«Нас таких тепер багато»: Історія життя воїна з протезом та реакції оточуючих

Як правильно реагувати, щоб не образити людину

Фото: Альона Шведова-Петренко

Під час повномасштабної війни в Україні побільшала кількість воїнів, які отримали поранення, залишилися без кінцівок. Завдяки технологіям на зміну руки чи ноги пораненим захисникам встановлюють передові протези. Однак життя з протезом і реакція оточуючих іноді буває не завжди правильною. Історію Героя, який втратив ногу розповіла Альона Шведова-Петренко, пише Varta1.

Нікого спеціально не вчили, як правильно спілкуватися, комунікувати з людьми з певними особливостями. Чого краще не говорити у присутності воїнів з протезами, як себе не потрібно поводити, йдеться у дописі жінки:

«Нас неодноразово на вулиці з Богданом зустрічали незнайомі нам люди, вони хочуть з ним спілкуватись, він не відмовляється.

Але дуже часто їх спілкування закінчується однією і тією ж самою фразою: «Ну, нічого, ось протез же тобі зроблять і все буде добре». Так, вони ж мусять його якось підбадьорити. Так, протез – це потрібна річ для подальшого життя. Так, альтернативи протезу не вигадали. Але… Є труднощі з цією життєво необхідною «частиною твого тіла», яка ніколи, насправді, твоєю частиною не стане і не буде… Бо це все одно залізяка… Це лише допоміжний засіб.», – йдеться у дописі.

Насправді, кожен протез піддається коригуванню, його можна підлаштувати під відчуття протезованого: збільшити/зменшити гільзу, підкласти силікон чи ще якийсь підходящий матеріал всередину, якщо впирається кістка, відрегулювати висоту протезу та стопу, вдіти пояс/бондаж для кріплення гільзи.

Інші протезні організації можуть просто принести віддати хлопцям протези, знаєте, як букет квітів, і забути про їх існування на якийсь час: хоч тре, хоч жме, хоч висота не така – далі роби з тим, що хочеш… Або чекай два тижні, з ногою в кутку, коли у них з’явиться час приїхати і щось підлаштувати. А час іде. А хлопці розчаровуються. А реабілітаційний центр тримає людей на своєму забезпеченні в очікуванні чуда. І чия тут провина- вирішуйте самі…

Не всі протезисти займаються зі своїми пацієнтами, а мали би! Бо грошей це вартує немалих! То могли би хоч якось заморочитись і придумати, як допомагати хоча би порадами хлопцям онлайн. Бо не всі замовляють протези «через паркан», у багатьох протези з інших міст і областей.

Іноді «ногу» потрібно швидко перевдягти і доводиться робити це в громадському місці

Нога в силіконі пітніє. Ідемо ми собі парком, а лайнер вже аж хлюпає усередині водою. Богдан підходить до найближчої лавочки, на якій розсілась одна тітонька і розставила свої пакетики з полуницею на всю лаву і перекурює, бо заморились… Бачить, що ми підходимо, але посувати пакети не збирається.

Тоді я показово їй кажу: «Вибачте, нам ногу перевдягти треба!!!» Вона здивовано посувається… Богдан відстібає ногу, знімає лайнер, я виливаю рідину в клумбу, дістаємо кожен зі своєї сумки по рушничку- він витирає куксу, я лайнер, він перевдягає це все знову, як потрібно. Навпроти сидять бабці, очей не зводять.

Ззаду йшов собі дядько, пив напій, зупинився, ніби щось робить. Во картина! Де таке ще побачиш, щоб ноги серед дороги перевдягали-безкоштовне шоу!!!

Я всім їм кивнула головою, що у нас все нормально! Але не для того, щоб їм відзвітувати, а для того щоб їм показати: я вас бачу, не треба так уважно втикатись в це дійство! Ми встали і пішли. Богдан підстрибнув пару разів! Сказав, що як кайфово знову мати можливість підстрибнути, що його це питання турбувало, чи він це зможе – може, він все може, коли захоче з допомогою грамотних людей!

А ті всі оточуючі нас люди залишились зі своїм незрозумілим станом…

Не треба фотографувати протези, не потрібно жаліти

Був ще випадок: коли ми намагались перейти дорогу на світлофорі, за нами в кущах засіла жінка з професійним фотоапаратом і фоткала зі спини.

А потім, коли я на неї подивилась впритул, вона сказала: «Мені вас жалко!»

На що я відповіла: «Не треба нас жаліти, у нас все добре!» Майте совість або майте сміливість підійти і запитати, чи можна їх знімати… Бо не всі реагують так, як Богдан,- спокійно, на такі випадки… Може бути вам біда, бо психіка у багатьох непередбачувана.

Я дякую вищим силам, що він не переймається такими дрібницями і просто продовжує жити, просто і без сумніву перевдягає ногу на вулиці, бо поряд немає якогось закладу, бо просто спілкується з людьми на вулиці, бо спокійно і з посмішкою реагує на вигуки дітей.

Так – ми такі є!!! Нас таких тепер багато!!! Звикайте до нас!!!

Жінка зробила декілька порад, чого не варто робити та як себе поводити з Захисником з протезом

• Не дивуйтесь!
• Не дивіться, як на шоу!
• І саме головне, не говоріть: «я співчуваю, мені дуже шкода, мені вас жалко!»

Чуєте: НІКОЛИ не кажіть цих затертих фраз! Хлопці не вважають себе такими, що викликають жалість!!! Ви маєте ними пишатись! Ви маєте бути їм вдячними! Ви маєте дивитись на них не з жалість чи з огидою, а з гордістю! Бо це вони віддали за вас свої руки/ноги/очі/органи/нерви/здоровий сон/своє майбутнє!!! Просто кивніть головою в знак поваги, потисніть мовчки руку, обійміть навіть без слів, або просто скажіть «Дякую», просто подивіться їм прямо в очі і кивніть.

Просто скажіть «Привіт», ніби ви знаєте їх сто років (їх таке дуже тішить), або дайте цукерку, яка завалялась у вас в кишені (вам не жалко- їм приємно)-вони все зрозуміють!

Просто звертайте увагу, чи немає поряд людини, яка потребує допомоги! Просто будьте людьми!

Просто пам’ятайте, за чий рахунок це відбувається…