Лучниця Майя Москвич: “Коли хочеш зробити добру справу, довірся долі та працюй!”

Лучниця Майя Москвич: “Коли хочеш зробити добру справу, довірся долі та працюй!”. майя москвич, ветеранка, змагання, лучниця, інвалідність

Лучниця Майя Москвич: “Коли хочеш зробити добру справу, довірся долі та працюй!”. майя москвич, ветеранка, змагання, лучниця, інвалідність

Російсько-українська війна лишає непоправний слід в душах тих, хто бачив її «зблизька». Вона, мов черв, який точить зсередини, проте багатьом до снаги його підкорити та примусити працювати на благо. Однією з тих, хто не опустила рук, прийшовши з війни,- стала громадська активістка, учасниця Революції Гідності, ветеранка російсько-української війни, перша жінка-учасниця Національної збірної України в міжнародних змаганнях Invictus Games, засновниця клубу Archers Birds Майя Москвич.

ВІРА І ДОВІРА

«Коли починала свою справу, то не планувала, що перетворимося на потужну організацію, будемо вигравати на чемпіонатах України. Я просто хотіла створити місце для ветеранів, де вони могли б тренуватися до міжнародних змагань «Ігри нескорених», які відбуваються серед воїнів у відставці. Попри те, що не мала жодних планів щодо розвитку стрільби з лука на Волині, усе так почалося складатися і я просто йшла за потоком і не зупинялася. Звісно, можна було зупинитися на якомусь етапі, але я дозволяла відбуватися усім цим речам та людям реалізовуватися у стрільбі з лука. Яскравим прикладом є Олег Дучимінський, який долучився на початках і він є кандидатом у майстри спорту. Для нас це була справжня знахідка, адже він професіонал, робив такі речі, які ніхто з нас не вмів, навіть майстрував інструменти. Далі прийшли ще кілька хлопців, які мають інвалідність. В «Інваспорті» нам порадили, поїхати на змагання. Ми спробували. І так, одне за одним, одне за одним й нині маємо стрілецький клуб та обласну федерацію стрільби з лука.

Взагалі, будь-яка справа, яку починаєш з нуля, має чималі перешкоди. Я свій шлях можу порівняти з тим, ніби ти починаєш класти дорогу через ліс, де суцільні перешкоди. Тут варто розуміти, – відбуваються природні процеси, головне йти вперед. Я була готова до того, що це буде складно», – розповідає лучниця.

Лучниця Майя Москвич: “Коли хочеш зробити добру справу, довірся долі та працюй!”. майя москвич, ветеранка, змагання, лучниця, інвалідність

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ. ПОЧАТОК

Та додає, що на неї сильний вплив мала громадська організація «Національний Альянс».

«У 17 років до них долучилася й наступні 5 років вдосконалювалася в пізнанні української історії, розумінні політичної ситуації в країні та світі. Тоді, у свої 18 років я розуміла, що, ніби, маємо свою державу Україну, але вона якась не наша, адже коли ми говорили про Українську повстанську армію, яка виборювала нашу свободу, а нам казали «Тихо, фашисти!». Це було заборонено. А коли тоді віталися «Слава Україні!», «Героям слава!», то нам у слід казали, що ми радикальна організація. Попри те, що це була наша історія, культура. Коли ми організовували дитячі вишколені табори, то говорили, що ми займаємося «підготовкою бойовиків». У той час ми зазнавали переслідувань, утисків і було чітке розуміння, що наша Україна ще не наша. Треба було цим щось робити.

Пригадую, що я, і всі учасники громадської організації, чітко розуміли, що Янукович буде нас вести в Росію, а Росія – це багатовіковий ворог України. Ще тоді ми всім казали, що Росія – це ворог, і я це чітко усвідомлювала, враховуючи події, які відбувалися і спільне історичне минуле, яке просякнуте від агресора розстрілами, голодоморами, винищенням української нації. А нам у відповідь часто говорили «Ми же братья. Не видумуйте». І от, прийшов час і ворог вкотре відкрито себе показав. І коли розпочався Майдан, то я просто продовжила свій шлях, який розпочала у 17 років.

Лучниця Майя Москвич: “Коли хочеш зробити добру справу, довірся долі та працюй!”. майя москвич, ветеранка, змагання, лучниця, інвалідність

Далі була війна. Я йшла далі. Пригадую, що тоді буда маленька чисельність військ, погане забезпечення чи багато в чому відсутнє загалом. Тішить, що зараз армія якісно змінилася на краще й ставлення до жінок в армії в цілому. Спілкуючись з військовими, я чую багато хороших речей, є і щось погане. Але, як громадянин, який дивиться на це зі сторони, то я відчуваю себе у безпеці й знаю, якби щось пішло в державі не так, то наші збройні сили можуть дати потужну відсіч. Це дає мені відчуття безпеки, тому я можливість спокійно займатися громадськими справами. Адже я довіряю армії», – наголошує активістка.

Лучниця Майя Москвич: “Коли хочеш зробити добру справу, довірся долі та працюй!”. майя москвич, ветеранка, змагання, лучниця, інвалідність

СПОРТ У МЕНІ ЗАВЖДИ БУВ

«До Революції Гідності я трішки займалася спортом. Це була боротьба, тоді в мене був тренер Михайло Савчук, який нині розвинув власний клуб із бразильського джиу-джитсу «Гарда». Я мріяла, як повернуся з війни, то прийду в його новенький зал і віддамся тренуванням, адже дуже хотіла їздити на змагання по боротьбі, ММА, мене це дуже приваблювало. Але так склалося, що я повернулася з травмованим хребтом і це було надзвичайно прикро, що я не зможу продовжувати займатися улюбленим спортом.

Лучниця Майя Москвич: “Коли хочеш зробити добру справу, довірся долі та працюй!”. майя москвич, ветеранка, змагання, лучниця, інвалідність

На Волині стрільбу з лука я розвиваю третій рік. Наша команда дуже динамічна: хтось доєднується, хтось іде, адже ми не є офіційною установою містам чи області як спортшкола. Щодо нашої команди, я б відзначила Павла Ковальського, який був одним із перших, хто прийшов на тренування, він потрапив у національну збірну України для участі в міжнародних змаганнях Ігри нескорених». Втім, через пандемію змагання переносяться і він не може на них поїхати третій рік поспіль. Він нам багато допомагає, гуртує ветеранів і коли їздимо на змагання, то сам зібрав команду і возив спортсменів у Київ, як я була на лікарняному. Він надзвичайно важлива людина в нашій команді, я вже згадувала про Олега Дучимінського, який, до речі, має відділення при університеті в Луцьку й навчає студентів. Ще в нас є тренер Євген Макар, який тренує лучників, має статус «Майстра спорту України». Ще у нас є ветерани, вони не публічні, але дуже цінні у команді, плюс наші спортсмени», – додає спортсменка.

ПЛАНИ. НАДІЇ. СПОДІВАННЯ

Щодо планів, зізнається Майя, цього року реалізували успішний проєкт, коли їздили по громадах і проводили майстер-класи зі стрільби з лука, вчили діток, знайомили з лучним спортом.

«Ми залучили кілька тисяч людей. Зокрема, кілька з учасників програми є вже нашими постійними лучниками, які беруть участь у змаганнях. Нині хочемо подібного плану проєкт втілити у життя, але для дорослих. Чому так: для дітей є різні гуртки, спортшколи, для пенсіонерів є клуби, ними займаються в громадах центри «Спорт для всіх», а от для людей середнього віку менше пропозицій. Звісно, є спортзали, клуби, але люди багато працюють і не завжди знаходять час зайнятися спортом, а тут будемо ми з пропозицією долучитися до змагань. Бачимо попит є, бо до нас приходять і ІТішники, журналісти, бізнесмени. Маючи раз у рік змагання – вони матимуть мотивацію трішки займатися і приділити час собі. Також хочемо провести змагання серед школярів. Цього року був тестовий варіант – усі були в захваті. Ці два проєкти маємо намір запускати наступного року», – каже Майя Москвич.

Одна з найболючіших тем, про яку Майя готова говорити – це історія, коли після перемоги на Іграх нескорених, обіцяли подарувати лук, але тодішній начальник управління спорту облдержадміністрації Ігор Дмитришин цього не зробив.

«Це для мене дуже болюча тема, про яку я раніше намагалася не говорити та навіть не згадувати. Втім, сьогодні готова на це запитання Вам відповісти спокійно, адже цього року отримала можливість придбати професійне спорядження – лук. Мені з цим допомогли. Тому я все спокійно проаналізувала й поясню ситуацію: оскільки професійний лук дороговартісний, то є домовленість, що облдержадміністрації купують обладнання. Так для своїх спортсменів зробили Львівська ОДА, Рівненська, нещодавно Закарпатська, Полтавська, Київська, а Волинська цього не хотіла робити. Чому так трапилося в нас – не знаю. Хоча мені обіцяли, що спорядження куплять, я повірила. А потім отримала офіційний лист із відмовою, мовляв, не можуть поставити його на баланс, адже в нас немає ніякої спортшколи. Це була просто відмовка, адже пізніше, через півтора року, мені допомогла місцева політикиня, яка зробила кілька дзвінків і через пів року я мала можливість купити обладнання, адже мені виділили гроші з кількох депутатських фондів. Насправді усе пройшло елементарно, аби було бажання.

Лучниця Майя Москвич: “Коли хочеш зробити добру справу, довірся долі та працюй!”. майя москвич, ветеранка, змагання, лучниця, інвалідність

Втім, тут інше питання – моя реакція на цю подію. І думаю, що я не одна така й багато спортсменів зіштовхуються з тим, що вони здобули нагороду, приїжджають і не отримують обіцяних речей. Тоді для мене це було величезним ударом, я багато плакала й не хотіла про це говорити. Єдине – зробила пост у соцмережі, що вони «придурки», я дуже засмучена. Я психологічно залипла в цій ситуації, мала сильну образу на управління, облдержадміністрацію, мала до них, навіть, ненависть. Мені все в голові ніяк не вкладалося, як так люди спочатку обіцяють, а потім не виконують. Але це був таким мій світогляд, таким було моє сприйняття. Адже у той час я б могла спрацювати не з позиції – опустити руки та не знати що далі робити, а пробувати добиватися свого.

Тепер я розумію, що треба було написати не один пост, а десять постів, позначити усіх депутатів, говорити про це публічно, залучитися підтримкою ЗМІ, піти на особисту зустріч до голови ОДА. Треба таки добиватися свого, бо чиновники, до яких ми звертаємося – теж люди й до них багато хто приходить і не завжди вони можуть усвідомити цінність того чи іншого проєкту. Багатьом відмовляють. Втім, якщо для вас це дійсно важливо, то не треба так, як я – плакати два роки та мовчати. А потрібно стукати в усі двері й знайдеться людина, яка допоможе.

Щодо наших успіхів, то цього року на Волині відбувся перший відкрити чемпіонат області, на які приїхали лучники з інших регіонів, а також відбувся кубок України зі стрільби з лука серед людей з інвалідністю. Останні змагання – це така висота, на яку я ще і не дивилися. Але так сталося, що на обласні змагання приїхав до нас тренер паралімпійської збірної України, який возив спортсменів у Токіо й вирішив нас підтримати та провів тут такі круті змагання. Після цього мали зустріч, сказали, що ми цікаві й поставили ряд вимог, щоб в березні 22-го року в нас провели перший в Луцьку Чемпіонат України зі стрільби з лука на зимовій дистанції. Для цього треба купити електронне табло (це 30-50 тисяч гривень), вдосконалити щити, у які залітатимуть стріли, і ряд різних вимог. Зокрема зробити доступність для людей з інвалідністю. Адже інфраструктура інклюзивна у Луцьку слабенька. Для прикладу, однією з умов є можливість сходити в туалет людям з інвалідністю. Для цього у вбиральні мають бути широкі двері та унітаз без підйому. Попередньо волинський університет, де є спорткомплекс, сказав, що виконає цю вимогу. Ось ми бачимо приклад того, як один маленький проєкт дає великий поштовх для всього, зокрема для покращення інфраструктури для людей з інвалідністю.

Взагалі стрільба з лука цікава тим, що розвиває психологічні якості людини, бо постріл потрібно робити в стані сопкою і концентрації уваги. Попри те, що лучник працює м’язами, але постріл виконує головою. Адже потрібно заспокоїтися, врегулювати дихання, відчути стан усвідомленості в власне самий постріл. А це вимагає чималих інтелектуальних здібностей. І чим більше займаєшся спортом – тим більше ці якості розвиваються. Ще б я назвала стрільбу з лука – спортом толерантності, адже на змаганнях ти маєш своє обладнання, спортивна кар’єра відбувається в особистісному зростанні майстерності виконання пострілу, – говорить Майя Москвич.

Тим, хто береться розвивати новий вид спорту, то секрет успіху можна знайти в собі, лише потрібно слухати свої відчуття.

«Коли це справа життя, це любов – обов’язково вдасться. Просто не здаєшся, долаєш їх, і так щодня, ти рухаєшся вперед та маєш результат.

Щодо моїх хобі, то я дуже люблю свою справу, дуже багато працюю, мені це подобається, я від цього кайфую. І ще люблю дивитися фільми, подорожувати та спілкуватися», – завершує пані Москвич.

Підготували Вадим та Анна Панафідіна

Гал-Інфо

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*