Нелегка доля жителя Любашівки з вродженою хворобою: мрію про Карпати і вирощую сад

Микола Юрченко живе в Любашівці. Разом із дружиною Валентиною вони мешкають у добротному будинку, плекаючи горіховий сад, сосни, ялини та кипариси.

Мати втрачала свідомість, купаючи малюка

Молоді батьки Григорій і Ніна Юрченки, які вже мали здорового десятирічного сина Анатолія, були шоковані зовнішнім виглядом сина, який народився 15 травня 1962 року в Любашівському пологовому будинку з діагнозом артрогрипоз — вроджена системна кісткова дисплазія опорно-рухового апарату.

Лікарі радили їм здати його у притулок для дітей з інвалідністю, але подружжя не відмовилось від немовляти. Хоча було дуже важко, насамперед морально. Під час купання дитини мати втрачала свідомість. Тому татусь купав і пеленав сина самотужки. Батьки возили Миколку до медичних «світил», проте втручання лікарів та різні медичні досліди були марними.

Де навчатись, коли до школи не беруть?

Змалку Микола проявляв кмітливість. Досягши шкільного віку, попросився вчитися. Тоді дітей з фізичними вадами у навчальні заклади не брали, але батько домігся через обласний відділ освіти дозволу навчатися вдома.

З теплом згадує Микола Юрченко свою першу вчительку Ольгу Тихонівну Ковальчук, яка впродовж двох років навчала його грамоти. Дотепер щиро вдячний і педагогам Раїсі Дмитрієнко, Віталію Бродецькому, Миколі Ліпському.

Отримавши атестат, Микола вступив на заочне відділення Київського інституту іноземних мов. Також навчився друкувати на машинці. Завдяки цій професії, тоді досить затребуваній, отримав надомну роботу від «Любашівського елеватора» та працював у довідковому бюро вузла зв’язку.

Сто людей з інвалідністю знайшли один одного

Обділений спілкуванням і «закритий» у чотирьох стінах батьківського будинку, юнак створив на теренах СРСР службу знайомств через листування. Впродовж десятиліття, ставши координатором у спілкуванні між людьми з інвалідністю, Юрченко допоміг познайомитися і створити сім’ї ста самотнім. Бувало, на любашівську адресу надходило 120-170 листів на день з усіх куточків країни.

Саме через листування Микола познайомився зі своєю судженою – Валентиною Гришиною з Дніпропетровщини, яка переїхала до чоловіка восени 1994-го і з якою він взяв шлюб та повінчався. Микола тоді оговтувався після смерті батька, вбитого у 1989-му, і втрату матері, яка померла в січні 1994 року. Щире кохання до Валентини додало Миколі сил та надії.

Шкодує, що якось на прохання брата здійснив переїзд до Миколаєва. Через цей необдуманий крок він втратив батьківську хату. Грошей вистачило на придбання однокімнатної квартири знову ж у Любашівці, але життя у квартирі не заладилося. Тож чоловік поміняв її на будинок, щоправда, у жахливому стані. Чимало коштів та сил впродовж багатьох років пішло на облаштування житла для комфортного проживання двох осіб з інвалідністю.

Відкрив магазинчик з касетами

Микола готує, пере, прибирає, палить плиту, порається на городі та в саду. Він займається самоосвітою, освоїв курс «Практична психологія», згодом — комп’ютер.

У липні 2004-го Микола Юрченко розпочав свою справу. Оформився підприємцем і до власного помешкання добудував невеличкий магазинчик, де торгував касетами, відеофільмами та дисками. Гроші на започаткування бізнесу взяв у борг.

— Років дванадцять я працював, чесно сплачуючи податки. Якось задумав змінити житло – придбати квартиру. Хотів взяти позику в банку, але у податковій не дали довідку про мою підприємницьку діяльність. Так стало гірко до глибини душі, що я закрив фірму і почав працювати підпільно, — поділився спогадами Микола Юрченко. — Зараз маю декілька замовлень на місяць: «качаю» тисячу пісень на флешку за символічну плату.

Посадив сад своєї мрії

Хатинку Юрченків обрамляють крислаті волоські горіхи, голубі ялини, сосни, плодові та декоративні дерева і кущі.

Найбільше дерево садівник-аматор виплекав літ двадцять тому з горішка. Більшість саджанців замовляв через інтернет. Здебільшого за садом доглядає помічниця. Сам 62-річний господар підрізає гіллячки, до яких може підтягнутися, і зрідка береться за сапу, щоб викорінити бур’ян. Восени збирає горіхи і заготовляє кашку. Виручає кілька тисяч гривень з продажу – невеличкий додаток до сімейного бюджету.

— Я закоханий у природу. Люблю Карпати, але жодного разу там не був, тому вирішив облаштувати райський куточок у себе вдома. Замолоду був у Києві та деяких інших містах. Мрію побувати в Європі, — поділився чоловік. — Кажуть, що найкращі умови для людей з інвалідністю створені в Німеччині.

На превеликий жаль, дружина вже рік як злягла. Соціальні служби забезпечують її гігієнічними засобами, отримує посильну допомогу від громади. Сам Микола фізично не може доглядати за хворою, тому наймає помічницю.

Спілкуючись з Миколою Юрченком, дивуєшся його стійкості та життєлюбству. Адже він не пасує перед труднощами у нинішній нелегкий для життя і здорових людей час.

Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»

Юрій Федорчук

«Одеське Життя»