Відсутність пристроїв озвучення номерів маршрутів у громадському транспорті, припарковані на тротуарах автомобілі, відсутність табличок зі шрифтом Брайля або ж із написами рельєфними буквами на кабінетах соціальних об’єктів, – далеко не весь перелік проблем, з якими щодня стикаються незрячі лучани.
Про це розповіла керівник проектів громадської організації інвалідів з вадами зору «Генерація успішної дії» Людмила Фурсова під час журналістського квесту з нагоди Всесвітнього дня білої тростини 15 жовтня.
СВІТ «БЕЗ СВІТЛА»
Учасникам квесту запропонували на декілька годин відчути, яке воно, життя незрячих. Так, представникам медіа, які зголосилися на участь у квесті, зав’язали очі і «пустили у світ», який, як виявилося, переповнений несподіванками. Щоправда, «невідомим» Луцьком їх супроводжували люди, які втратили зір.
Стартував квест від Будинку вчителя, що на вулиці Шевченка у Луцьку. Першим завданням, яке, до слова, написали шрифтом Брайля, було дістатися до зупинки поблизу ЦУМу і доїхати маршруткою до луцького автовокзалу.
Не без перешкод, серед яких – відсутність озвучення на пішохідних переходах та припарковані на тротуарах автомобілі, учасники потрапили на потрібну зупинку.
Оскільки зовнішнього озвучення номерів маршрутів у громадському транспорті у Луцьку немає, мусили перепитувати перехожих, щоб сісти на «правильний» транспорт.
АВТОВОКЗАЛ – КАТАСТРОФА ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ
«Найстрашніше» почалося біля луцького автовокзалу. За словами учасника квесту, члена ГО «Генерація успішної дії» Івана Заячківського, який втратив зір вже приблизно 20 років тому, це – найгірше місце для незрячих.
Мовляв, рух транспорту на вулиці Конякіна – дуже інтенсивний, знову ж таки на переходах немає озвучення світлофорів, а тротуар, який зробили для людей на території автостанції, «заполонили» автомобілі, які паркуються так, що пройти неможливо навіть тим, хто бачить добре. До того ж, Іван Заячківський зазначив, що передусім місту бракує нормальних доріг.
За словами журналістки Волинського інформаційного порталу Анни Єкименко, яка взяла участь у квесті, пересуватися із зав’язаними очима дуже складно, адже немає орієнтирів.
«Ти не знаєш, куди ти йдеш. І те, з чим я зіткнулася, це – припарковані машини на тротуарах. Ми переходили дорогу і одразу за пішохідним переходом була машина, на яку ми наткнулися», – розповідає вона.
Ще одним випробуванням для учасників квесту стала купівля квитка у касі автовокзалу. Завдання ускладнили тим, що спочатку треба було отримати пакет у камері схову, де і була табличка зі вказаним населеним пунктом, куди треба було доїхати з луцької автостанції.
Назва селища теж була зашифрована. Учасники квесту отримали лише табличку з буквами на магнітах, які треба було розпізнати і зрозуміти, куди ж саме потрібен квиток. Виявилося, що добратися треба було до села Новостав Луцького району. Квиток купили швидко і без «пригод». Утім, придбали його на рейс, що був на півтори години пізніше, ніж було зазначено у завданні.
Як розповіла ще одна учасниця квесту, журналістка з газети «Волинь-нова» Ярослава Тимощук, відчуття від такого випробування «просто шалені». «Вже болить голова. Коли тобі зав’язують очі, включаються якісь інші рецептори, сприйняття світу інше і стає дуже шумно. Відчуваєш шум машин. Всі ці речі, на які ти не звертаєш увагу, коли бачиш», – зауважила дівчина.
Наступними завданнями стали відвідини супермаркету в центрі Луцька та банківської установи.
КРОК ЗА КРОКОМ ЧИ РУХ ПО КОЛУ?
За словами Людмили Фурсової, подібний захід уже робили для політиків три роки тому. Утім, покращити умови для пересування і комфортного життя незрячих у соціумі після цього не надто вдалося, – ділиться жінка.
«Сказати, що у місті взагалі нічого не робиться, то не можна. Все ж таки за останній рік з’явилося декілька світлофорів з озвученням. З’являються таблички зі шрифтом Брайля в установах, маячки на приміщеннях», – зазначає Людмила Фурсова.
Вона додала також, що для облаштування маячками обласного драмтеатру гроші давали благодійники, які зголосилися допомогти ГО «Генерація успішної дії».
Однак, колосальною проблемою є відсутність табличок з рельєфними буквами або ж виконані шрифтом Брайля на кабінетах в адміністративних установах та соціальних об’єктах. Так, зі слів Людмили Фурсової, жоден кабінет у жодному медичному закладі Луцька не обладнаний такими знаками. Тож, у лікарнях орієнтуватися – надзвичайно складно.
Наразі такі таблички є лише у міському центрі зайнятості та приміщенні, де знаходиться департамент соціальної політики Луцької міськради, – зауважує жінка.
Незрячим важко знайти перехід і, за словами Фурсової, проблемою є відсутність рельєфної бруківки. «Щоб людина не вийшла на дорогу, на узбіччі має бути зовсім інше покриття», – каже жінка.
Єдиним місцем, де рельєфну бруківку таки поклали, став залізничний вокзал після реконструкції. Проте, кажуть, виконали роботи недолуго.
«Біля входу на вокзал плитку неправильно поклали. По-перше тільки в одному місці поклали. Є така обмежувальна плитка, має свою форму, і є направляюча, яка виглядає інакше. А вони зробили їх однаковими. І вона не виконує тієї функції, яку мала б», – зазначила Людмила Фурсова.
Окрім того, за її словами, зверху і знизу сходинок біля різних установ мають наносити так зване контрастне маркування, але зазвичай це ігнорують. Мовляв, його зробили на автостанції, але впоралися із цим «жахливо», нанісши маркування лише на низ сходинки. Так, це дозволяє піднятися східцями, а щоб зійти вниз, треба використовувати інші методи.
ГРОШІ ВЗЯЛИ – ОБІЦЯНКИ ВИКОНАТИ ЗАБУЛИ?
Найбільшою ж проблемою є відсутність зовнішнього озвучення номерів маршрутів і напрямок курсування. «Люди, коли довго без зору, відрізняють на звук автобус від машини, але все одно це дуже складно. Треба підходити і питати», – додала Фурсова.
Нагадала вона і про те, що підприємство «Візор-21» вже протягом двох років не може обладнати належним чином громадський транспорт у Луцьку пристроями зовнішнього озвучення зупинок. А між тим, як стверджує жінка, ГО «Генерація успішної дії» спрямувала на це приблизно 15 тисяч гривень. Зокрема, кошти виділяли і «Візору».
Ці гроші забирати в організації не хочуть. Пояснює Людмила Фурсова це тим, що все-таки надіються дочекатися озвучення зупинок. «А коли заберемо гроші, то нічого не буде», – підсумовує вона.
Відсутність пристроїв озвучення номерів маршрутів у громадському транспорті, припарковані на тротуарах автомобілі, відсутність табличок зі шрифтом Брайля або ж із написами рельєфними буквами на кабінетах соціальних об’єктів, – далеко не весь перелік проблем, з якими щодня стикаються незрячі лучани.
