Харківський гвардієць, що втратив ногу під танковим обстрілом, повернувся на службу: Історія героя

Харківський нацгвардієць Олексій отримав тяжке поранення у боях за Соснівку, але навіть після протезування повернувся на службу

Фото: Східне оперативно-територіальне об’єднання Національної гвардії України

Харківський нацгвардієць Олексій з позивним “Малий” повернувся на службу після важкого поранення, з подальшою ампутацією та протезуванням.

Історію справжнього бійця розповіли в службі інформації та комунікації військової частини 3017 Національної гвардії України, передає “Думка”.

Як розповіли в НГУ, Малий проходив строкову службу в Івано-Франківську, але згодом перевівся до військової частини 3017 та уклав контракт. Обійняв посаду гранатометника. 24 лютого 2022 року Олексій перебував на Луганщині на взводному опорному пункті. Перше зіткнення з ворогом приймав біля Рубіжного, боронячи пансіонат, в якому ховалися місцеві жителі.

Потім після ротації, займав позицію в селі Золоте, де провів близько чотирьох місяців.

“Перед нами було поле й невеличка лісосмуга, крізь яку ворог щоночі хотів прорватися. Ми бачили окупантів через тепловізор та підпускали впритул до 30 метрів для того, щоб ліквідувати їх. Коли йде бій, страх пропадає. У нас були “Мухи”, але нам було цікавіше з ними з автоматів пострілятись, бо казали, що там суперкруті бойовики. Ми, грубо кажучи, двох росіян підстрелили, а вони вже назад тоді тікали”, — згадує гвардієць.

У липні минулого року Олексій як снайпер брав участь у битві за Цупівку. За його словами, на підступах до населеного пункту ворог дуже ретельно замінував територію, через це БТР гвардійців підірвалися, командир та водій були тяжко поранені та їх відразу евакуювали.

“По нас працював танк, Гради, міномети та стрілецька зброя. Ми вибили загарбників звідти, проте не змогли закріпитись, бо нас почали “поливати”, наче з відра. Нам довелось відступити. У нас було дві мотилиги, але не було людини, яка знає як нею керувати. Один з побратимів сказав, що на тракторі вміє їздити, але поїхати так і не вдалося через те, що машина заглухла, тож йти довелося пішки. Цей бій тривав приблизно з четвертої ранку і лише після обіду нас евакуювали”, — розповідає Малий.

Після перегрупування та відновлення, підрозділ Малого почав заїжджати на позиції поблизу Соснівки, де були постійні обстріли з мінометів, “Градів”, танків. Сили оборони змушені були відійти, але за декілька днів, вдруге зайшли в село та зуміли закріпитися.

Після чергової невдалої спроби ворога вибити гвардійці із Соснівки, в окоп, де перебував Малий із побратимами влучив ворожий снаряд танка.

“Я одразу подивився на хлопців поряд та сповістив командира, що тут важкі трьохсоті. Тоді я ще не відчував своє поранення, проте намагаючись встати, аби вийти з окопу, я впав назад. Життя нам врятував настил окопу. Із серйозно поранених уламками був лише я, у решти хлопців була контузія. Зрозумівши, що уламок наскрізь пробив мою стопу, я почав виповзати з окопу. Командиру взводу довелося виносити мене як рюкзак. Він ніс мене на своїх плечах, адже групі евакуації було майже неможливо проїхати крізь посадку, яка сильно постраждала через щільні обстріли”, — ділиться спогадами Малий.

Героя евакуювали до медзакладу. А коли повідомили, що ногу доведеться ампутувати, він жартівливо відповів: “Високо не ріжте, в мене там татуювання”.

Після цього він проходив лікування в Харкові та Києві. Протезування ж робили у Франції.

“Я ставлюсь до цього просто. Ну, протез і протез. Головне, що я живий та ще й ходжу. Покидати службу я навіть не планував. Мені самому хотілось залишитись та допомагати хлопцям тим, чим можу, адже з власного досвіду знаю, що потрібно їм на передовій”, — запевняє гвардієць.

Ганна Новосьолова