Програма доступного міста: грошей на інвалідів знову не вистачить – Кава

Фото: РІА Новини

Створення інфраструктури для людей з особливими потребами вимагає колосальних коштів, яких у бюджеті столиці немає, заявив в ефірі 106 FM експерт з питань інфраструктури Олександр Кава. У свою чергу, глава Асоціації власників малого та середнього бізнесу Руслан Соболь зазначає, що підприємці не готові інвестувати гроші в обладнання пандусами кафе чи магазинів.

У Київській міській раді створили робочу групу, яка має сформувати Комітет безбар’єрності та розробити Програму доступного міста. Місто матимуть змінити таким чином, щоб по ньому могли вільно пересуватися люди з інвалідністю. Очолив робочу групу Олександр Пабат. За його словами, закривати очі на проблеми інвалідів більше не можна. Таку заяву Пабат зробив в ефірі радіостанції Голос Столиці.

«Через сьогоднішній економічний стан у суспільстві таких людей дедалі більше. І уже просто закрити очі на наші, а я теж людина з особливими потребами, проблеми уже неможливо. І будь-яка влада – і колишня, і сьогоднішня, і майбутня – завжди буде займатися інвалідами, пенсіонерами, соціально незахищеними по остаточному принципу. Ми залучили до роботи громадські організації, чиновників та депутатський корпус, створили робочу групу. Що стосується перших дій. На сьогоднішній день я є автором проекту рішення, який був затверджений Київською міською радою, про облаштування пандусами всіх підприємств, установ комунальної форми власності, починаючи з установ, які займаються соціальною роботою. Воно не виконано, на жаль. Другий момент, це деінституалізація інтернатів і пансіонатів, тому що на сьогодні у нас інвалідів зганяють в якісь установи і там дають можливість жебріти, навіть не жити, а жебріти, бо як кажуть грошей не вистачає. А мені б дуже хотілося все-таки іти поруч з Європою і залучати до цієї роботи громадські організації, волонтерів і виділяти кошти не на утримання пансіонату, і навіть не на допомогу інвалідам чи пенсіонерам, а щоб кошти безпосередньо надавалися виконавцям цих послуг — так званим громадським організаціям і волонтерам, які сьогодні цю роботу ведуть», – заявив Пабат.

На думку експерта з питань інфраструктури Олександра Кави, складна економічна ситуація в країні завадить реалізації подібних проектів, на які потрібні значні суми. Таку думку він висловив в ефірі 106 FM.

Наскільки в Києві зараз розвинена інфраструктура для інвалідів?

– Інфраструктура розвинена дуже погано, оскільки влада протягом понад десяти років, коли в країні вже діють стандарти доступності, часто підходила до виконання цього питання дуже формально. І, наприклад, навіть в нових будівлях, які обладналися пандусами, були зроблені такі кути нахилу, що інваліди на візках не можуть самостійно ними користуватися. Є один просто феєричний приклад, це Поштова площа, реконструкція якої проводиться зараз. Це місце, яке приваблює досить багато людей, і там зроблені такі сходові проходи, де люди на візках просто не зможуть піднятися або спуститися. І це в 21 столітті, коли в Європі завжди приділяється особлива увага таким публічним місцям.

Зараз створили робочу групу. Що в першу чергу вони повинні зробити?

– Ця тема, безумовно, пов’язана з великим обсягом капіталовкладень, і реальність виконання тих завдань, які вони будуть перед собою ставити, залежатиме від можливостей міського бюджету фінансувати ці програми. Оскільки без фінансування, я думаю, робота цієї робочої групи може звестися просто до формування списку проектів, тому що все впирається у фінанси. А з огляду на те, що з виконанням бюджету і в країні, і в місті, зокрема, зараз великі проблеми, достатня кількість коштів виділена не буде. Пару сотень тисяч гривень або кілька мільйонів можуть передбачити, але це копійки в порівнянні з тим, що необхідно зробити в місті, аби середовище було реально доступне для всіх.

А скільки потрібно грошей для реалізації програми доступного міста?

– Тут усе залежить від того, що вкладати в це поняття. Наприклад, обладнати діючі станції метро доступністю – це дуже дорого, і навіть європейські міста не можуть собі цього дозволити. Якщо ми говоримо про площі, про тротуари, про будівлі, то на все місто ця сума становить десь кілька сотень мільйонів гривень.

Чи є в законодавстві норма, яка зобов’язує тих же забудовників враховувати інфраструктуру в цьому ключі?

– У нас є вимоги тільки до нових об’єктів, і така інфраструктура передбачається при будівництві нових будівель і житлових будинків. Але що стосується старих будівель, то це найбільш витратна стаття, і тут законодавець або місцеві органи самоврядування просто не можуть зобов’язати когось обладнати старі будинки і старі установи такою інфраструктурою. Якщо там проходи недостатньої ширини або недостатньо місця, то обладнати пандус просто неможливо.

А якщо ми зіставимо у кількісному співвідношенні нові будинки і старі, то нова забудова – це менше 5% від загальної кількості будівель та споруд, що є в Києві. Те ж саме стосується і нових станцій метро. Наприклад, на тих станціях метрополітену, які були побудовані за останні 10 років, питання доступності вирішене, але на понад 50 станціях, які були побудовані раніше, вирішити питання з обладнанням ліфтів – це вже десятки мільйонів доларів на одну станцію.

А якщо в новобудовах немає такої інфраструктури, то вони, виходить, порушують законодавство?

– Абсолютно вірно. Тому що усі нові будівлі мають бути обладнані відповідно до стандартів доступності. Але деякі забудовники лукавлять, а чиновники закривають очі, коли пандуси робляться формально, тобто ухил є, але градус ухилу такий, що самостійно інвалід по ньому піднятися не може, або навіть жінці з дитячою коляскою виштовхати коляску з цього ухилу неможливо. Градієнти прописані в стандартах, але, на жаль, недобросовісні чиновники дуже часто закривають на них очі.

А з установами така ж ситуація? Тобто обладнувати інфраструктурою не обов’язково, якщо це не заново побудований будинок?

– Ні, якщо це стара будівля, то деякі установи інвестували в це гроші, але далеко не усі. І знову ж таки, у наказовому порядку зробити це дуже важко, оскільки є багато будинків, які просто не пристосовані для цього, і будівництво пандусів коштуватиме дуже дорого.

У свою чергу, глава Асоціації власників малого та середнього бізнесу Руслан Соболь в ефірі радіостанції Голос Столиці заявив, що обладнання пандусів – це інвестиція, але сьогодні в Україні підприємці, на жаль, не готові інвестувати в це гроші, оскільки вони не впевнені у завтрашньому дні.

Чи є якісь норми, що зобов’язують підприємців, які відкривають магазин або кафе, обладнати їх під людей з особливими потребами?

– На сьогоднішній день для тимчасових споруд немає норми, яка регламентує розміщення ось цих пандусів і пристроїв для людей з обмеженими можливостями. Це працює для аптек, для лікарень, для будівель соціального сектора. Але більшою мірою підприємці на свій страх і ризик, або виявляючи свою ініціативу, обладнують доступ для людей з обмеженими можливостями у своїх торгових точках. Це більшою мірою соціальна ініціатива.

А законодавчо це не повинно ніяк регулюватися?

– Повинно, але в нашій країні поки це не регламентується. Інша річ, що облаштування подібних пандусів – це інвестиція, це вкладення. На сьогоднішній день, якщо ми говоримо про торгові мережі, про торгові точки або тимчасові споруди, невеликі торгові павільйони, то тут у власників немає впевненості у завтрашньому дні, тут немає довгої програми розміщення. Підприємець на сьогоднішній день не впевнений, чи буде він на цьому місці працювати завтра, післязавтра, через місяць. Тому на сьогоднішній день мова про інвестиції в дороге обладнання для доступу людей з обмеженими можливостями не йде.

Тобто підприємці абсолютно не готові вкладатися в ту ж Програму доступного міста. А ті, які готові вкластися – це їхня особиста ініціатива, і не більше того?

– На сьогоднішній день підприємці розуміють необхідність доступності для людей з обмеженими можливостями, в принципі доступності, і готові робити це. Але знову ж таки вони не готові ризикувати. Має бути хоч якийсь зрозумілий термін розміщення тієї чи іншої торгової точки для того, аби спланувати повернення своїх інвестицій.

А скільки коштує необхідне обладнання?

– Залежить від місця. З нашого досвіду, ми востаннє робили це в нежитловий фонд, і пандус для під’їзду на інвалідному візку обійшовся нам у 12 тисяч гривень. Це металева споруда, виварена з металопрофілю, з настилу, і пофарбована.

А наскільки актуальна проблема доступності тих або інших закладів і підприємств для людей з особливими потребами?

– На сьогоднішній день щоб людина змогла потрапити, наприклад, в торгову точку, вона має як мінімум вибратися зі свого під’їзду, потім вибратися зі свого двору, сісти у громадський транспорт, який має бути обладнаний, знову ж таки, підйомним механізмом, а потім вже потрапити в торгову точку, яка обладнана чи не обладнана відповідним пристосуванням.

Нещодавно у львівській «Криївці» відмовили в обслуговуванні жінці в інвалідному візку. Звісно, після розголосу інциденту власник вибачився. Чи повинні нести відповідальність такі горе-підприємці перед такими людьми?

– Однозначно повинні. Тут, звісно, в першу чергу відповідальність перед самим собою, наскільки людина культурна. Напевно, варто було б штрафувати за аморальність… Крім того, потрібно формувати культуру ставлення та поведінки з людьми з обмеженими можливостями.

До слова, раніше в ефірі радіостанції Голос Столиці спецкор Олександр Івасівка повідомив, що Поштова площа стала недоступною для половини киян, оскільки кілька соціально важливих елементів на ній виявилися недоступними для людей.

Голос Столиці