“Більше болять травми побратимів”. Як після поранення продовжує службу хмельницька військовослужбовиця Тетяна Цимбалюк (ФОТО, ВІДЕО)

Фото: Суспільне Хмельницький

Хмельницька військовослужбовиця Тетяна Цимбалюк десять років у медицині. Після початку повномасштабної війни добровільно пішла до війська — рятувати поранених на фронті. Там жінка і сама потрапила під російський обстріл, де втратила ногу. Сьогодні Тетяна продовжує службу у Рівному, інформує Суспільне.

“Сьомого березня подзвонила мені колега і сказала, що нам потрібний медик, надійний медик, бойовий медик, який побачить відірвану руку-ногу, не розгубиться, надасть допомогу”, — згадує жінка.

“Взяла свою тривожну валізку, як ми на той час називали і відразу пішла в частину. Це не обговорювалося ні з батьками, ні з чоловіком, це рішення було прийнято однозначно, бо кожен повинен робити свій внесок”, — додає Тетяна.

На фронті, каже раділи дрібницям, навіть польовим квітам та каві, яка була рідкістю.

“Не було можливості пити її стільки, скільки ти хочеш, і коли хочеш, і взагалі окропу не було”, — розповідає військовослужбовиця.

Будні на фронті, 2022 рік. Фото: Тетяна Цимбалюк.

У війську, каже Тетяна, гендерна рівність.

“У мене чоловік військовий і він мені сказав: “Таню, пам’ятай, ти військова, — ти — не жінка, тобто, якщо ти береш із собою речі, це мають бути речі, які ти маєш донести, ти, якщо стаєш в чергу, ти не стаєш перша в чергу, там не обходиш в чергу, бо ти жінка, ти просто військова”, — каже Тетяна.

З 12 квітня по друге травня 22-го, до свого поранення, Тетяна була на передовій.

“В очах медика солдат не повинен бачити страху — тільки впевненість. Наскільки я могла, я це робила, сльози, паніка — це не про мене точно. Після війни так, коли ти починаєш аналізувати, навіть не твоя травма тебе болить більше, а травма твоїх побратимів. На жаль, є і втрати — це дуже прикро, це, напевно, найважче пережити”, — зізнається жінка.

Під час одного з російських обстрілів на Донецькому напрямку. Тетяна втратила ногу.

“З того моменту, коли я побачила свою ногу збоку, я те зрозуміла, що далі життя — інше. І я розуміла, що здаватися просто не можна. Насправді то є не настільки легко — життя на протезі, але я маю бути прикладом для інших. Тобто чоловіки вони не стійкі до таких травм, але їх більше і я маю бути для них прикладом. Маю на увазі, для військових”, — розповідає Тетяна.

У шпиталі дивувалися, чому Тетяна пішла на фронт.

“Лікар, що мене запитав: “Таню, що ти там робила?”, — бо я була одна жінка на все відділення. Хтось, можливо, тікав би за кордон, я цього точно робити не могла. Я йшла надавати виключно допомогу, я не йшла вести бойові дії, я до того не готова була, як цивільна людина”, — каже військовослужбовиця.

Орден “За мужність” ІІІ ступеня, яким нагороджена Тетяна Цимбалюк, 2023 рік. Фото: Суспільне Хмельницький.

Відповідно до Указу Президента України, Тетяну Цимбалюк нагородили Орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

“Я думаю, що це, це гордо для мене, але для мене головне, все ж таки, здоров’я кожного військовослужбовця. Мені дуже прикро, що я так рано вийшла зі свого строю.

Квіти від чоловіка та стяг зі словами підтримки від побратимів під час перебування у лікарні, 2022 рік. Фото: Тетяна Цимбалюк.

Завжди підтримує Тетяну її чоловік та дитина, каже військовослужбовиця.

“Мого чоловіка з передової відпустили — він десять днів був зі мною поруч. Чесно, — то було прекрасно, воно і є прекрасно, але на той час та підтримка була дуже важлива”, — розповідає Тетяна.

Тетяна Цимбалюк у Німеччині під час лікування та реабілітації, 2022 рік. Фото: Тетяна Цимбалюк.

Тетяна Цимбалюк після лікування та протезування у Німеччині продовжила службу. Тепер навчає інших військових надавати медичну допомогу на передовій.

“Мала можливість звільнитися, бо за показами так і має бути, але я не можу цього зробити. Ми маємо йти до кінця, не до кінця, а до переможного кінця. Якщо це не зробимо ми, якщо чоловік буде біля жінки і біля дітей, то, на жаль, будуть воювати діти. А ми не можемо цього допустити”, — каже військовослужбовиця.

Сьогодні Тетяна мріє про відпустку, аби трохи часу провести із чоловіком та донькою. Каже: найважче їй дається саме розлука з рідними.