Багатоповерхівки не прийматимуть в експлуатацію без доступності для людей з інвалідністю
У складні економічні часи нелегко будь-кому. Та найважче, напевно, тим, хто має фізичні обмеження. Тож завдання держави — підтримати таких людей, створивши їм зручний безбар’єрний простір. Що зроблено в цьому напрямі впродовж року, представники влади та громадськості обговорили під час засідання ради у справах людей з інвалідністю під головуванням віце-прем’єр-міністра Павла Розенка.
Повноважень побільшало
«В Україні близько 2,6 мільйона людей з інвалідністю. З 11 мільйонів на заслуженому відпочинку 1,4 мільйона отримують пенсію у зв’язку з інвалідністю. Середня сума її, на жаль, невелика — близько 2,1 тисячі гривень. Заплановано, що наступного року ці виплати зростуть. Також майже 500 тисяч українців нині отримують державну соціальну допомогу для осіб з інвалідністю. Цього року з держбюджету було надано понад 9 мільярдів гривень. А на забезпечення технічними засобами реабілітації — приблизно 1,2 мільярда гривень», — зазначив віце-прем’єр.
У вересні 2008-го Україна приєдналася до Конвенції ООН про права людей з інвалідністю. Відтоді минуло 10 років, і, на жаль, досі ми не виконали всіх зобов’язань. Хоч є й здобутки. Одним з головних урядовець вважає те, що після проведення реформи з децентралізації місцева влада отримала більше коштів і можливостей надавати допомогу цим людям за місцем їхнього проживання.
Із травня 2018 року майже в усіх областях створено комітети доступності, які сприяють тому, щоб особи з інвалідністю на рівні з іншими мали доступ до об’єктів громадського й цивільного призначення, благоустрою, транспортної й дорожньої інфраструктури, інформації та зв’язку. Питання доступності тримає на контролі керівництво Мінрегіону. Серед недавніх здобутків — згідно з новими будівельними нормами, затвердженими постановою Кабміну, відтепер житлові об’єкти, зокрема багатоквартирні будинки, не приймають в експлуатацію без обладнання пандусами і створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.
Хоч ніде правди діти, забудовники часто ставляться до цього скептично. Або якщо й будують таку інфраструктуру, роблять це не зовсім професійно. Тому, на переконання віце-прем’єра, їхню роботу мають контролювати місцеві органи влади, представники Держархбудінспекції та громадськості.
Перший заступник міністра соціальної політики Ольга Крентовська зазначила, що у тісній співпраці уряду й місцевих влад і громад вдалося почати активно впроваджувати інклюзивне навчання дітей з особливими освітніми потребами. Їхня кількість цього року зросла до 12 тисяч. Наступного року з держбюджету на ці потреби планують спрямувати близько 1,7 мільярда гривень. І ці кошти розподілятимуть адресно, за формулою «гроші ходять за дитиною» до кожної конкретної школи, де для таких учнів створять належні умови.
«Спільно з фахівцями МОЗ працюємо над реформою медико-соціальної експертизи. Адже врешті маємо перейти від медичної моделі інвалідності до системи оцінки функціонування та потреби у соціальній допомозі тим, хто її потребує. А на цій основі маємо розбудувати нову систему надання реабілітаційних та соціальних послуг, доступних людям з інвалідністю за місцем проживання, яка повною мірою задовольнятиме їхні потреби», — наголосила перший заступник міністра.
На сьогодні вже 12 тисяч дітей з особливими потребами навчаються за програмою інклюзивної освіти. Фото Михайла Марківа
Нові програми та фінансування
Цього року з центрального бюджету надійшли кошти на створення у невеликих громадах малих міст і сільській місцевості служб перевезення для осіб з інвалідністю з порушенням опорно-рухового апарату. Ще одна ініціатива — будівництво групових будиночків для виховання дітей з інвалідністю з умовами виховання, наближеними до сімейних. Фінансування обох програм закладено в держбюджеті наступного року.
Ольга Крентовська зауважила, що в Україні чимало людей з інвалідністю працездатного віку, які можуть і хочуть працювати. І своє право реалізовують нині понад 500 тисяч таких українців. Планують, що їхня кількість зростатиме рік у рік. Адже вже нині центри зайнятості в регіонах упроваджують спеціальні програми для навчання за спеціальностями, доступними для таких людей.
Місцеві громади стимулюють до розвитку послуг денного перебування для дітей з інвалідністю та надання соціальних послуг дітям і дорослим з інтелектуальними та психічними порушеннями. А також розробляють стандарти дотримання прав людей з інвалідністю, які мешкають в інтернатних закладах.
Отже, програм і планів чимало. А щоб якісно їх реалізувати, потрібне відповідне фінансування, та головне — порозуміння і співпраця між центральною владою, керівництвом на місцях, населенням і громадськими активістами.
Любомира Коваль