До Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області звернувся керівник державної установи з питанням про надання роз’яснень щодо виконання підприємством рекомендацій МСЕК відносно працівника з інвалідністю в частині встановлення йому неповного робочого дня в разі відмови працівника працювати на таких умовах.
Заступником начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Кам’янському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Яною Драган було зазначено наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875 (далі-ЗУ № 875), «інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист».
Згідно ч. 1 ст. 3 ЗУ № 875, «інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я».
Статтею 5 ЗУ № 875 визначено, що «порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації».
Індивідуальна програма реабілітації є обов’язковою для виконання державними органами, підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями.
Згідно п. 6 Положення «Про медико-соціальну експертизу» затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов’язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
В статті 17 ЗУ № 875 встановлено, «з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю».
Роботодавець не має права звільняти з власної ініціативи працівника за його інвалідність. Однак є винятки, коли трудовий договір розривають на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України — у зв’язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи (наявний висновок МСЕК, у якому зазначено, що стан здоров’я працівника перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю та безпеці праці інших осіб), при цьому роботодавець — не має вакантних робочих місць (посад), на які відповідно до медичного висновку може бути переведений працівник з інвалідністю або роботодавець запропонував працівнику переведення на іншу роботу (посаду) відповідно до рекомендацій медичного висновку, а працівник відмовився від такого переведення (лист Мінпраці від 16.09.2010 р. № 294/13/116-10).
Разом з тим, звільнення працівника згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України можливе тільки з відома профспілкової організації (крім випадку ліквідації підприємства). Крім того, роботодавець буде зобов’язаний виплатити працівникові вихідну допомогу в розмірі не менше середньомісячної заробітної плати (ст. 44 КЗпП України).