Про іноваційні протези для українських бійців (ВІДЕО)

Катерина Дорохіна, представник виробника сучасних біонічних протезів, якими зараз українських бійців забезпечують за державний кошт, розповіла про особливості такого протезування і показала, що уміє “нова рука”.

Катерина Дорохіна (внизу справа) з бійцями

Протезуванням українських бійців за новітніми технологіями Катерина Дорохіна займається близько року. До того як волонтер збирала індивідуальні військові аптечки, відправляла ліки на фронт, навчала бійців тактичній медицині: як при пораненні допомогти собі або бойовому побратимові. Каже, один із перших її підопічних, якого спочатку визволяли з полону, а потім з Дніпровського шпиталю доправляли додому, в Чернігов, мав часткову ампутацію стопи. Іще тоді Катерина задумалася, наскільки актуальною є допомога воїнам з ампутованими кінцівками. І вирішила, що після війни займатиметься протезуванням. Однак почати довелося раніше.

– Раніше в Україні протезування не дуже розвивалося. Вважали, що у цьому немає великої потреби. Використовувалися здебільшого косметичні протези, які виглядають як рука, але при цьому зовсім не функціональні. Також встановлювали механічні протези. Вони рухаються за допомогою спеціального тросика, який фіксується на протилежному плечі. Є рух плечем – і механічна кисть руки може стискатися або розтискатися. І все. Таких протезів, які б могли складати пальці, щось брати ними, піднімати в Україні раніше не існувало. Однак вже три роки, як у нас побільшало бійців, які отримали ампутації у зоні проведення антитерористичної операції. І для повноцінного життя їм потрібні протези, зроблені за новітніми технологіями, які дозволяють не відчувати особливих обмежень.

– Що таке біонічний протез?

– Це конкретно протез кисті руки з рухливими пальцями, кожен з яких рухається окремо, має свій моторчик. Вони рухаються завдяки комп’ютерній, фактично, схемі, яка спрямовує імпульси з м’язів у пальці. Залежно від сили цих імпульсів, їх кількості, періодичності пальці виконують певні жести. З таким протезом людина може писати, друкувати, кермувати автівкою, брати цією рукою навіть дрібні предмети.

– Звучить фантастично і не дуже зрозуміло. То можна докладніше, як це працює?

– Сам протез складається з двох частин: культеприйомника, який одягається на культю, та самої кисті. До речі, віднедавна в Україні можна проводити протезування при частковій ампутації кисті, тобто, якщо немає кількох пальців або долоні. Культеприйомник – це щось типу чохла, у який вбудовуються датчики. Вони повинні щильно прилягати до певних ділянок на тілі, де сила м’язів та імпульс від них відчувається сильніше.

Треба сказати, що кисть розрахована на делікатну роботу, типу офісної. Писати, друкувати, доглядати за собою, малювати, навіть їздити на велосипеді – будь ласка. Однак важку роботу, як ось ремонт, працювати перфоратором, відбійним молотком цією “новою рукою” краще не виконувати. Краще використовувати крюк. Сенс протезу у тому, що можна звинтити кисть і встановити на її місце крюк. Він з титана і розрахований якраз на набагато більші навантаження.

– Як навчитися користуватися такою складною системою?

– Щоб навчитися користуватися біонічним протезом, потрібно близько тижня. З пацієнтом працюють три спеціаліста одночасно: два протезисти та ерготерапевт. Один з протезистів підлаштовує протез, інший – програмує, адже це – маленький комп’ютер на руці. А ерготерапевт вчить хлопців взаємодіяти з новою кистю. У звичайному житті ми навіть не задумуємося, як рухаються пальці, не концентруємо на цьому увагу. А тут треба переключитися, усвідомити, що кожен рух залежить від твоєї волі. Протез має функціонал з 36 рухів. Пацієнт разом з ерготерапевтом обирає, які йому найпотрібніші. Якщо це водій, то він повинен мати можливість кермувати, перемикати вручну коробку передач, заводити авто. Якщо інженер – то, наприклад, муситиме ремонтувати побутову чи офісну техніку. Фотографу цей протез дає можливість натиснути на кнопку, навести фокус на об’єктиві… Тобто, у кожному конкретному випадку набір рухів – свій. І все одно з часом виявляється, що якогось не вистачає, доводиться програмувати його додатково. Для цього у комплекті до біонічного протезу є ще й айпод. І хлопці телефонують нам, з’ясовують, як програмувати самотужки, або приїздять на консультації. Встановити протез – лише початок справи. Далі треба проводити його сервісне обслуговування, ремонт. Пацієнт стає твоїм на багато років.

– Для цього потрібно щоразу їхати за кордон?

– Тепер уже ні. За минулий рік Україна підготувала своїх спеціалістів, які дійсно навчалися в профільних клініках за кордоном. Тепер фахівці є в Інститутах протезування Києва, Харкова, Львова. І встановлення, і сервісне обслуговування наразі здійснюється за державний кошт. На сьогодні біонічні протези отримали вже 26 українських бійців. Зі своїми підопічними – за час моєї роботи їх було 9 – ми постійно підтримуємо стосунки, допомагаємо. Є хлопець, якому за рік вже двічі змушені були ремонтувати протез. Дуже активний спосіб життя він веде: і на сноуборді катається, і взагалі спортом займається. Ні в чому себе не обмежує. Такий боєць – і на війні, і в житті.

– Який шлях проходять хлопці від поранення до отримання такого протезу?

– Відразу після поранення відбувається первинна ампутація кінцівки. Часто це роблять майже одразу, у польовому шпиталі, і при цьому не зовсім правильно обходяться з нервами, м’язами, кістками. Тому далі, у стаціонарних лікарнях, проводять ще й реампутацію. Після цього боєць отримує первинний протез і вчиться жити з ним. Приблизно 3-4 місяці. Цей час дійсно потрібен. По-перше, пацієнт звикає до думки про втрату кінцівки. По-друге, навіть з чисто фізіологічних міркувань: за цей час спадає післяопераційна опухлість, заживають шви, виходять осколки, культя кілька разів змінює форму. Іноді на цьому етапі буває потрібна повторна ампутація. Або ж хірургічне видалення осколків, бо культеприйомник прилягає добре, і якщо тиснутиме на місця, де осколки все ще є, то біль буде нестерпним. Ці 3-4 місяці треба обов’язково працювати з м’язами, бо якщо вони атрофуються, то для користування біонічним протезом доведеться докладати титанічних зусиль. А значить, ним ніхто і не користуватиметься.

Треба усвідомлювати: навіть найкращий протез – це не справжня рука. Так, не можна відчути матерію на дотик, не можна відчути тепло чи холод, вологу, фактурність поверхні. Але цей протез дозволяє виконувати безліч операцій. Відчувати себе повноцінною людиною, яка вільно оперує обома руками. По-моєму, це дуже важливо.

(повну версію інтерв’ю дивіться, будь ласка, у нашому відео)

Відео – Сергій Котелевець.

Світлана Варвянська

«Трибуна»