Житомирський художник із ДЦП пише портрети, ікони та розгадує таємницю посмішки Джоконди (ВІДЕО)

Житомирський художник із ДЦП пише портрети, ікони та розгадує таємницю посмішки Джоконди (ВІДЕО). дцп, дмитро галич, малювання, художник, інвалідність

Житомирський художник із ДЦП пише портрети, ікони та розгадує таємницю посмішки Джоконди. дцп, дмитро галич, малювання, художник, інвалідність

28-річний житомирянин Дмитро Галич – людина із інвалідністю. У нього дитячий церебральний параліч. Та попри це, він – професійний художник. Опанував фах графічного дизайнера і займається образотворчим мистецтвом: пише портрети, ікони та виготовляє репродукції, інформує Суспільне.

Сьогодні Дмитро готується до першої персональної виставки картин, яка відбудеться у Житомирі.

Суспільному Житомир Дмитро Галич розповів, що вперше пензлик, олівець та альбом для малювання взяв до рук, коли йому було 3 роки. А в дитсадку вихователька влаштувала його першу виставку малюнків.

“Я більше себе відчуваю, як художник, я не як дизайнер. Мені дай пензлик, і я буду малювати-малювати. Підлітком я малював ікони. Чомусь дуже хотілося їх малювати. Потім захотілося малювати портрети. Спершу малював родичів, потім друзів, потім друзів друзів. Ну, і як сарафанне радіо, пішло”, – розповів Дмитро Галич.

Сьогодні художник переважно пише портрети. У своїй кімнаті у гуртожитку він облаштував міні-майстерню з імпровізованими мольбертами. Тут є багато пензликів та фарби. Чоловік розповів, що, коли сідає за мольберт, забуває і про свою хворобу, і про будь-які проблеми. Залишаються лише полотно, олівець та образ людини, яку відтворює.

“Є в мене такі моменти, що не хочеться-не хочеться, потім як взявся і все. Я їсти не хочу. Не хочу виходити до друзів, не хочу нічого робити. Просто бачу перед собою мету. І хочу завершити те, що задумав. Бувають такі моменти, що от я домалював картину і тут бачу, що там щось не так. І це “щось не так” мене затягує на годину-дві.

Окрім портретів, чоловік малює репродукції картин відомих художників. Дмитро жартує, що, як і інші художники, теж намагався розгадати таємницю посмішки Мони Лізи Леонардо да Вінчі.

“Напевно, у неї велике серце, бо такий глибокий погляд. Трошки така хитренька посмішка, її образ сподобався одразу”.

Художник впевнений, що будь-який діагноз чи інвалідність, якими б страшними вони не були, – не вирок і не привід впадати у відчай. Потрібно шукати себе в собі, і тоді все буде гаразд.

“Я з дитинства відчуваю себе повноцінним. Даю пораду тим, хто впадає у відчай. Щоб вони робили те, до чого лежить душа, щоб розвиватися і рухатись тільки вперед. Хай буде крок назад, але два вперед. Щоб завжди так було”, – резюмував Дмитро Галич.

Автор сюжету Дмитро Поліщук

Камера Тетяна Беляк

Ірина Остапчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*