В Україні проживають мільйони людей із порушенням слуху, для яких новини – це не розповідь диктора, а рух рук у маленькому віконці екрана. Ці руки належать перекладачам жестової мови, які щодня будують зв’язок між інформацією та тишею. Напередодні Міжнародного дня жестової мови поспілкувалися з Юрієм Табакою – голосом для тих, хто сприймає цей світ через рухи. Він перекладач вищої категорії ГО «Всеукраїнська асоціація перекладачів жестової мови та людей з інвалідністю».
З 2019 року Юрій працює в медіа, зокрема на телеканалах «Перший західний» та «Суспільне Львів». За сумлінну працю та вагомий внесок у розвиток медіасфери Юрія нещодавно відзначено Грамотою Національної ради.
«Жестова мова для мене рідна» – історія, що почалася в родині
Шлях Юрія у професії почався задовго до телеефірів – у родині. Його батьки мають порушення слуху, тож жестова мова стала для нього природною змалку.
«Професійно я почав працювати перекладачем у 2011 році, – розповідає він. – Зіткнувшись із численними бар’єрами для людей з порушенням слуху, я зрозумів, що хочу змінювати цю ситуацію, і здобув офіційну кваліфікацію».
Перехід до медіа у 2019 році став для Юрія втіленням давньої мрії. На телеканалі «Перший» від початку повномасштабного вторгнення він забезпечував переклад на жестову мову на загальнонаціональному інформаційному телемарафоні «Єдині новини».
Пригадує свій перший прямий ефір:
«Це був зовсім інший ритм. Політична тематика, нові слова, переклад одразу з інших мов на українську, а потім – на жестову мову. Було важко, але я вирішив не зупинятися».
Жестова мова працює без дубля
Робота перекладача на телебаченні вимагає виняткової зосередженості. На відміну від роботи в громадському секторі, де завжди можна щось уточнити, у прямому ефірі такої можливості немає.
«Ти не маєш права на помилку. Прямі ефіри часто відбуваються без підготовки, і ти мусиш миттєво орієнтуватися в темі. Імпровізація тут недоречна: потрібно точно передати слова спікера, навіть якщо ти сам почуваєшся зле чи хвилюєшся», – ділиться Юрій Табака.
Попри напругу, він дотримується неписаного правила: якщо спікер не сміється, то не сміється і перекладач. Бо жестова мова – не про емоційні реакції перекладача, а про точну та повну передачу змісту.
Потреба дати голос самим людям із порушенням слуху
На думку перекладача, жестової мови на українському телебаченні досі бракує.
«Інформація для людей з порушенням слуху найчастіше доступна лише на Суспільному або в окремих блогерів. Центральні канали не достатньо долучаються. Хоча з’являються нові спеціалісти, але є і ризик вигорання – ця робота виснажує», – каже він.
Щоб ситуація змінилася, потрібно дати більше голосу самим людям з порушенням слуху:
«Якби вони були представлені у законодавчих органах або були ті, хто б ініціював такі законодавчі зміни, це допомогло б контролювати дотримання вимог щодо присутності жестової мови в ефірі».
Сьогодні Юрія найбільше надихає можливість перекладати важливу інформацію про події в Україні та війну. Він зізнається, що деякі історії з початку кар’єри досі не відпускають – особливо ті, де переклад буквально змінював людські долі.
«Я хочу, щоб, коли люди бачать мене на екрані, вони розуміли: усе під контролем. Що вони не залишилися осторонь і мають доступ до тієї самої інформації, що й інші. Люди з порушенням слуху мають право бути поінформованими і почуватися захищеними», – підсумовує він.
У Міжнародний день жестових мов ми говоримо про дуже прості, але важливі речі. Про те, що кожен має право на голос, бути почутим, незалежно від того, як сприймає світ. Про те, як українці щодня борються не лише на передовій, а й на інформаційному полі, щоб кожен наш громадянин був поінформованим і мав вільний доступ до інформації. І у цьому сенсі робота перекладачів жестової мови є частиною нашої великої спільної боротьби за правду і справедливість.
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення