Права людей з інвалідністю: теорія та практика реалізації Конвенції ООН в Латвії

Досвід колег, нові знання – важливі складові діяльності будь-якої недержавної організації. Адже саме цьому вдається оптимізувати роботу власної організації, врахувавши помилки та досягнення колег.

Тому наші фондівці регулярно не лише організовують навчання для людей з інвалідністю, а й самі беруть участь в різних заходах.

Так, у квітні комунікаційна менеджерка нашого Фонду Світлана Наумова долучилася до роботи української делегації в Ризькій академії прав людей з інвалідність, що була організовано ГО Sustento у співпраці з Європейським форумом людей з інвалідністю.

Українська делегація у Латвії

20 українців в ці дні зібралися у ризькому офісі Sustento. Це були представники громадського сектору з різних куточків України.

Протягом тижня українська делегація мала не лише заглибитися у вивчення Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, а й ознайомитися з кращими практиками реалізації Конвенції у Латвії.

День перший

Реалізація Конвенції ООН в Латвії

Перший день у компанії незнайомих людей – це зазвичай розгубленість та ніяковість. Але не в перший день у приміщені Академії, тому що спікери від Sustento – Гунта Анча і Івета Неймане – створили максимально комфортну атмосферу для навчання, під час якої українські представники могли не лише слухати, а й ділитися власним досвідом реалізації тих чи інших практик.

І хоча до вечора всі втомилися – презентації діяльності своїх організацій, що була запланована саме на цей час, жоден не пропустив.

Під час презентації діяльності Фонду АІК в Академії

Представниця АІКу розповіла про напрямки діяльності Фонду, а також про проєкти, що стали ключовими для організації з початку повномасштабного вторгнення. А саме: про проєкти «Наші історії війни», розробку платформи з працевлаштування людей з інвалідністю «ПРАЦЮЙ!», організацію навчання та перекваліфікації тощо.

Під час презентації українські колеги не лише дізнавалися про діяльність інших організацій, а й одразу домовлялися про співпрацю та проєкти, що можуть бути реалізовані в майбутньому.

День другий

Стаття 9 Конвенції ООН – доступність

Зустріч із депутатами міської ради Риги, що була запланована на ранок, стала випробуванням на доступність міських вулиць столиці Латвії. Адже кілька делегатів з України, що пересуваються на кріслах колісних, мали проїхати значну частину дороги по бруківці. І хоча навіть в старій частині Риги облаштовані тротуари, пересуваючись якими можна оминути бруківку, наші колеги зіткнулися з перепонами у вигляді місць, де провадився ремонт. Тож їм таки довелося їхати по бруківці, що було важко навіть для натренованих чоловіків.

В міській Раді Риги

У другій половині дня – українці побували в Реабілітаційному центрі Товариства сліпих Латвії.

Приміщення Центру є доступним для людей з інвалідністю різних нозологій, але спеціально розроблено, звісно, для зручності саме людей з порушеннями зору. Тут при вході карта кабінетів і дверні таблички не лише зі шрифтом Брайля, а й з рельєфними літерами, і тактильні смуги, які зазвичай можна побачити на вулиці тощо.

У спортзалі Реабілітаційного центру Товариства сліпих випробовує знаряддя член української делегації Олег Соколов, представник Урядової уповноваженої з прав осіб з інвалідністю Одеської обласної державної адміністрації

Вразили спеціально облаштовані приміщення, в яких люди з вадами зору навчаються речам, що так потрібні для самообслуговування: приготування їжі, прання, користування планшетами тощо. Навіть, електронна техніка тут вся обладнана наліпками з випуклими літерами.

День третій

Стаття 7 і 24 – діти з інвалідністю та освіта

День присвячений доступності освіти, українська делегація провела в двох освітніх закладах Риги.

Зранку українці оглядала Будинок науки Латвійського університету. Тут світло лилося з усієї неймовірної кількості вікон в аудиторіях. Проте першою думкою членів делегації було те, наскільки небезпечним може стати це приміщення під час ракетного обстрілу…

Легкість та крихкість вікон, що так налякала українців

Та все ж мирне студентське життя потроху змістило думки в інший бік. Максимальна доступність приміщень для всіх без винятку та підпорядкованість потребам студентів змусила багатьох задуматися над отриманням другої освіти саме в стінах цього закладу.

От тільки уявить: тут є шафа з ноутбуками, якими студент може користуватися протягом дня.

Один із поверхів будівлі – це open space бібліотека, яка працює 24 на 7, тобто можна навіть вночі прийти і працювати за потреби.

Тут є великі аудиторії, що натисканням кнопки перетворюються на ще більші або ще менші приміщення, адаптовані під потреби конкретної групи.

А ще є куточок, де можна полежати на диванчику чи відволіктися від навчання, погравши в настільні ігри. І це вже не кажучи про кафетерій, зручні зали тощо.

Та сама open space бібліотека

У другій половині цього дня було заплановано також поїздку до Технікуму туризму та креативної індустрії. Діти з усієї Латвії тут навчаються прикладним професіям, що користуються попитом на ринку праці. А саме: освоюють професії кухаря, офіціанта, менеджера з туризму, перукаря, покоївки тощо.

Й при цьому навчаються не лише в аудиторіях, а в справжніх кухнях, цехах із виготовлення смаколиків, прибирають справжні готельні номери. До речі, їжу приготовлену руками студентів їдять не лише самі студенти, а й всі містяни, для яких завжди відкриті двері магазинчика в технікумі.

До речі, українців тут нагодували обідом, який приготували студенти – майбутні кухарі. І все було вишукано та смачно, як у дорогому ресторані.

В подібних умовах, максимально наближених до реальних, студенти Технікуму зазвичай здають екзамени

День четвертий

Стаття 19 – самостійне життя й залучення до місцевої спільноти

Чи реалізовується ця стаття в Україні? У кожного з нас своя відповідь і інколи важкий досвід боротьби з бюрократичною системою.

А в Латвії довелося познайомитися з цікавими практиками реалізації цієї статті в місті Сігулда.

Невеличка будівля, що колись була приміщенням банку, сьогодні є Центром з надання послуг для людей з ментальною інвалідністю. Саме тут люди з інвалідністю працюють над виготовленням свічок, тканням килимів, ліпленням посуду із глини тощо.

Ткацький станок у Центрі з надання послуг для людей з ментальною інвалідністю, який, як кажуть психологи, благотворно впливає на людину

Кожен з них робить маленьку роботу, яка йому по силам. Наприклад, хтось може нарізати старенькі футболки на стрічки, інші – ткати з них килимки. Кожен із цих людей вранці прокидається і каже: «Я сьогодні йду на роботу…» І це дійсно робота, яка дає цим людям можливість спілкуватися, виходити з дому, бути в соціумі.

Люди з інвалідністю працюють над виготовленням посуду з глини

Вироби цього Центру продаються в спеціальному магазинчику, а зароблені кошти йдуть на закупівлю матеріалів для майбутніх виробів.

Але найбільше цього дня вразило відвідування Будинка підтриманого проживання, де люди з ментальною інвалідністю мають змогу жити самостійно. В кожного з них є окрема кімната, де все облаштовано на смак господаря – в когось на столі лежить стос розфарбовок, в когось висить телевізор, а хтось прикрасив кімнату різнокольоровою ковдрою, зробленою власними руками…

В будинку підтриманого проживання

Звісно, люди тут живуть за правилами – прибирають і готують їжу по черзі. Але при цьому вони вільні у виборі роботи, за яку отримують кошти, в спілкуванні з друзями. До речі, якщо вони не хочуть їсти з усіма, вони також можуть купувати продукти окремо й готувати для себе. Головне правило, що діє в цьому Будинку, – те, що це ЛЮДИ, в яких є права на свободу. Тож якщо їм тут не сподобалося, вони завжди можуть повернутися в родину чи в інтернат.

День п’ятий

Стаття 27 Конвенції ООН – праця та зайнятість

В цей день українці зустрілися із Іварсом Ліпкісом, представником Міністерства добробуту Латвії, який поділився досвідом роботи з працевлаштування людей з інвалідністю, та розповів, як на практиці працюють різні програми підтримки, розроблені Державними агенціями зайнятості.

Потім була зустріч із представниками мережі супермаркетів Rimi – одного з роботодавців Латвії. Вразило те, що представники офісу не знають, скільки людей з інвалідністю працює в їхній компанії! І не тому що не хочуть це знати, а тому що співробітники мають право не афішувати цю інформацію! Тут не має потреби в квотах, як в Україні, тут є потреба в кваліфікованих спеціалістах, яким роботодавець готовий створити оптимальні умови для роботи.

В зимовому саду офісу Rimi

День шостий

День підведення підсумків, коли згадували всі дні роботи й шукали те, що вразило найбільше. Й при цьому зрозуміли, що важливим під час навчання було все – й теоретична база, й практичне її застосування задля і для людини!

Навчання завершено, сертифікати вручено, а співпраця лише розпочинається

На завершення навчання кожен учасник отримав Сертифікат про навчання в Ризькій академії і, звісно, неймовірну кількість планів щодо співпраці в майбутніх проєктах, про які за ці дні встигли домовитися між собою українські колеги.

Світлана Наумова,
Київ-Рига-Київ

Благодійна організація “Благодійний фонд “АІК”