Жити без обмежень

Як через особисті малі ініціативи створюється безбар’єрний простір на місцях

В Україні проживає майже 2,7 мільйона людей з інвалідністю, 7,2 мільйона — це люди старшого віку, котрі щодня при пересуванні стикаються з бар’єрами у просторі. Якщо до цієї кількості додати ще вагітних жінок, матусь із візками, дітей до шести років та людей, котрі тимчасово користуються милицями чи палицями, то вийде щонайменше 30% від усього населення. Відтак питання доступного для всіх простору було і залишається актуальним для України. Задля створення рівних можливостей навесні минулого року уряд навіть ухвалив Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору, яку було розроблено з ініціативи першої леді Олени Зеленської та відповідно до Указу Президента «Про забезпечення створення безбар’єрного простору в Україні». Вона передбачає комплексні заходи і враховує інтереси різних соціальних груп за шістьма напрямками: соціальна, освітня, економічна, цифрова, громадянська та фізична безбар’єрність. Та доки держава «розганяється» на шляху до запровадження безбар’єрного середовища, на місцях активно реалізують проєкти, які ламають стереотипи і показують, як малі ініціативи можуть відчиняти двері у великі кабінети.

ІСТОРІЯ ПЕРША: ВИРВАТИСЯ ІЗ ЧОТИРЬОХ СТІН

У Запоріжжі десь понад чотири тисячі багатоквартирних будинків, але лише 40 обладнані пандусами, тобто доступні для людей з інвалідністю та інших осіб маломобільних груп населення. Хоча саме наявність пандуса на сходах відіграє ключову роль у тому, щоб людина на візку не опинилася під домашнім арештом. Як розповідає директорка БФ «Українська спілка осіб з інвалідністю» Алла Мурізіді, у Запоріжжі мешкають 30 тисяч осіб з інвалідністю, 1569 запоріжців пересуваються на колісних кріслах, із них на вулицю без перешкод виходять лише 10 — 15 осіб, тобто 1%, решта просто ізольовані від суспільства, бо не мають можливості самостійно змінити місце свого перебування. Відтак питання встановлення пандусів на сходових ділянках та біля під’їздів стало глобальною метою для «Української спілки осіб з інвалідністю». За рік активної діяльності Алла з колежанками провели анкетування, щоб дізнатися, скільки людей з інвалідністю не мають змоги вийти з дому, створили розголос довкола цієї проблеми в соціальних мережах, реалізували низку заходів, відзняли соціальний відеоролик, а головне — домоглися того, що в грудні 2021 року Запорізька міська рада затвердила міську програму реалізації стратегії безбар’єрності на 2022 — 2025 роки. Вона передусім спрямована на забезпечення безперешкодного доступу до житлових будинків людей з інвалідністю — саме так, як і мріяла Алла.

«Проблема полягала в тому, що люди з інвалідністю змушені були «випрошувати» собі пандус біля під’їзду в народного депутата чи мецената. Відтак випадки встановлення пандусів чи підйомників були точковими і не вирішували питання загалом, — відзначає Алла. — Коли ми зробили запит до органів місцевого самоврядування і зрозуміли, що із чотирьох тисяч багатоповерхівок лише 40 облаштовані пандусами, — це здивувало нас. Та справжнім шоком виявилися результати анкетування, яке ми провели в соцмережах, де 72% респондентів зазначили, що не мають доступу до власних будинків без перешкод. Потім ми зробили точковий аудит на предмет виявлення пандусів, підйомників, поручнів у будинках і, попри їхню відсутність, виявили ще один момент: навіть якщо людина на візку знаходила мецената, щоб поставити пандус, то проти його встановлення виступали сусіди, тобто вони не розуміли, навіщо він потрібен. Тому ми вирішили відзняти відеоролик і привернути увагу як влади, так і суспільства до того, що людина з інвалідністю заслуговує на таку ж доступність, як і всі інші. Адже вихід із будинку — це не якась спецоперація, а пандус — це не забаганка.

Потім, заручившись підтримкою місцевих депутатів та громадського холдингу «Група впливу», ми розробили проєкт рішення, за яким передбачено створення безперешкодного доступу людей з інвалідністю і маломобільних груп населення до будинків, будівель, споруд житлового призначення, в тому числі їхніх прибудинкових територій. У грудні минулого року депутати міської ради затвердили цю програму в повному обсязі, передбачивши фінансування. Днями буде збиратися комісія щодо плану її реалізації, визначатиметься схема подання заявок, пріоритетність. Але ми вже почали ставити пандуси за рахунок депутатських фондів і чекаємо на фінансування із бюджету, щоб розгорнути потужну діяльність».

Наразі в Алли є ще одна мета — створити Центр соціальної реабілітації для людей з інвалідністю, де вони мали б можливість збиратися, спілкуватися, отримувати юридичні консультації та необхідну психологічну допомогу й підтримку. Такого чи подібного закладу для дорослих осіб у Запоріжжі ще немає. Для створення Центру вже призначили будівлю, готова вся необхідна проєктна документація, план реконструкції будівлі з доступністю для маломобільних груп населення. Однак немає коштів на ремонт. З цією метою Благодійний фонд звертається по допомогу до меценатів, проводить благодійні заходи, концерти. Знаючи наполегливість Алли, цілком віриш, що вже наступного року такий центр у Запоріжжі запрацює.

ІСТОРІЯ ДРУГА: РОЗВ’ЯЗАТИ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНУ ПРОБЛЕМУ МІСЦЕВИМИ СИЛАМИ

До початку війни єдина лікарня в Україні, де системно лікували пролежні у людей з інвалідністю чи прикутих до ліжка через недуги, містилася в Донецьку. З 2014 року вона стала недоступною для пацієнтів, але потреба в отриманні таких вузькоспеціалізованих медичних послуг не зникла. Навпаки — стала ще актуальнішою, бо через військові дії на сході кількість осіб з інвалідністю, які мають проблеми з опорно-рухових апаратом, в Україні зросла. Розв’язати загальнодержавну проблему місцевими силами спробували активісти з громадської організації «СЛІД», що на Івано-Франківщині. Голова об’єднання, представник Урядового уповноваженого по правах осіб з інвалідністю в Івано-Франківській ОДА Микола Макар каже, що наразі йдеться лише про відділення спинальної травми на базі КНП «Галицька лікарня», але в майбутньому — після добудови — там відкриють сучасний реабілітаційний центр всеукраїнського масштабу, який прийматиме людей з інвалідністю із усієї України.

«Лише в одній Івано-Франківській області 60 людей потребують хірургічного лікування пролежнів, а ще майже півтори тисячі — реабілітації. Наше Прикарпаття — це туристичний край, цілюще повітря, унікальні води, ропа, яка містить величезну кількість лікувальних солей. Увесь цей потенціал можна і потрібно використовувати для лікування та оздоровлення, — розповідає Микола. — Так народилася ідея відкрити всеукраїнський центр лікування і реабілітації для людей зі спинальними травмами. З 2019 року почали комунікацію з владою, проводили акції, зверталися до депутатів. А торік спільно з «Групою впливу» ця робота стала цілеспрямованою: через офіційні звернення, повідомлення в соціальних мережах, особисте спілкування доносили інформацію до влади та громадськості про необхідність створення такого унікального лікувально-оздоровчого закладу, аналогів якому немає. В результаті Івано-Франківська обласна рада ухвалила рішення про надання 650 тисяч гривень на реконструкцію відділення «Галицької лікарні» для створення всіх необхідних умов для людей з інвалідністю. Ще півтора мільйона гривень буде витрачено на обладнання. Реконструкція ще на етапі реалізації, проте це не заважає відділенню приймати перших пацієнтів. Очолює його хірург Володимир Кафтан, котрий добре знається на проблемі, створює власну методику лікування пролежнів і впроваджує її у практику. Попереду ще багато роботи, але, як кажуть, головне — розпочати».

ІСТОРІЯ ТРЕТЯ: ЗРОБИТИ СВОЄ МІСТО ЗРУЧНИМ ДЛЯ СЕБЕ І ДОВКОЛИШНІХ

Тарас Хоміцький із Тернополя, маючи власний соціальний бізнес, також веде активну громадську роботу. Він постійно моніторить заклади міста на предмет доступності, проводить аудити, напрацьовує механізми, як можна було б поліпшити міське середовище. Мріє створити місто без обмежень і об’єднує довкола себе однодумців у відкритій спільноті «Не Безбар’єрний Тернопіль». Каже, що влада не може знати про всі проблеми в місті, а тому їй потрібно допомагати — звертатися з петиціями, заявами, зверненнями. Відтак минулого року, зважаючи на ухвалення Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору, він вирішив напрацювати власну — для Тернополя. Для цього з однодумцями провели аудит доступності міської інфраструктури для мешканців та мешканок з інвалідністю, визначили ТОП-10 об’єктів, які найчастіше відвідують люди з інвалідністю, зокрема: медичні, освітні, спортивно-оздоровчі заклади, заклади культури, центри надання адміністративних послуг, і напрацювали план заходів, як можна було б їх зробити безбар’єрними.

«Ми розпочали з того, що зібрали дві фокус-групи. До першої зарахували людей на колісних кріслах і мам з візками, а до другої — з порушеннями зору та слуху. За результатами моніторингу ми склали перелік об’єктів, до яких вони найчастіше звертаються, але відчувають перешкоди. Провели аудит цих закладів: заміри, огляди, спілкувалися з керівництвом. Усі відомості були оцифровані й представлені депутатам, ЗМІ та громадськості. Це спричинило певний суспільний резонанс, бо проблема ніби досі залишалася непоміченою, — розповідає Тарас. — Розуміючи її актуальність, ми почали розробляти стратегію безбар’єрного простору, яка базувалася на національній, обласній та результатах аудиту. Розбили план заходів, де описані труднощі, з якими ми зіткнулися, запропонували, в який спосіб можна було б їх нівелювати. І знову все це оприлюднили. Але оскільки реакції від влади належної не було, то вирішили йти на депутатські комісії, після яких домоглися того, що в Тернополі створили робочу групу в складі депутатів та громадських активістів, яка доопрацює стратегію безбар’єрності до 2030 року та План заходів з реалізації Стратегії на 2022 рік. Завдяки адвокаційній кампанії, що її ми проводили спільно з «Групою впливу», довкола теми доступності та безбар’єрності об’єдналося чимало людей, котрі готові не лише порушувати ці питання, а це дає надію, що відтепер буде більше можливостей для їхнього вирішення».

Приклади успішної адвокації з представниками та представницями ініціативних груп із різних регіонів Україні були представлені в межах конференції «Безбар’єрність — це для всіх», яку зініціював громадський холдинг «Група впливу». Захід проводиться в межах проєкту «Захист прав людей з інвалідністю на місцевому рівні», який реалізовується за фінансової підтримки Національного демократичного інституту (NDI). Детальніше про сам проєкт та його результати можна дізнатися за посиланням на сайті «Групи впливу»:

Олеся Шуткевич

Фото з фейсбук-сторінок героїв публікації

«День»