“Це не завадить мені жити”: історія бійця з Полтавщини, який втратив ногу в боях на Донбасі (ФОТО)

Фото колаж: Суспільне Полтава

Від початку повномасштабного вторгнення Росії Максим із позивним “Доц” боронив Україну. До цього був в АТО. Влітку в боях на Донецькому напрямку чоловік втратив ногу. Свою історію він розповів Суспільному.

Максим родом із Великої Багачки, що на Полтавщині. Повномасштабне вторгнення Росії розпочалося, коли він був у гостях у матері. 23 лютого йому зателефонували з центру комплектування та соцпідтримки і запросили прийти на медогляд. А наступного дня він уже був готовий стати на захист України.

“Я до того вже служив, був в АТО, служив у лавах Нацгвардії, отримав непоганий досвід. І він у парі з досвідом туристичним дозволив мені упорядкувати речі, які мені будуть потрібні”.

Максим із позивним “Доц”. Фото: Суспільне Полтава

25 лютого Максим потрапив у бойову частину. Там довелося чекати, доки видадуть зброю та амуніцію.

“Хто має чи не має досвід – ніяких навчань не було. Штат бригади на той момент був близько 2–2,5 тисяч людей, то буквально на третій чи четвертий день повномасштабного вторгнення – близько 6 тисяч. Штат ріс у геометричній прогресії, просто не встигали людям видавати. І люди, які приїхали на декілька годин раніше, могли на день чи два раніше отримати бронежилети й одразу відправлялися під Київ, Бучу, Гостомель”.

Після отримання амуніції Максим у складі розвідувальної групи поїхав виконувати завдання у Чорнобиль. Вони патрулювали місцевість, перевіряли місця можливої висадки ворожих військових, шукали міни чи розтяжки.

“Один із прикладів – знайшли закладку в майже 10 тонн тротилу. Тротил вони (російські військові – ред.) прикопали, бо, мабуть, збиралися повернутися. І високовольтних дротів дуже багато вони назрізали, чи продати вони їх хотіли, не знаю. На підірваному мостові ми з-під води витягували автомати, ріжки, тротил, якусь документацію, частини машин. Або наші підірвали міст з їхньою машиною, або вони загнали машину і підірвали її”.

Військовий із Полтавщини, втратив ногу в боях на Донбасі. Фото: Суспільне Полтава

Після Чорнобиля військових відправили на Донеччину. За словами Максима, потрапили на один із найгарячіших напрямків – Бахмутський. Базувалися неподалік Вуглегірської ТЕЦ.

“З перших днів нас почали зустрічати мінометні, артилерійські обстріли, а трішки пізніше почала авіація заходити. Наша основна ціль була просто триматись, ми не наступали. В основному нас просто крили «артою» (обстрілювали з артилерії – ред.). За 900 метрів перед нами була ще одна позиція. З неї постійно вивозили поранених, вбитих кожен день. Їх було дуже багато”.

Так було до 27 червня, коли російські військові вибили позицію попереду підрозділу Максима. Військові відійшли, тож довелося прийняти бій, говорить «Доц».

“Був перший бій, перша контузія і перша така ситуація – довелося обшукувати трупи своїх побратимів. Бо коли ми відходили, не знали, чи повернемося, але (треба було – ред.) забрати документи, телефон, шеврони, все максимально забрати. Дуже великий натиск танків був. Я не знаю, як вони працювали, але 1 хвилина 20 секунд була між прильотами з танків. Ми бігали, хапали все, що могли знайти”.

Під час служби в зоні АТО Максим був старшим стрільцем, а під час повномасштабної війни – стрільцем-санітаром.

“Десь хтось не виходить на зв’язок, хто біжить? Санітар. Десь передали, що лежить поранений, хто біжить? Санітар. Ми там (в АТО – ред.) були на блокпості. Десь щось стріляло, але це було дитсадком, а тут – «шарага», четвертий курс з бійками і з усім. Не порівняти. Але там була досить гарна підготовка”.

Максим воював, зокрема, у Кодемі та Зайцевому. Найтяжчі бої, каже, тривали з 12 до 14 липня. Тоді було багато контужених, осколкових поранень та близько шести груп евакуації людей. Російська армія застосовувала артилерію, бронетехніку та авіацію. Під вечір 14 липня почалися стрілецькі бої. Ворожі військові були на відстані від 30 до 300 метрів, залежно від місця.

“В окопах уже бігали (російські військові – ред.). Величезна посадка – більше 1,5–2 кілометрів завдовжки – вся перекопана траншеями. Хтось уже там бігав, хтось із поля підходив. Це все було вже впритул”.

Військовий із позивним “Доц”. Фото: Суспільне Полтава

Поранення та травматичну ампутацію ноги Максим отримав через вибух. Рани, каже, були з одного боку тіла, зокрема, на кінцівках та у легенях.

“Я почув стрілянину біля бліндажа, вийшов, відстрілявся раз, два. Один раз я просто присів, щоб перезарядитися, другий раз я почув поруч вибухи, але такі, локальні, слабенькі. Може ручна граната, може ВОГ. І на другий раз, коли я перезаряджався, я плечем притулився до стінки бліндажа, і як тільки пристібаю ріжок до автомата, відбувається вибух трохи нижче коліна. Перша думка: «Все, вбило». Потім: «Ні, стоп. Якщо я думаю, що вбило, значить не вбило”.

Після цього Максим почав заповзати у бліндаж. Побратими допомогли йому накласти турнікет. Оцінити ступінь пошкоджень, каже, було складно через шоковий стан та порушення зору.

“Про ногу я взагалі не думав. Одразу, коли прилетіло, думаю, я її просто з собою заберу на випадок, якщо пришиють. Я її прив’язав шнурком до пояса, турнікетом до ноги причепив. Тим більше, старшина нові берці видав (сміється)».

Зараз військовослужбовець готується до перельоту у Сполучені Штати Америки для встановлення протезу і завершення реабілітації.

“Я розумію, що там рятувати було нічого. Ви бачили, які протези зараз ставлять? Я знаю, що це мені не заважатиме. Може це мені закрило доступ до деяких професій, але це не завадить мені жити повним життям”.

Катерина Зозуля, Лілія Пархоменко