Трирічний Андрійко, якому у Коростені уламком російської бомби відрізало ніжки, вчиться ходити на протезах

Трирічний малюк Андрійчик Томчук вмить позбувся обох гомілок – їх зрізало уламком російської фугасної бомби. Це сталося у Коростені в ніч на 6 березня, пише інтернет-видання «Субота».

Напівзруйновані будинки, автомобілі, що згоріли, і дуже багато горя

Російські агресори закидали бомбами та ракетами житловий масив міста. Масив тепер – це напівзруйновані будинки, автомобілі, що згоріли, і дуже багато горя.

Сім’я Томчуків: подружжя Павло та Інна із сином та донькою – заночували у друзів. О пів на третю ночі почалося пекло. Ось, що розповів Роман – господар будинку (який тепер треба відбудовувати наново), де заночували його друзі Томчуки. Сюжет з його оповіданням опубліковано на сторінці у ФБ «Війна. Житомирщина», яку адмініструє журналіст Назар Томчук.

«Спасли нас» от дома, от автомобиля. Это все русский мир!»

– Прилетело. «Спасли» нас от дома, от автомобиля. Это все – «русский мир». Спасибо вам, – иронически говорит Роман.

Він показав, де уламок від бомби прошив стіну будинку. Потім просвистів уздовж дивана, на якому спав Андрійко, ампутував малюкові ніжки та пробив стіну кімнати біля підлоги.

Ось сюди увійшов уламок російської бомби

Політ уламка п’ятисоткілограмової авіабомби з фугасною боєголовкою “ФАБ-500” завершився на кухні будинку Романа.

Ось тут уламок влетів у кімнату

Тієї ночі на вулицю Маяковського в Коростені, де суцільно приватний сектор, немає ні інфрастуктурних, ні військових об’єктів, обрушилися російські ракети та авіабомби. Рашисти просто знищували громадянське населення Коростеня, дорослих та дітей, будинки та майно коростенців. Жодного вцілілого будинку не залишилося на вулиці.

По дотичній різанув по дивані і позбавив трирічного малюка ніг

“Ми відразу не зрозуміли, що трапилося”

Роман згадує: близько 2:30 ночі завила сирена. Спуститися в льох не встигли – за лічені хвилини почалося бомбардування.

«У нас ночували друзі, і з ними були діти, хлопчик та дівчинка. Хлопчик, якому 2 роки та 7 місяців, лежав на дивані. Уламок пробив стіну, влетів у будинок, і хлопчику зрізало ніжки по гомілки. Ми одразу не зрозуміли, що трапилося, бо все палає, гуркоче. Але коли побачили, що у хлопчика ніжки відрізані, а у дружини товариша по спині теж уламком пройшло, то я швидко повіз їх до лікарні», – розповідає Роман.

«Чому прилетіло на житловий масив, де немає військової техніки, просто не розумію. Навіщо? Цією вулицею навіть люди у військовій формі ніколи не ходили», – розводить руками Роман.

Втім, мета такої атаки зрозуміла – вбивати, калічити, сіяти страх, паніку. А, адже, не минулося – не зламалися українці!

Польський волонтер запропонував безкоштовно доставити Андрійчика та всю родину Томчуків на південь Німеччини – за понад 1000 кілометрів

Як з’ясувалося, зараз Томчуки перебувають на півдні Німеччини, у Баварії. Там Андрійчика пролікували та виготовили сучасні протези. Наново вчиться ходити.

Редакція зв’язалася телефоном із батьком Андрія Павлом. Насамперед він попросив не публікувати номерів банківських карток і не займатися збором коштів на лікування Андрія: «Кошти у нас є і є медична страховка, яка покриває витрати на лікування», – пояснив він. Чесна громадянська позиція, яка варта поваги.

Ось, що розповів Павло Томчук про те, що сталося:

– Якщо офіційною мовою, то під час бомбардування Коростеня уламок бомби завдав синові травматичної ампутації нижніх кінцівок. Ми ночували у друзів (оповідання Романа, в будинку якого заночували Томчуки, ми виклали вище. – Ред.) Ми надали дитині першу допомогу – перетягли джгутами кукси, зупинили кровотечу та повезли до коростенської міськлікарні. Наступного дня сина перевезли до Житомирської обласної дитячої лікарні.

А потім – неблизький шлях до Німеччини. І тут Томчуки побачили і відчули, що таке справжнє співчуття, бажання допомогти ближньому та далекому.

На автобусі дісталися Польщі, а там… Просто один польський волонтер запропонував безкоштовно доставити Андрійчика та всю родину Томчуків на південь Німеччини, до баварського міста, де погодилися лікувати та протезувати хлопчика. Зауважимо: переговори з клінікою проходили за участі коростенського волонтера Ігоря Москалика.

Відстань в один кінець – понад 1100 км. А ціна бензину в Європі на той час підбиралася до 2 євро за літр.

Прекрасний приклад благородства та щирого прагнення допомогти людям, які опинилися у біді.

Павло не захотів, щоб у публікації фігурувала назва містечка, розташованого неподалік Мюнхена. Тож точного місцезнаходження родини Томчуків ми не називаємо.

Андрійчик освоює протези, він сміється та грає – діти не вміють довго страждати

Під час телефонної розмови було чути дитячий сміх.

– Це Андрійко сміється? – питаємо у Павла

– Так, – відповідає він. – Діти довго страждати не вміють. Грає з сестрою та батьками, освоює протези…

Їхня мета – вбивати українців. Дорослих та дітей

Ми знаємо, хто покалічив Андрія Томчука та вбив сотні дітей та тисячі дорослих. Навіщо? Їхня мета – вбивати українців. Старих та дітей, чоловіків та жінок – байдуже. Вбивати людей, руйнувати країну. Тому що так захотілося хворому російському диктатору, який створив для себе і для росіян якусь паралельну реальність і імператором, який себе уявив.

І працює ж! Холопи готові перетворитися на купу дохлятини (і успішно перетворюються), «захищаючи батьківщину». Ось тільки від кого і чого вони захищають, займаючись масовими вбивствами на чужій землі, їм не пояснюють, а вони не турбують себе аналітикою і йдуть вбивати і вмирати.

Тим же, хто протверезіє від пропагандистського чаду, коли дике породження збоченої фантазії – це те, на що перетворив путін росію – розвалиться, буде дуже боляче і соромно. Чи вибачимо ми? Ні.

Повинно змінитись кілька поколінь, і росіяни, як раніше – німці, самі повинні засудити військові злочини, вчинені своїми правителями, батьками та дідами. І просити вибачення. У тому числі й Андрійчик Томчук.

Андрійчик Томчук до війни