Нещодавно А. Стельмах взяла участь у фотосесії для людей з інвалідністю
Фото з архіву А. Стельмах
Жінка каже, що для неї перепон не існує
На перший погляд це приваблива молода жінка, котра працює в ІТ-сфері. Самостійно опанувала «WordPress», брала участь у тренінгах «Створення сайта на Drupal», закінчила курси тестувальників, Основи PHP. Вивчає англійську мову та мову програмування Python. Зараз працює контент-менеджером та адміністратором сайта aik.ua та порталу дистанційної освіти. Така собі бізнес-леді. Здається, нічого її з-поміж інших не виділяє. Крім, звісно, численних тренінгів та занять. Лише тоді, коли вона виїжджає на візочку, розумієш, що це людина з особливою потребою. У Анастасії Стельмах ДЦП.
– Чесно кажучи, коли була маленькою, думала, що це не назавжди, – розповідає Настя. – До мене рідні ставилися як до абсолютно здорової дівчинки. Дідусь майже кожного дня ходив зі мною на прогулянку, вчив грати в шахи та займався англійською мовою. Навчалася я в спеціалізованій школі для дітей з ДЦП. Але прийняли мене неохоче, тому що на той час була єдина, хто мав складні порушення опорно-рухового апарату. «Важких» дітей тоді навчали вдома. Але завдяки моїй мамі, я все-таки сіла за шкільну парту разом з усіма дітками.
Жінка каже, навчалася не гірше за інших. Любила математику та постійно «зависала» на факультативах з інформатики. Час ішов, вона дорослішала.
– Переломний момент настав у 14 років, – каже Настя. – Тоді мені зробили 3 операції на ногах. Рік після реабілітації була вимушена навчатися вдома. Одного дня до нас прийшла сусідка, художник, малювала ілюстрації до книги. Запропонувала мені написати кілька віршів до книги. Я погодилась, все одно сиджу вдома, часу вільного багато. А через рік побачило світ перше видання книги «Свята українського народу».
Жінка слідкує за подіями, котрі відбуваються у житті друзів та знайомих. Нещодавно навіть брала участь у двох фотосесіях, для людей, які живуть з інвалідністю. В ролі слухача, відвідувала форуми та конференції на IT-тематику. Через бар’єрність та зайнятість декотрі заходи доводиться пропускати. Але в Анастасії є ідеї, є прагнення цю ситуацію змінити, аби частіше виходити в люди. І ДЦП їй аж ніяк цьому не заважає.
– Недуга – це щось важке, а я це сприймаю по-іншому, – каже Анастасія. – Просто живу своїм життям. Якщо щось для мене недоступно, думаю, як би це змінити. Іноді варто просто усміхнутися і попросити про допомогу. Коли зовсім щось не клеїться, думаю, чи варте це взагалі моєї уваги. Неабияк допомагає мама. Перш за все, морально. З її цілеспрямованості я беру приклад. Надихають також позитивні приклади моїх друзів, котрі досягли успіху в різних сферах.
Ця молода жінка – справжній приклад для наслідування. Жодної хвилини вона не жалкувала ні про що, каже, дуже важливо навчитися розуміти себе та свої потреби. З розуміння «чого ти хочеш?» починається шлях до втілення задуманого.
– Далі потрібно робити кроки до своєї мрії. Перепон не існує. Ми такі ж люди, зі своїми особливостями. Нам просто потрібно більше докласти зусиль, щоб наше життя було цікавим та насиченим. Всесвіт віддячує кожному за старання.
Яна Маріянчук
