Історія ветерана, який зміг. Юрій Козловський та його шлях від ампутації до марафону 42 км
10.06.2024
Поділитися
“Навчіться любити себе. Просто прийміть себе таким, яким ви є. Оце своє пошматоване, скалічене, трохи незвичне тіло — прийміть його і полюбіть. І саме спорт у цьому допоможе”, — каже Юрій Козловський, ветеран, спортсмен, пише “Чемпіон”.
Саме про таких людей, сильних тілом та духом, про ветеранів, які “зробили крок вперед”, та змогли отримати другий шанс на життя, про історії, які торкають розум та серце, ми й розповідатимемо у новому циклі матеріалів, спільно з проєктом “Ігри Героїв”.
Читайте, захоплюйтесь, надихайтесь, беріть приклад та долучайтесь до адаптивного спорту. А якщо й досі маєте сумніви, чи справді цей шлях до відновлення правильний — тоді наступна історія точно для вас!
Ветеран, спортсмен, тренер — такими словами описує себе Юрій Козловський. Чоловік пройшов нелегкий життєвий шлях та зустрівся з війною віч-на-віч. Нині активно займається адаптивним спортом та пропагує здоровий спосіб життя серед ветеранів та звичайних українців. Причина такого вибору — військовий досвід пана Юрія, який почався ще з юних 17 років, та наслідки захисту рідної Батьківщини від сусіда-агресора:
“Родом я з міста Старокостянтинів, Хмельницької області, який часто є пріоритетною ціллю для наших ворогів. Саме тому я і вирішив стати військовим, отримати універсальну військову професію — військовий зв’язківець. Мені подобалась електроніка, любив паяти. Тому в далекому 2000 році, в 17 років, пішов служити, склав присягу. Перший раз потрапив у зону АТО у 2014 році, знову ж таки, як зв’язківець. Але я був у таких місцях, де жодних бойових дій не було. А от вже бойовий досвід у мене з’явився у 2015 році на околицях Мар’їнки. 11 місяців я пробув в зоні АТО і 23-го березня 2016 року під час виконання одного завдання зі зв’язку я потрапив на “розтяжку”. В результаті вибуху мені відірвало ліву ступню та досить суттєво пошкодило м’язи правої гомілки. Зараз вони в мене видалені. Тобто, нижче колін жодної нормальної ноги в мене немає. З того часу почався мій довгий шлях лікування та реабілітації, який тривав, фактично, 9 місяців.”
Весь цей час, пригадує Юрій Козловський, йому хотілося якнайшвидше почати виконувати бодай якісь фізичні активності. Адже найбільшим бажанням чоловіка було повернутися на службу. Тому як тільки фізичний стан Юрія покращився (орієнтовно через 2 місяці після поранення), він відразу почав займатися. Нині ж таке прагнення та любов до спорту “дають свої плоди”:
“Ще в лікарняному ліжку я пробував придумувати якісь воркаути, качав прес… Там була перекладина, щоб закріпити ноги. От я на ній пробував підтягуватися. І вже десь в липні 2016 року був готовий на первинний протез. Пробував ходити. І вже з того часу почав робити те, що може робити людина стояча. Ясно, що спочатку це було важко. Коли я трохи стабілізувався, завдяки небайдужим людям я отримав свій перший спортивний протез, який дозволив мені бігати. У вересні 2016-го я долучився до “Ігор героїв”. Це поворотний момент у моєму житті. Коли бачиш, що ти один, важко об’єктивно себе оцінити. Ти думаєш, що твої проблеми максимально великі й так далі. А от коли бачиш десяток інших людей зі схожими труднощами, з якими вони дуже добре дають собі раду, як у фізичному плані, так і в психологічному — це насправді надихає і мотивує. З того часу я був постійним учасником “Ігор героїв”.
Наразі Юрій Козловський — не лише учасник цього проєкту. Цьогоріч чоловікові запропонували стати керівником “Ігор героїв”. Оскільки Юрій є неабияким прихильником цього проєкту, залюбки погодився:
“В мене дві спортивних пристрасті, так склалося у моєму житті. Це кросфіт і біг. “Ігри героїв” — кросфіт-проєкт. Кросфіт — функціональне багатоборство. Це напрямок фітнесу, який обʼєднує в собі елементи дуже багатьох видів спорту, таких як гімнастика, важка атлетика, гирьовий спорт, велосипед, веслування на тренажері, і бігові різні елементи… Мета кросфіту — сформувати універсального спортсмена. Чим кросфіт надзвичайно цінний для людей з ампутаціями? Тим, що він дозволяє розвинути те, що потрібно. Якщо ти маєш силу, це дуже добре. Але якщо в тебе є сила, але немає витривалості — це вже таке собі. Якщо в тебе є сила та витривалість, але немає мобільності (в тебе немає пластичності, ти не можеш нормально зігнути кінцівки як треба…) — це теж так собі… Крім того, людині з протезом кросфіт дає баланс. У мене були величезні проблеми з балансом, оскільки нижче коліна нормальної ноги у мене немає. Мені було дуже складно підійматися сходами. Спускатися було ще важче. Саме кросфіт надав мені цю стабільність та баланс. Тому, кросфіт — не спорт заради спорту. Кросфіт — те, чим би ти не займався — воно тобі знадобиться.”
У списку активностей пана Юрія не лише “Ігри героїв”. Він долучався і до інших проєктів з адаптивного спорту. Чоловік був учасником “Ігор нескорених” (Invictus Games) — міжнародних спортивних змагань в паралімпійському стилі. Брав участь у Марафоні морської піхоти США. У рамках цього проєкту у 2019 році подолав 10-кілометрову дистанцію. Наприкінці травня минулого року на міжнародних змаганнях в Брюсселі Юрій Козловський пробіг вже 20 кілометрів. А у березні цьогоріч в Токіо ветеранові вдалося подолати повну марафонську дистанцію — 42 кілометри. Спортсмен зізнається: це було надзвичайно складним викликом для нього, оскільки дистанція дійсно довга. Тут, каже, йшлося не про перемогу, а про участь та подолання внутрішніх страхів, викликів і хвилювань.
Та, зрештою, все вдалося! І у цьому, наголошує пан Юрій, значна заслуга саме адаптивного спорту. Хоча і шлях до таких результатів був складним, тернистим та іноді незвіданим, особливо на початку його реабілітації. У 2016 році ситуація із впровадженням адаптивного спорту була, м’яко кажучи, не дуже. У самих лікарів був зовсім незначний (а в декого його не було зовсім) досвід роботи з мінновибуховими травмами. Тоді як реабілітологи та протезисти зіштовхувалися з таким ще рідше… Тому, каже ветеран, фактично, вчилися боротися з такими травмами всі разом:
“З реабілітологами я працював лише один раз. У військових лікувальних закладах, де я був, жоден реабілітолог зі мною не працював. Я залишився сам. У мене була величезна мотивація — повернутися на службу та до активного життя. Я сам собі щось вигадував. Зараз я бачу, що ситуація на цих напрямках значно покращилась. Маю на увазі й лікування, і протезування та реабілітацію. Не можу сказати, що всі проблеми та виклики станом на сьогодні вирішені. Ні, їх залишилось чимало. Але в період 2016 року це було фактично лише моєю ініціативою.”
Юрій Козловський ділиться, що в процесі реабілітації ветеранів є ще один важливий аспект — соціальна складова. А точніше — коло людей, які оточують і підтримують під час відновлення. Орієнтуючись на власний досвід, чоловік додає, це може значною мірою вплинути на процес повернення ветерана до звичного життя:
“Мені насправді дуже пощастило з соціальним колом, в якому я перебував. Тому що я спілкуюся зі спортивними та активними хлопцями та дівчатами. “Ігри героїв” дали мені це коло спілкування. Коли люди спортивні та активні, з дуже цікавими історіями — ми просто надихалися одне одним. Ділилися спортивним досвідом та досвідом спортизації. Тобто, була якась здорова, нормальна конкуренція. В цьому плані мені дуже пощастило.”
Неабияк підтримувала пана Юрія під час реабілітації і його дружина, з посмішкою розповідає спортсмен. Тепер, каже, ця ситуація видається дещо комічною. Утім, на початку відновлення було зовсім не до жартів:
“Як я почав займатися спортом? Це виглядало приблизно так: я тоді був у центральній лікарні Держприкордонслужби. Приходить до мене дружина і каже: “Юр, ти вже довго лежиш, тобі буде важко ходити… Я тут поговорила з лікарями, запитала, що тобі можна робити зараз. Тому давай будеш пробувати качати прес”. Я їй кажу: «Таня, ти прикалуєшся, чи що? Купа трубок із зовнішньої фіксації, ноги скріплені, підключений катетер, з мене літрами виходять усі різні медикаменти. Який прес?”. А вона каже: “Ну, нічого. Давай будем пробувати. Давай так: скільки разів я присяду, стільки разів ти качнеш прес”. Ну і почали ми пробувати. І в один прекрасний момент було таке, що вона присіла 80 разів. Я собі подумав: “А як я маю 80 разів прес качнути? Я в житті стільки разів той прес не качав. Як був здоровим, робив 30 разів і вважав, що це дуже багато”. Ну нічого, зробив я 80 разів! І вже потім загорівся тим пресом так, що під кінець мого лікування, моєї реабілітації, я 270 разів качав прес. Кубиків досі так і не бачив. Але вони десь є. Прес працює.”
Окрім позитивних моментів, у галузі реабілітації ветеранів чимало викликів, продовжує пан Юрій. Особливо, коли йдеться про кількість військовослужбовців, які нині повернулися з фронту і потребують допомоги. Часом зʼявляється страх, паніка та нерозуміння того, як підтримати усіх цих людей.
За даними німецької компанії Ottobock, яка є найбільшим у світі виробником протезів, та її медичних партнерів, за два роки війни в Україні понад 50 000 людей втратили кінцівки. Річ у тім, що процес протезування потребує часу. Разом з тим, є люди з іншими пошкодженнями, не пов’язаними зі спортом, але які призвели до інвалідності. Наприклад, ушкодження хребта, яке змушує людей користуватися кріслом колісним. Так само це можуть бути нейротравми, які теж дуже обмежують людину. Можуть бути пошкоджені внутрішні органи, які призводять до інвалідності. Тобто кількість людей, які отримали інвалідність на війні, насправді величезна. А тому потреба фізичної та спортивної реабілітації наразі є надзвичайно гострою. І питання в тому, як цих всіх людей повернути до активного життя?
Найбільш гостро це питання постає для мешканців невеликих міст, сіл, селищ, продовжує атлет. Адже, поранені військові повертаються не лише у великі міста, де без зусиль можна знайти собі тренера, реабілітолога чи іншого відповідного фахівця.
“Потрібне матеріально-технічне обладнання, кваліфікація тренерів… Тому це справді є викликом. Власне, тому “Ігри героїв” забезпечують тренування в онлайн-форматі, онлайн-консультації та онлайн-супровід, і все це абсолютно безкоштовно. Тому що не можна охопити неохопне. Люди розкидані. І якраз наша платформа дозволяє зробити спорт доступним із будь-якої точки в Україні. А для того, щоб доєднатись до тренувань, потрібно зробити три простих кроки:
Поспілкуватись із тренером, щоб зрозуміти потреби та підібрати тренування.
Отримати доступ до платформи та бази знань.
Найбільший виклик — питання мотивації. Інколи люди просто не розуміють, для чого це потрібно. Ми намагаємося на всіх можливих майданчиках доносити, що ніхто з вас не вимагає ставити паралімпійські рекорди. Це, зрештою, ваш вибір. Питання в тому, що зараз немає можливостей ні в нашій державі, ні спільно з партнерами забезпечити конкретній пораненій людині достатню увагу на період реабілітації. Кому тільки стає трохи краще, їх відразу виписують. І люди з незакінченою реабілітацією опиняються самі, наодинці зі своїми проблемами. А саме цей час, перших пів року-рік після поранення, це неоціненний час, щоб у людини сформувати правильні навички руху, щоб компенсувати максимальну асиметрію і т.д.”, — пояснює Юрій Козловський.
На завершення захопливої історії свого відновлення та початку нової сторінки свого життя спортсмен, ветеран, тренер Юрій Козловський радить всім — не варто боятися. Варто зрозуміти, прийняти та навчитися жити по-новому:
“Прийняти це як особистий виклик. Зрозуміти, що це не відбудеться за день, за місяць. Це тривалий серйозний шлях. Утім, адаптивний спорт дозволить максимально якісно відновитися, покращити загалом свою фізичну форму. Навіть я не виключення. Сьогодні я можу набагато більше фізично, ніж я міг ДО травми. Мої горизонти значно розширились. Крім того, навчіться любити себе. Просто прийміть себе таким, яким ви є. Оце своє пошматоване, скалічене, трохи незвичне тіло. Прийміть його і полюбіть. І саме спорт у цьому допоможе. Тому що, коли ти на рівні починаєш змагатися зі здоровими людьми — тебе вже зовсім по-іншому починає сприймати суспільство. Ніхто вже не буде висловлювати до тебе жаль та співчуття. Ти вже будеш викликати захоплення. Тому вперед і тільки вперед до спорту й до активного життя!”
