники, до яких доводиться звертатися з тих чи інших питань. Тобто говорити про рівні права й доступність соціальних інститутів для глухих і тих, хто погано чує, поки що не доводиться. Катерина самостійно опанувала жестову мову й почала допомагати людям. А тих, хто потребує допомоги, багато: за статистикою, таким є кожен дев’ятий громадянин України. У школі Surdo за два роки хоча б раз на уроці жестової мови побувало майже 300 осіб.

В Одеській області є 13 перекладачів жестової мови. Вони зосереджені переважно в Одесі, а про фахівців цього профілю в районах області знають, звісно, набагато менше. Там люди з вадами слуху на чиюсь допомогу, найчастіше, розраховувати не можуть. Відповідну освіту до нинішнього року можна було здобути, тільки навчаючись на стаціонарі, до того ж і не в Одесі. Залишити родину й поїхати вчитися міг дозволити собі далеко не кожен, хто хотів би опанувати жестову мову. І тільки тепер з’явилася заочна форма навчання у філіях Університету «Україна» у Полтаві та Вінниці. Саме в цьому виші й вчиться Катерина Хоменко.

Директор департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради Олена Китайська повідомила, що місто оголосило тендер на закупівлю послуг із жестової мови. Фірма-переможець надасть програмне забезпечення, що дає змогу глухому або тому, хто слабо чує, в онлайн-режимі зв’язатися з перекладачем. Аналогічна послуга «Почуй мене» є і на сайті Мінсоцполітики. Однак такі консультації мають швидше загальний характер — там підкажуть, як оформити субсидію, пенсію, допомогу на дитину, як написати й куди відправити скаргу на посадову особу щодо її некоректної поведінки стосовно людини з інвалідністю. Але у безпосередньому спілкуванні із чиновниками, медиками, адвокатами, коли доводиться розбиратися в нюансах і тонкощах конкретної ситуації, перекладач жестової мови онлайн, швидше за все, допомогти не зможе. Ну як, скажімо, вагітній жінці, котра не чує, пояснити лікарю, які проблеми її непокоять? Як матері з вадами слуху зрозуміти педагога, якщо дитина вчиться у звичайній школі й до неї є ті чи інші претензії? У таких і десятках інших життєвих ситуацій таким людям потрібні поруч реальні помічники, які знають жестову мову, компетентні в обговорюваній сфері й здатні виступити посередниками в діалозі.

Перший позитивний досвід в Одесі вже є. Проводилися екскурсії у музеї з перекладом жестовою мовою, вистави в театрі оперети (першому в Одесі) уже йдуть у супроводі жестової мови — допомагає в цьому випускниця школи Surdo Надія Новошицька. В інтегрованому театрі «Рівні» на сцену з однолітками виходять хлопці й дівчата з вадами слуху. Розроблено курси жестової мови для медиків, комунікативну карту невідкладної допомоги для 6-ї дитячої поліклініки, проводилися лекції-тренінги для волонтерів щодо роботи з глухими.

Але все це, як і раніше, тримається тільки на ентузіастах. Катерина Хоменко стала автором кількох проектів, покликаних налагодити підготовку в Одесі фахівців з жестової мови. Однак підтримки вони поки що не мають. Хоча, враховуючи соціальну важливість і значимість, влада повинна була би обов’язково підтримати їх.

Реалізація починань Катерини важлива ще й тому, що чимало є тих, хто дотепер соромиться своєї глухоти чи приглухуватості. Розмови жестовою мовою для багатьох навколишніх видаються незвичними й дивними. Буває, батьки забороняють дітям користуватися жестовою мовою, боячись, що це ускладнить для них опанування письмової мови. Насправді значно більшої шкоди може завдати дитині стрес, спричинений тим, що їй забороняють користуватися звичною жестовою мовою.

Поява більшої кількості людей, які знають жестову мову, змінить цю ситуацію, допоможе навчитися сприймати людей з вадами слуху адекватно — з повагою до них і прагненням допомогти.

Крім того, серед людей з вадами слуху багато талановитих, яскравих, самобутніх особистостей. Щоб допомогти їм правильно обрати професію, потрібен діалог не тільки з педагогами й вихователями спеціалізованих навчальних закладів, де більшість із них вчиться. Для розуміння, ким людина хоче стати у світі, їй необхідні різноманітні контакти з цим світом. Без мудрих і сильних наставників, які знають жестову мову, налаштувати їх належним чином буде складно. Тому в трохи віддаленішій перспективі ініціатива Катерини Хоменко дасть змогу багатьом людям з вадами слуху максимально повно реалізувати свій особистісний потенціал. Хотілося б, щоб у цій роботі Катерину підтримали представники влади — ті, хто відповідальний за підвищення якості життя громадян, у тому числі глухих і тих, хто слабо чує.

В’ячеслав Воронков

Фото надано автором

„Голос України”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*