У Володимира Смірнова 19 серпня професійне свято – День пасічника. Йому важко ходити через протез: у чоловіка травма з молодих років, набута в армії. Але попри це він уже 15 років займається бджолами. Хоча до 25-річчя мед навіть на запах не переносив. У 2003-му купив першого вулика, зовсім не знаючи, що з ним робити. Спочатку питав порад у досвідчених пасічників, виписував журнали. З часом закохався у цю справу з головою.
«Весною прийшов, подивився на ряд своїх вуликів – душа співає. А як згадаю, що робити треба, то щось трошки так тяжкувато. Допомагає дружина мед качати, а так переважно сам», – розповідає пасічник Володимир Смірнов.
Нині у нього у Гришківцях 15 вуликів із тисячами бджіл. Купує їх готові, потім доробляє. Рамки робить із сином, що теж економить кошти.
Робота на пасіці, каже Володимир, триває без перепочинку. Бо після викачки меду вулики треба готувати до зими. Коли пропадає сім’я бджіл чи у вулик вскочить миша, для нього це біда. З гризунами бореться отрутою, а від птахів, які виманюють і з’їдають комах, купує спеціальні сітки. Весною чоловік розчищає сніг і стелить солому біля вуликів, щоб бджоли здійснили перший обліт і не замерзли. Це, говорить пасічник, Божі мухи, які лікують людей.
«Дивишся за бджілкою, вкладаєш душу, а вона потім віддячує. Таке створіння, що немає нічого такого, що можна викинути. Взяти от маточне молоко, трутневе молочко, пилок, мед, бджолину отруту, та навіть мор бджіл зимою, коли його прибираєш у вулику, люди просять навіть цих бджіл мертвих, роблять якісь там компресики», – розповідає пасічник.
Прополіс, віск, мирва з рамок теж лікувальні. У місті з медом бджолам важко, Володимир знає це з досвіду. У селі їм краще, поряд росте гречка, соняшник, багато квітів. Чимало, щоправда, залежить від бджолиної сім’ї і від матки: чим вона молодша, тим краще працює сім’я і більше меду. Але чоловік не рахує його літрами чи кілограмами.
«Є пасічники, які ставлять на ваги вулик, важать його, скільки за день, за тиждень. Я цього не роблю, просто качаю. Є, наприклад, 10 рамок у вулику з медом, із них 4 рамки з розплодом. Щоб його не псувати, лишаю, а забираю ті рамки, де тільки мед», – каже Володимир.
Пасічник не торгує медом на базарі, збирає його для себе. Частину продає знайомим. Залюбки ділиться способом перевірити мед на справжність.
«У тарілочку трошки меду наллєте і холодної води – ви його не вимиєте, він не розбавляється з водою. Або взяти на папірець трошки капнути і підпалити – бумага обгорить, а там, де мед, горіти не буде. Якщо цукор, то згорить», – говорить чоловік.
Допомагає чоловікові на пасіці 10-річний син. Він любить обкурювати димарем бджіл, щоб вони не були агресивними. А ще хоче навчитися сам качати мед. Бджіл, каже, не боїться, бо знає, як з ними поводитись.
«Якщо до тебе близько підлетіла бджола, треба зберігати спокій і не робити різких рухів, бо вона зрозуміє, що ти хочеш їй зробити шкоду і вжалить. Я хочу займатися пасікою, бо подобається, як літають бджоли і виробляють мед, який дуже корисний для здоров’я», – розповідає син пасічника Ілля Смірнов.
На власному прикладі пан Володимир доводить: улюблена справа дає натхнення до життя за будь-яких обставин. Мед, на думку пасічника, корисний для всіх. Головне – знати міру споживання і смакувати у задоволення.
Юлія Сінєльнікова
ВІДЕО: Віталій Сінєльніков